Страница 144 из 149
З крижаної люттю він усвідомив, що мрісвізи нарешті зміркували, що основну загрозу для них представляє він, і почали його оточувати. Річард почув, як Келен викрикує його ім'я. Всюди навколо себе він бачив зміїні очі. Він нічого не міг зробити, і йому було нікуди бігти, навіть якщо б він захотів. Він відчував сморід їх клинків, які опинялися занадто близько до його обличчя перш, ніж він встиг цьому перешкодити.
Їх занадто багато. Добрі духи, їх надто багато!
Солдатів поруч з ним уже не залишилося. Тепер його оточувала стіна луски і ножів з трьома лезами. Тільки його магія дозволяла йому поки випереджати їх.
Річард пошкодував, що замість того, щоб кричати на Келен, не сказав їй, як сильно він її любить.
Щось коричневе промайнуло у нього перед очима. Він почув виття мрісвіза, але завив не той, якого рубонув мечем Річард. Він відсторонено подумав, що, мабуть, саме це чуєш, коли вмираєш. В голові шуміло від втоми.
Щось велике впало зверху. Річард спробував стерти заливаючу очі кров мрісвізів, щоб роздивитися, що відбувається. Навколо вили мрісвізи.
Річард побачив крила. Коричневі крила. Перед його очима миготіли волохаті лапи, що відривали мрісвізам голови, і кігті, які роздирали лускаті тіла. Ікла впивалися в шиї.
Річард відсахнувся, коли здоровенний гар плюхнувся перед ним, попутно перебивши хребет мрісвізу.
Це був Гратч.
Річард, моргнувши, озирнувся. Гари були всюди. І ще більше їх летіло до міста. Це й були ті самі крапки в небі, які він бачив.
Гратч жбурнув випотрошеного мрісвіза в Захисників паству і обрушився на наступного. Гари, оточивши щільним кільцем Річарда, методично знищували лускатих тварюк. З усіх боків сяяли смарагдові очі. Мрісвізи загортали в свої плащі, роблячись невидимими, але толку від цього було мало.
Гари їх все одно знаходили. Бігти мрісвізам було нікуди.
Річард роззявивши рота дивився на те, що відбувається, міцно стискаючи обома руками меч. Гари гарчали. Мрісвізи вили. Річард реготав на все горло.
Ззаду його обвили руки Келен.
— Я люблю тебе, — сказала вона йому прямо у вухо. — Я думала, що помру, так і не встигнувши тебе обійняти.
Обернувшись, він подивився в її мокрі від сліз зелені очі.
— Я люблю тебе.
Річард почув бойовий клич, який перекрив шум битви. Зелена хвиля, яку він бачив раніше, наблизившись, перетворилася на людей. Їх були десятки тисяч, і вони навалилися з тилу на Захисників Пасти, змітаючи їх зі свого шляху. Воїни Річарда, врятовані від мрісвізів, перебудувалися і з властивою їм смертоносною вправністю обрушилися на Захисників пастви з фронту.
Великий загін людей в зеленому прорубувався крізь ряди Захисників пастви до Pічарда і Келен. Кілька гарів під натиском мрісвізов відступили, але Гратч змусив своїх одноплемінників повернутися на місце. Річард підійнявся на фонтан, щоб краще бачити, що відбувається. Келен він підняв до себе, і вона встала поруч.
Солдати оточили їх, не даючи противнику наблизитися.
— Це кельтонці, — сказала Келен. — Ці люди в зеленому — кельтонці.
На чолі підходячого до них загону кельтонців скакала знайома Річарду людина — генерал Болдуїн. Побачивши їх з Келен на фонтані, він з невеликим ескортом відокремився від основного загону, прокричавши попередньо якийсь наказ, і проломився крізь ряди Захисників до Річарда. Кельтонські коні топтали піших Захисників, як осіннє листя. Сам генерал теж зарубав не одного супротивника. Прорвавшись до фонтану, він осадив коня і, прибравши меч в піхви, шанобливо вклонився.
— Магістр Рал! — Він притиснув кулак до серця. — Моя королева! — Він знову вклонився, з ще більшою пошаною.
Келен, нахилившись до нього, недовірливо перепитала:
— Ваша хто?
Лисина генерала порозовіла. Він вклонився ще раз.
— Моя найбільша… прекрасна… безцінна королева і Мати-сповідниця!
Річард смикнув Келен за рукав, перш ніж вона встигла щось заперечити.
— Я сказав генералу, що проголошую тебе королевою Кельтона.
