Ключ Давидів

СВЯТА ТРІЙЦЯ

На десятий день після свята Вознесіння православна церква празникує Зішесття Святого Духа на апостолів. Це свято називається також Днем Святої П’ятидесятниці, або ж Трійцею.

П’ятидесятницею воно зветься тому, що подія, згадувана у ньому, зішесття Св. Духа на апостолів, – сталася на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. Як ми знаємо з Писання, упродовж сорока днів після воскресіння Свого Господь наш Ісус Христос з’являвся учням і повчав їх. В цей самий час дав Він наказа апостолам, щоби не відходили вони із Єрусалиму після Його вознесіння, а чекали обітниці Божої, “що про неї казав – ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив, – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!“ (Дії 1.4-5). І тоді ж, на сороковий день по воскресінні, і сталося славне вознесіння Господа на Небо на очах усіх учнів Його.

Дотримуючись наказу Божого, апостоли залишились в Єрусалимі в очікуванні даної Ним обітниці. І от настав десятий день після вознесіння. У євреїв тоді було велике свято П’ятидесятниці в пам’ять Синайського законодавства. Усі апостоли разом з іншими учнями одностайно знаходились в одній світлиці у Єрусалимі. Була третя година дня за єврейським ліком (за нашим – 9-та година ранку). Св. апостол і євангеліст Лука у книзі “Діяння св. апостолів” так змальовує подальші події. Раптом “...нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптово зірвалася і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.

Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралося безліч народу, – та й дивувалися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!.. Усі ж побентежилися та й дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен з нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?.. – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?..“ (Дії 2.1 – 13).

Це був 34-й рік по Різдві Христовім. Таким був початок проповідування Євангелії і фактично початок діяльності Новозавітної Церкви Божої, – початок благовіствування через святих апостолів перше в Юдеї, а потім і в усьому світі.

Зішесття Святого Духа на апостолів відзначається як одне з дванадцяти найбільших свят православ’я, і має назву також День Святої Трійці. Трійцею це свято називається тому, що саме з цього дня розкрилась світова дія усієї Пресвятої Трійці, і люди навчились поклонятись і прославляти три лиця (грецьк. “іпостасі”) Єдиного Божества: Отця, і Сина, і Святого Духа. Бог Отець послав до нас Сина на землю; Бог Син навчив нас любити Бога і ближніх, постраждав на хресті за наші гріхи, воскрес і вознісся на Небо, обіцяючи учням послати Духа Святого – Утішителя, і тепер Цей Утішитель зійшов на учнів і наповнює засновану Христом Церкву. “Бо троє свідкують на Небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє – Одно” (1 Ів. 5.7).

У чому ж полягає духовна символіка дня П’ятидесятниці? Це зішесття Святого Духа відбувається у серці кожного християнина як акт довершеності Божого спасіння. В Пресвятій Трійці проявляється уся повнота Благодаті Господньої, що подається людині через хрещення, тобто повне занурення (церк. слов. “хрещення” = грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”) в Дух Божий во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Коли ми приймаємо Бога Господом нашого життя, повністю занурюємось у віру, ставимо Отця нашого Небесного на перше місце в своєму житті, повністю покладаємось, віддаємось на Волю Божу, – то ми таким чином духовно хрестимось во Ім’я Отця. Але цього мало. Необхідно хреститись – повністю зануритись – во Ім’я Сина, тобто восиновити, реалізувати у своїй плоті, в своєму житті оцю віру, що чинна любов’ю, – принести конкретні плоди віри, бо віра без діл мертва. І на завершення хреститись во Ім’я Духа Святого, тобто ствердити віру, оспівати її і розповсюдити навколо себе. В цьому суть духовного хрещення, прояву Трійці одноістотної і нероздільної в людині: увірувати, восиновити віру і ствердитись в ній, отримавши таким чином життя вічне, прийшовши дорогою праведності до миру і радості в Дусі Святім – до Царства Небесного. В цьому духовна суть свята Трійці.

