Страница 20 из 236
— Так, дрібниці, — посміхнулася вона. Чандален, немов почувши їх розмову, відвернувся.
— Коли ж ми нарешті залишимося одні? — З соромливою усмішкою запитала Келен. — Ще трохи, і я почну цілувати тебе прямо при всіх.
Темрява не заважала наспіх організованому святу. Річард глянув на старійшин, одягнених у шкури койотів. Вони сміялися і про щось жваво розмовляли. Поруч метушилися їхні дружини і діти. До Річарда з Келен раз у раз підходили люди, щоб привітати їх з поверненням і обмінятися традиційними ляпасами.
Розлякуючи курчат, поміж хатин бігали голі дітлахи. Келен дивувалася, як вони не мерзнуть в таку холодну ніч. Обурені квочки голосно кудкудакали і плескали крилами. Жінки в яскравих сукнях розносили на підносах плетених коржі з тави, смажений перець, солодкі рисові пиріжки, варену квасолю і печене м'ясо.
— Невже ти думаєш, що нас відпустять перш, ніж ми розповімо про своїх великі пригоди? — Посміхнувся Річард.
— Великі пригоди? Я пам'ятаю тільки постійний страх і силу-силенну проблем, які неможливо вирішити… — При згадці про те, що Річард був в полоні у Морд-Сід, вона здригнулася. — І ще пам'ятаю, що вважала тебе загиблим.
— Так це і є суть усіх пригод, — посміхнувся Річард. — Хіба ти не знала?
— Тепер мені пригод до кінця життя вистачить. Річард відчужено подивився кудись удалину.
— Мені теж.
Погляд її ковзнув по обтягнутому червоною шкірою стержню, що висів у Річарда на грудях на золотому ланцюжку. Ейдж. Відігнавши неприємні спогади, Келен взяла з таці шматочок сиру і поклала його Річарду в рот.
— Може, ми складемо якусь історію, яка звучала б як справжня пригода? — Запитала вона. — Тільки коротшу.
— Відмінна думка, — кивнув Річард і, почавши жувати, тут же з огидою виплюнув сир. — Що за гидота?!
— Справді? — Келен понюхала залишки сиру і обережно спробувала. — Я не люблю сир, але, по-моєму, смак у нього звичайнісінький.
— Смак огидний! — Наполягав Річард.
— Вчора в Народному Палаці тобі теж не сподобався сир, — насупилася Келен. — А Зедд говорив, що він нормальний.
— Нічого собі, нормальний! Абсолютно тухлий! Я все життя їм сир і вже як-небудь відрізню поганий від хорошого.
— Ну добре, добре. Може, ти просто почав переймати мої звички? Я, наприклад, сир ненавиджу.
— Я тобі не заздрю, — посміхнувся Річард і потягнувся до коржика. Келен посміхнулася йому і цей момент помітила двох мисливців. Вона помітно напружилася, і Річард теж насторожився.
— Це люди чандалена, — шепнула Келен. — Не знаю, що їм потрібно, але давай не будемо вплутуватися в чергову пригоду, добре?
Річард нічого не відповів і навіть не посміхнувся. Він спокійно дивився на мисливців. Ті підійшли ближче і зупинилися перед Келен, уважно її розглядаючи. Потім той, що попереду, поправив на плечі лук і витягнув перед собою руку розкритою долонею вгору. Келен знала значення цього жесту і розгубилася.
— Вас послав Чандален? — Запитала вона.
— Ми люди Чандалена, але не його діти. — Він не прибирав руки, і Келен, мить повагавшись, рішуче ляснула по розкритій долоні. Мисливець широко усміхнувся і ввічливо ляснув Келен по щоці.
— Сили сповідниці Келен. Мене звуть Пріндін, а це мій брат — Тоссідін.
Келен вернула ляпаса і обмінялася вітаннями і з Тоссідіном. Той теж розплився в усмішці. Здивована їх дружелюбністю, Келен запитально подивилася на Річарда. Простеживши за її поглядом, брати зробили крок вперед і привітали Шукача, як годиться.
— Ми хотіли сказати, що сьогодні ти проявила силу і чесність, — пояснив Пріндін. — Чандален упертий, і його важко переконати, але він непогана людина. Він хоче лише безпеки Племені Тіни.
— Річард і я теж люди Тіни.
— Ми знаємо, — посміхнулися брати. — Старійшини оголосили про це. Ми будемо захищати вас так само, як і всіх інших.
— І Чандален теж?
Мисливці гмикнули, але нічого не відповіли. Вони підняли свої списи, збираючись йти.
