Мартин боруля

Карпенко-Карий І. К.

МАРТИН  БОРУЛЯ

Комедія в 5 діях

Дієві  люде

Мартин Бо­ру­ля - ба­га­тий шлях­тич, чин­шо­вик.

Палажка - йо­го жiн­ка.

Марися - їх доч­ка.

Степан - син їх, кан­це­ля­рист земсько­го су­ду.

Гервасiй Гу­ля­ницький - ба­га­тий шлях­тич, чин­шо­вик.

Микола - йо­го син, па­ру­бок.

Нацiєвський - ре­гiст­ра­тор з ра­ту­шi.

Трандалєв - по­вi­ре­ний.

Протасiй Пеньонжка, Мат­вiй Дульський - чин­шо­ви­ки.

Омелько, Тро­хим - най­ми­ти Бо­ру­лi.

Гостi.

ДIЯ ПЕРША

Кiмната в ха­тi Мар­ти­на Бо­ру­лi. Две­рi пря­мо i дру­гi з пра­во­го бо­ку. Груб­ка з ле­жан­кою. Де­рев'янi стiльцi, ка­нап­ка i стiл, пок­ри­тий бi­лою ска­тер­кою

За сто­лом си­дять Тран­далєв, а з бо­ко­вих две­рей ви­хо­дить Бо­ру­ля з бу­ма­гою в ру­ках.

Боруля. На­те, чи­тай­те! (Дає бу­ма­гу). Чи­тай­те вiд­цi­ля.

Трандалєв (чи­та). По выс­лу­ша­нии всех вы­ше­из­ло­жен­ных обс­то­ятельств и на ос­но­ва­нии предс­тав­лен­ных до­ку­мен­тов Дво­рянс­кое де­пу­татс­кое соб­ра­ние оп­ре­де­ля­ет: Ма­р­ты­на, Ген­на­ди­ева сы­на, вну­ка Мат­вея Кар­ло­ва, прав­ну­ка Гер­ва­сия Про­тасьева, Бо­ру­лю з сы­ном Сте­па­ном, сог­лас­но 61 статьи IX то­ма Сво­да за­ко­нов о сос­то­яни­ях, из­да­ния 1857 го­да соп­ри­чис­лить к дво­рянс­ко­му его ро­ду, приз­нан­но йо­му в дво­рянс­ком дос­то­инст­ве, по оп­ре­де­ле­нию се­го соб­ра­ния, сос­то­яв­ше­му­ся 14 де­каб­ря 1801 го­да, со вне­се­ни­ем во 2-ю часть дво­рянс­кой ро­дос­лов­ной кни­ги и де­ло сие с ко­пи­ями, как нас­то­яще­го оп­ре­де­ле­ния, так рав­но и оп­ре­де­ле­ния от 14-го де­каб­ря 1801 го­да предс­та­вить на ут­верж­де­ние в Пра­ви­тельству­ющий Се­нат, по Де­пар­та­ме­н­ту Ге­рольдии.

Мартин. О!.. Ви­хо­дить, я - не бид­ло i син мiй - не те­ля!.. I щоб пiс­ля цього Мар­тин Бо­ру­ля, урод­зо­ний шлях­тич, за­пи­са­ний во 2-ю часть дво­рянської ро­дос­лов­ної кни­ги, по­да­ру­вав яко­му-не­будь прий­ма­ку Кра­совсько­му свою обi­ду? Та ско­рi­ще у ме­не на ли­си­нi ви­рос­те та­ке во­лос­ся, як у їжа­ка, нiж я йо­му по­да­рую.

Трандалєв. Так, ви­хо­дить, вiзьме­мо на апе­ля­цiю?

Мартин (б'є ку­ла­ком по сто­лу). На апе­ля­цiю! Безп­ре­мiн­но на апе­ля­цiю! Що то за суд та­кий, що приз­нав обi­ду обо­ю­д­ною?.. Я вас пи­таю: яка тут обо­юд­на обi­да? Вiн ка­же на ме­не - бид­ло, а я мов­чи? Вiн кри­чить на си­на, на чи­нов­ни­ка земсько­го су­да - те­ля, а я мов­чи? Мов­чи, ко­ли дво­ря­ни­на так ла­ють? То що ж би я був то­дi за дво­ря­нин? Ну, i я ска­зав йо­му: сви­ня, безш­танько, прий­мак!.. Але яка ж це обо­юд­на обi­да?

Трандалєв. Стри­вай­те, не га­ря­чiться! Бу­дем апе­лю­вать.

Мартин. Апе­лю­вать!

Трандалєв. А за ви­вод по­да­мо встрєчний iск.

