Ключ Давидів

І сказав Господь до Мойсея й Аарона (старшого брата Мойсея, первосвященика) в єгипетськім краї, говорячи: «Оцей місяць (нісан) для вас – початок місяців... Скажіть усій ізраїльській громаді, говорячи: «Хай візьмуть собі кожен ягня за домом батьків, ягня на дім... Ягня у вас хай буде без вади, самець, однорічне (символ безвадного, безгрішного сина Божого Ісуса Христа – майбутньої правдивої Жертви, Істинного Агнця Непорочного). І хай воно буде для вас пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця (до 14 нісану). І заколе його цілий збір ізраїлевої громади на смерканні. І хай візьмуть тієї крові, і хай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них. І хай їдять тієї ночі те м’ясо, спечене на огні, та опрісноки (опрісноки, маца – хліб з неквасного тіста. Символ чистоти і швидкості виходу з рабства гріха. Не було часу заквашувати тісто). Хай їдять його на гірких травах (на згадку про гіркоту рабства)...

А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете ви їсти його в поспіху. Пасха це для Господа! І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню Я суд. Я – Господь! І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, – і побачу ту кров, і обмину вас (в оригіналі: “пасахті”, “пасах” – “перейду”, “перескочу”. Ангел-губитель обминув доми тих ізраїльтян, які вірили у грядущий прихід Месії). І не буде між вами згубної порази, коли Я вбиватиму в єгипетськім краї.

І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його!..” (Вихід, 11-12 розд іли ).

2). Наша Пасха – Христос!

Пасха Старозавітна стала прообразом Новозавітної Пасхи. Як в старозавітні часи був посланий Богом Мойсей – “найлагідніша за всяку людину, що на поверхні землі” (див. Числа 12.3), щоб вивести народ Ізраїля з єгипетського рабства, – так 1250 років потому послав Господь Сина Свого Однородженого, щоб вивести нас із рабства гріха. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого” (Ів. 3.16 – 18).

Сказав Господь: “Вірою спасетесь!” І як в старозавітні часи віра в майбутній прихід Агнця Непорочного, Месії – Христа (євр. “Месія” “Мешіах” – грецьк. “Христос” – укр. “Помазаник Божий” – Той, Хто помазаний Благодаттю Святого Духа звершити місію спасіння), спасла народ віри від гніву Божого, так і в часи Нового Заповіту віра у викупну жертву Спасителя і грядущий прихід Його у славі, спасає віруючих і вірних від вічного засудження.

В старозавітні часи виразом цієї віри було помазання вхідних дверей будинків нащадків Авраама кров’ю жертовного ягняти, а згодом щорічне святкування Пасхи Господньої – вічної постанови для всіх поколінь народу Божого. В часи ж Нового Заповіту виразом віри є принесення в нашому житті плодів цієї “віри, що чинна любов’ю”, принесення плодів Любові – довготерпіння, милосердствування, доброзичливості, скромності, смиренності, поміркованості, щедрості, лагідності й доброти, правдолюбства. Плодів Милосердя і Богопізнання.

В книзі Відкриття Господь звертається до нас: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною...” (Відкр. 3.20). От воно, помазання дверей нашого серця, – помазання вірою! Прийняття в наше життя, нашу кров крові Ісусової, життя Ісусового. Реалізація в нашому житті Його життя. Прийняття крові і плоті Його в нашу кров і плоть. Бо коли ми причащаємось, приймаємо в своє життя Новозавітне вино вчення Його, Вчення Любові, що змінює наш розум і звеселяє серце кожного християнина, то воно стає кров’ю Христовою в нас. Бо коли ми причащаємось, приймаємо всім єством своїм хліб духовний Слова Божого, що є найнеобхідніший для нас, для нашої суті, хліб наш насущний, то він стає плоттю Христовою в нас. Це і є та вечеря Господня, це і є та Пасха Новозавітна! Пасха, перестрибування, перехід (“пасха“, “песах” – євр. “перехід”, “перескочення” із стану рабства гріха в стан свободи духа! Пасха, перехід з країни, де править “світоправитель темряви віку цього” в Обіцяну Землю торжества Правди! Перехід з царства “духів злоби піднебесних” в Царство Небесне, Царство Любові, Царство Боже! І цей шлях, цей перехід, це перескочення, ця Пасха – Христос! Як сказав св. ап. Павло: “Отож очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні (от вони, старозавітні опрісноки! – О. В.), бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, а ні в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!” (1 Кор. 5.7).

Наша Пасха – Христос. Він є Той “Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (див. Ів. 1.29). Він є Той, Хто показав нам шлях до спасіння, бо Він і є Той Шлях, Той Перехід, Те Перестрибування, Та Пасха! Як і сказав Він: “Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14.6). Він є Ті Двері в Царство Боже, як і сказано: “Я – двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться”... (Ів. 10.9). Він є Той, Хто зробив нас братами Своїми, ставши “первородним між багатьма братами”. “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив” (Рим. 8.28 –30).

Христос – первородний. Він першим пройшов шлях від смерті до життя, як і співається у ці дні в тропарі (основній пісні) свята: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”. Він, будучи безгрішним, явився “в подобі грішного тіла”, і проклав нам шлях через розп’яття і смерть у воскресіння життя. І ми, що знаходимось в гробах, чиї серця наповнені духовною мертвечиною гріха й беззаконня, ненавистю, лихою пожадливістю та зажерливістю, гординею та нелюбовністю, повинні стати на вказаний нам шлях спасіння. Повинні розіп’яти в собі гріх разом з Христом – розіп’яти, розкаятись, визнати своє беззаконня перед Господнім лицем; ми повинні вмерти для гріха разом з Христом – зупинитись на шляхах своїх, припинити чинити гріх, бо віра без діл мертва; і тоді ми й воскреснемо духовно разом зо Христом у життя вічне!

Наша Пасха – Христос. І не дай нам Бог принижувати величну суть торжества Пасхи до світського, заземленого розуміння цього свята, як слушної нагоди поласувати шинкою, крашанками та паскою. До речі, паска – святковий кулич – є не що інше, як відгомін наших прадавніх язичницьких обрядів, а звичка “святити паску“ – вимушений компроміс церкви з язичництвом, корені якого вже загубилися у глибині віків, і відноситься цей звичай до так званого двовірства, яке гостро викрив у своїй праці “Дохристиянські вірування українського народу” блаженної пам’яті митрополит Іларіон (в миру – професор Іван Огієнко). Зокрема в розділі “Жертви й обряди” читаємо: “Найстарші жертовні церковні приноси – це канун і кутя, що спочатку Християнства не дозволялись...

Так само й пізніше до Церкви приносили не тільки свої духовні Молитви, але й хліб, булки, мед, полотно, рушники, хустки, плоди, паски, крашанки й т. ін. Великоднє порося й ковбаса, та й сама паска, – це залишок дохристиянських жертов, проти чого сильно виступив у 1591 році осібним друкованим у Львові Посланням Патріарх Царгородський Єремія II. Але всі намагання викинути це з народного життя не дали добрих наслідків, і в Требнику спокійно вміщується «Молитва во єже благословити брашна (споживання. – Авт.) м’яса во Святую і Великую Неділю Пасхи».