— Королевою… — Вона з потрясінням втупилася на нього.
— Так, — сказав генерал Болдуін, оглядаючи поле бою. — І завдяки цьому Кельтон зберіг єдність. Як тільки Магістр Рал сповістив мене про те, що нам надана велика честь і нашої королевою буде сама Мати-сповідниця — точно так само, як і в Галеї, — я негайно привів війська в Ейдіндріл, щоб захищати Магістра Рала і нашу королеву. Я не хотів, щоб ви подумали, ніби ми не готові внести свою лепту в боротьбу з Імперським Орденом.
Келен моргнула і випросталась.
— Дякую вам, генерале! Ваша допомога прийшла саме вчасно. Я це оціню.
Генерал стягнув довгі чорні рукавички і засунув їх за широкий ремінь.
Потім він обережно взяв руку Келен і поцілував.
— Хай вибачить мене моя нова королева, але я повинен повернутися до свого війська. Половина наших сил прикриває тили на випадок, якщо ці підступні виродки спробують врятуватися втечею. — Він знову спалахнув. — Пробачте мій солдатський жаргон, моя королева!
Генерал поскакав, а Річард оглянув поле бою. Гари нишпорили по площі в пошуках мрісвізов, яких вже майже не залишилося.
З тих пір як Річард бачив Гратча в останній раз, гар начебто витягнувся ще на фут. Він керував пошуком. Річард був щасливий, хоча його радість була затьмарена кількістю жертв у цій бійні.
— Королева? — Запитала Келен. — Ти проголосив мене королевою Кельтона?
Мати-сповідницю?
— Ну, в ту хвилину мені здалося, що це відмінна думка, — пояснив Річард. — Це був єдиний спосіб перешкодити Кельтону відколотися від нас.
Келен винагородила його посмішкою:
— Дуже добре, Магістр Рал!
Річард нарешті прибрав меч у піхви і побачив три червоні крапки, які проштовхуватися крізь коричневі ряди д'харіанцев. Морд-Сіт з ейджами в руках бігли до нього через майдан. Вони були одягнені в червоне, але цього разу їх одяг не міг приховати вкриваючу їх з ніг до голови кров.
— Магістр Рал! Магістр Рал! Бердіна налетіла до нього, збила з ніг і всілася йому на живіт, не даючи поворухнутися.
— Магістр Рал! Ви це зробили! Ви зняли плащ, як я вам казала! Ви все ж почули мене!
Вона обхопила його, і Річард ледь не задихнувся, з головою занурившись в талу воду. Звичайно, він волів би що-небудь поприємніше, але був радий хоча б таким способом змити з себе смердючу кров мрісвізів. Рвонувши його за комір, Бердіна витягла Річарда на поверхню. Він судорожно ловив ротом повітря.
Пересунувшись до нього на стегна, вона знову його міцно обняла.
— Бердіна, — прохрипів він, — у мене плече поранене. Не стискай так сильно, будь добра!
— Це все дурниця! — Проголосила вона недбалим тоном звиклої до болю Морд-Сит. — Ми так турбувалися! Коли почалася атака, ми подумали, що ніколи вас вже не побачимо. Ми думали, що програли.
Келен кашлянула.
— Келен, це мої особисті охоронці, — махнув рукою Річард. — Кара, Раїна і Бердіна. Дами, це Келен, моя королева.
Бердіна, не зробивши ні найменшої спроби встати з його колін, посміхнулася.
— Я — улюблениця Магістра Рала!
Келен схрестила руки на грудях. Очі її потемніли.
— Бердіна, дай мені встати!
— Від вас ще смердить мрісвізом. — Бердіна знову вмочила його в сніг і знову витягла за комір. — Вже краще. Ще раз помчитесь, не дослухавши мене, і я влаштую вам дещо гірше купання!
— Що це в тебе за вічні історії з жінками і купанням? — Не віщуючим нічого доброго тоном поцікавилася Келен.
— Поняття не маю. — Він кинув погляд на продовжуючий бушувати бій, потім подивився в блакитні очі Бердіни і обійняв її здоровою рукою. — Прости. Мені слід було тебе послухати. Ціна цієї дурості виявилася занадто висока.
— З вами все гаразд? — Шепнула вона йому на вухо.
— Берліна, злізь з мене. Вона скорилася.
— Коло пише, що мрісвізи — це ворожі чарівники, які проміняли свою чарівну силу на здатність ставати невидимими.
— Я теж мало не проміняв. — Річард простягнув їй руку, допомагаючи піднятися.