— Скажи їм, що у них дуже хороші луки, — несподівано попросив Річард.
Келен бачила краєм ока, що Річард уважно вивчає обох братів.
Коли вона перевела, вони посміхнулися і закивали.
— І ми добре володіємо ними.
— Скажи ще, що стріли теж виглядають непогано. — Річард не відводив від мисливців погляду. — І попроси показати одну.
Келен здивовано подивилася на нього, але слухняно перевела. Пріндін вивудив з сагайдака стрілу і простягнув Річарду. Келен зауважила, що старійшини замовкли і спостерігають за ними. Річард покрутив стрілу в пальцях, оглянув її тупий кінець і плоский кований наконечник. Обличчя його нічого не виражало.
— Чудова робота, — сказав він, повертаючи стрілу.
Пріндін вислухав переклад і, прибираючи стрілу, запропонував Річарду:
— Якщо ти непоганий стрілок, підемо завтра з нами. Влаштуємо змагання.
Келен не встигла перевести, її перебив Савідлін:
— Минулого разу Річард сказав мені, що залишив свій лук в Вестланді. Я зробив йому інший. Це подарунок за те, що він навчив нас будувати дахи, що не пропускають воду. Скажи йому це і скажи ще, що, якщо він погодиться, я пошлю разом з ним моїх мисливців. — Савідлін посміхнувся. — Подивимося, хто краще стріляє.
Брати почали усміхатися і з ентузіазмом закивали. Вони, схоже, анітрохи не сумнівалися в результаті змагання. Почувши переклад, Річард був явно зворушений.
— Люди Тіни роблять найкращі луки з усіх, що я бачив, — сказав він. Це велика честь для мене, Савідлін. Я задоволений. — Він посміхнувся. — Ми покажемо цим двом, як треба стріляти.
Остання фраза насмішила братів.
— Побачимося завтра! — Весело крикнув Пріндін, і вони пішли.
Річард похмуро дивився їм услід.
— Що ти там розгледів у цій стрілі? — Запитала Келен.
— Попроси Савідліна дати одну зі своїх стріл, і я покажу.
Савідлін дістав сагайдак. Річард вибрав стрілу з металевим наконечником і простягнув її Келен.
— Подивися уважно і скажи, що ти бачиш. Вона покрутила стрілу в руках і знизала плечима, не розуміючи, що він має на увазі.
— Стріла як стріла. Нічим не відрізняється від інших.
— Нічим, кажеш? — Річард посміхнувся і витягнув з сагайдака стрілу без наконечника. — А ця?
— Ти що, дурепою мене вважаєш? Це просто загострена палиця. А у тієї металевий наконечник — точно такий же, як у стріл Пріндіна.
— Ні, не такий. — Річард прибрав стрілу без наконечника в сагайдак і, взявши ту, яку тримала Келен, повернув її іншим кінцем. — Подивися на улоговинку, по якій проходить тятива, і уяви собі, як стріла лежить на цибулі. Розумієш тепер?
Келен заперечливо похитала головою.
— На деяких стрілах пір'я розташовують під кутом, і стріла обертається під час польоту. Вважається, що від цього збільшується точність удару. Не знаю, як насправді, та це й не важливо. В Племені Тіни використовують пряме оперення. Іншими словами, стріла влучає в ціль в точно такому ж становищі, в якому сходить з тятиви.
— Ну і що? Все одно не бачу різниці.
— Дивись уважно. Ось так стріла лежить на цибулі і саме в такому положенні потрапить у мішень. Тепер поглянь на наконечник. Його площина паралельна лінії тятиви. Всі стріли з наконечниками у Савідліна точно такі ж. Так робиться для полювання на великого звіра, скажімо, на кабана, щоб стріла не застрягла між ребер і могла увійти глибше. А ось стріли Пріндіна інші — наконечник у неї повернутий. Коли стріла летить, площина його паралельна землі. З такою стрілою нерозумно полювати на кабана. Треба вибрати іншого звіра, ребра якого теж розташовуються паралельно землі. Людини. Келен мимоволі поїжилась.
— Навіщо?
— Плем'я Тіни ретельно охороняє свої землі і недолюблює непроханих гостей. Ймовірно, Чандален і його люди вартують кордони. Це найдосвідченіші слідопити і найкращі стрілки. Запитай Савідліна, чи добре вони володіють луками.
Почувши запитання, Савідлін крякнув.
— Ніхто не може зрівнятися з Чандаленом і його людьми в цьому мистецтві.
Навіть якщо Річард-з-характером стріляє добре, йому не уникнути поразки.