Назар Стодоля

Хома. Отак добре! Тепер зав’яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

Зав’язують хусткою рот.

Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека по­живу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину - нехай проспиться та по­дума, з ким жартує.

Челядь кладе Назара на сніг.

Хома (на Галю). А ця учаділа... Возьміть її додому... Про­чумається.

Челядь бере на руки Галю і несе з собою.

Стеха (бере Хому за руку і веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?

Хома. Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, при­ятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.

Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне.

Незабаром чути за сценою гомін.

Голос Хоми здалека. Киньте її! В’яжіть його!

Гнат (за сценою). Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий!

Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.

Галя. Орле мій! Серце моє! (Розв’язує хустку.)

Назар. Душно мені, душно!

Гнат (веде за груди Хому). Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома. Ні!

Гнат. Здихай же, собако скажена! (Заміривсь шаблею.)

Хома. Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то...

Гнат. Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму. (Цілить пістолем.)

Хома. В’яжіть його!

Тим часом Галя розв’язує руки у Назара.

Назар. О, доле моя! Серце моє!

Гнат. Копайте яму! (До Хоми, прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись Богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! поховай мене. Прощай! А ми...

Назар. Стривай!

Галя (до Гната). Стривай!

Назар. Пусти його, не варт він того. Не напасти душі сво­єї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не по­міг тобі Бог занапастить мене; а я чужої крові не бажаю. Іди собі!

Хома (пада перед Назаром). Назаре! сину! батьку рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Па­дає до ніг і плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, про­клятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я світа не паскужу! (Знову плаче.) Боже мій, Боже мій!

Назар (підводить його). Устань, молися Богу, грішний. Коли прощають люде, то Бог милостивіший за нас.

Хома (вставши, утирає сльози). О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець... спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько.

Назар і Галя обнімаються.

Боже вас благослови!