Перший день П’ятидесятниці, неділю, Церква присвячує переважно на славу Пресвятої Трійці, і цей день у народі називається Троїцьким Днем. А другий, тобто понеділок, – на славу Духа Святого, від чого називається Духовим Днем.

На свято прийнято прикрашати храм і свої домівки зеленню – ароматною лепехою, квітами, віттям дерев. А під час Богослужіння вірні стоять з квітами, висловлюючи цим нашу радість і вдячність Богові за життя в Дусі Святім. Адже квіти та зелень – символ життя, знак визнання життєдайної сили Животворчого Духа.

Згідно з наукою про богослужіння – літургікою – свято П'ятидесятниці встановлене самими апостолами. Після зішесття Святого Духа апостоли щорічно святкували його і заповідали згадувати його всім християнам (на це вказують і цитати з 1Кор. 16.8; Дії 20.16). Уже в Постановах Апостольських є пряма заповідь празнувати Святу П'ятидесятницю.

Тропар свята звучить так: “Благословенний Ти, Христе Боже наш, що рибаків премудрими явив, пославши їм Духа Святого, і ними весь світ уловив. Людинолюбче, слава Тобі!”

ДУХІВ ДЕНЬ

Другий день свята П’ятидесятниці повністю присвячений третій Іпостасі (грецькою “іпостась” – лице) Пресвятої Трійці, а саме Святому Духові.

Деякі з наших братів-протестантів докоряють, що, мовляв, православні вшановують трьох Богів замість Єдиного Бога, порушуючи тим самим першу Заповідь Господню: “Я Господь, Бог твій, – нехай не буде тобі інших богів переді Мною..” Але таке ставлення до догмату (грецькою “догмат” – визначення істини) про триіпостасність Божества можна пояснити лише незнанням, або ж небажанням зрозуміти цю істину. Ми не віруємо в трьох Богів! Ми віруємо в Єдиного Бога, який дає Себе пізнати нам в трьох Лицях, в трьох Іпостасях: як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. І Ці Три – суть Одно.

Наочним прикладом для розуміння природи триіпостасності Божества є наше сонце. Ми говоримо про нього як про конкретний об’єкт, як про існуючу реальність (це – Отець). Але воно також і світить. І бачимо ми його тільки як світло, як конкретні фотони світла, що народжуються від сонця (це – Син, Бог Слово, Світло для світу. “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, – свідкує Христос (див. Євангеліє від Івана, 14 розділ, 8–11 вірші)).

Але сонце ще й гріє! І це тепло ми відчуваємо на собі, ця енергія зігріває нас (от вам і Дух, Якого бачити ми не можемо, але силу Якого відчуваємо). І кому спаде на думку сказати, що ми віримо в існування трьох сонць? Ні, сонце одне! Але сприймаємо ми його немовби в трьох лицях, в трьох проявах, в трьох іпостасях.

Так само і Божество. Бог єдиний. А якщо сказати точніше – триєдиний: Трійця Одноістотна і Нероздільна. Сам догмат про триіпостасність Божества звучить так: Бог Отець – нерожденний, Син – рождається від Отця, Дух Святий – сходить від Отця. І хто може заперечити це?..

Сьогодні ми поговоримо з вами саме про Святий Дух. Як сказано у Символі Віри: “Вірую... І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що з Отцем і з Сином рівнопоклоняємий і рівнославімий, що говорив через пророків...” Дух Святий – це Дух Утішитель і Дух Істини, Дух Милосердя й Богопізнання, Дух Любові та Правди. Зішесття на людину повноти благодаті Всесвятого Духа – найвищий щабель розвитку віри.

Отець, Син і Дух – Три в Одно. Але на кожному етапі сходження віруючої людини щаблями вдосконалення в житті її домінує, є найакцентованішим спочатку Отець, далі Син, і, нарешті, Дух. Цей розвиток простежується уже в самій історії Церкви від початку її заснування, від перших людей віри – Адама і Єви. Історія Старого й Нового Заповітів – це історія розвитку спромоги вмістити, сприйняти Божество, історія, як висловився Григорій Богослов, “обоження” Церкви, історія здобуття людством подоби Божої.