Мартин. А ко­ли тре­ба, то й по­пе­реч­ний! Тран­далєв. По­пе­реч­них не по­ла­гається. Ви зас­по­кой­тесь, уго­лов­на па­ла­та од­мi­нить рi­ше­нiє - ми виг­раємо дi­ло. Ког­да я був ще фо­тог­ра­фом, то для прак­ти­ки вiв дi­ло Гор­бен­ка з Щер­би­ною, та­ке са­ме дi­ло, як ва­ше, тiлько там не сло­вес­ная бу­ла мiж ни­ми обi­да, а ку­лач­ная. Щер­би­на, знаєте, схо­пив Гор­бен­ка за чу­ба i так ним мот­нув кру­гом се­бе, що i сам не вдер­жав­ся на но­гах - упав! А ма­гiст­рат приз­нав, що дра­ка бу­ла обо­юд­на. В рi­ше­нiї ска­за­но бу­ло: "Хо­тя Щер­би­на, взяв Гор­бен­ка за во­ло­са, об­вел его вок­руг се­бя, при­чем в ру­ках ос­тал­ся зна­чи­тельный пу­чок во­лос, име­ющий­ся при де­ле как ве­щест­вен­ное до­ка­за­тельство; но, при­ни­мая во вни­ма­ние, что при этом дей­ст­вии, тя­жестью те­ла Гор­бен­ка и сам Щер­би­на был по­верг­нут на зем­лю, то приз­нать обi­ду обо­юд­ною"!.. Це бу­ло пер­ве моє дi­ло, я апе­лю­вав, i уго­лов­на па­ла­та одм­ши­ла… I по ва­ше­му дi­лу од­мi­нить - не жу­рiться… Iтак, ви­хо­дить, по дi­лу об обi­дi апе­ля­цiя?

Мартин. Апе­ля­цiя! Та та­ку апе­ля­цiю на­пи­шiть, щоб у Кра­совсько­го у но­сi зак­ру­ти­ло, щоб йо­му свер­бi­ло!.. Я гро­шей не по­жа­лiю, аби ме­нi Кра­совсько­го у ост­рог по­са­дить.

Трандалєв. О, не я бу­ду, - ми йо­му до­ка­же­мо! Всi хо­ди знаю, вже ме­нi про­ше­нiй не вер­нуть за нех­вор­мен­ноє на­пи­са­нiє, нi! Як на­пи­шу, то пря­мо точ­ная ко­пiя з фор­ми - усе по пунк­тах.

Мартин. I ска­жiть, що бу­де кош­ту­вать?

Трандалєв. Стрiч­ний iск… i апе­ля­цiя… (На­бiк.) Як би не про­де­ше­вить! (До Мар­ти­на.) Щоб i для вас не бу­ло обiд­но… з бу­ма­гою… Сто руб­лiв, а неп­ред­вiдєнниє рас­хо­ди на ваш кошт.

Мартин. Дам сто двад­цять! Тiлько ж i нак­ру­тiть йо­му; щоб ню­хав, чхав, щоб… Усi за­ко­ни вис­тав­те!

Входе Омелько.

Омелько. Ко­нi їх го­то­вi, фур­ман пос­лав ме­не ска­зать, що той…

Мартин. Ска­жи там, щоб да­ли на до­ро­гу двi мiр­ки вiв­са, - ну, чо­го очi ви­ва­лив?

Омелько (iде). Нi­ко­ли вiн то­бi не дасть до­го­во­рить. (Пi­шов.)

Трандалєв. Я б вам i не ка­зав… знаю, що вiд вас буд­лi-ко­ли по­лу­чиш… та… здер­жав­ся…

Мартин. Гро­шi? За цим дi­ло не ста­не - я за­раз! (Пi­шов у бо­ко­вi две­рi.)

Трандалєв (сам). Доб­ре дi­ло це по­вi­рен­ни­чест­во, єй-бо­гу! Дру­го­го та­ко­го при­бильно­го не знай­деш. А по­ки-то я на цей шлях виб­рав­ся, то чим не був? Був i пи­са­рем в пi­тей­нiй кон­то­рi, був обер-об'їждчи­ком, був при­ка­щи­ком по еко­но­мi­ях, дер­жав бир­жу в го­ро­дi, слу­жив у мак­ле­ра, - скрiзь важ­ко! I ро­бо­ти до бi­са, i ко­рис­тi ма­ло, а тiлько схи­бив де­ - ро­щот, i бi­гай, шу­кай мiс­ця… Зро­бив­ся я сам ха­зяїном: ку­пив ма­ши­ну, одк­рив фо­тог­ра­фiю… Хлiб не важ­кий, i на пер­вих по­рах ко­пiй­чи­на гар­на ста­ла пе­ре­па­дать; ко­ли ж i тут бi­да: усi пат­ре­ти ви­хо­ди­ли без очей! При­няв я у ком­па­нiю ла­ба­ран­та Пла­щинсько­го, i як ми не би­ли­ся - не ви­хо­дять очi. Усе як слiд, а очей не­ма… Пла­щинський i очi доб­ре од ру­ки нав­чив­ся ро­бить, а дi­ло не пiш­ло. Ска­су­вав я свою фо­тог­ра­фiю i взяв­ся за по­вi­рен­ни­чест­во - пiш­ло як по мас­лу. От i те­пер: дi­ло Бо­ру­лi ве­ду про­тiй Кра­со­в­сь­ко­го, а дi­ло Кра­совсько­го про­тiв Бо­ру­лi. їздю на своїх ко­нях по про­си­те­лях, - i ко­ней го­ду­ють, i ме­не го­ду­ють, i фур­ма­на го­ду­ють, i пла­тять!.. На­бе­ру дiл до­во­лi, приїду в го­род, пi­ду до сто­ло­на­чальни­ка, до то­го-та­ки са­мо­го, щ,о й дi­ла пос­лi бу­де рi­шать, i вiн ме­нi на­пи­ше, що тре­ба, а я тiлько пiд­пи­шу, як­що маю до­вi­рен­ность, а нi, то од­не­су пiд­пи­сать про­си­те­лю. Апе­ля­цiю тре­ба - так са­ме: той же, що рi­шав дi­ло, i апе­ля­цiю на­пи­ше, а ко­ли дi­ло за­мис­ло­ва­те - вда­риш­ся до сек­ре­та­ря. Ма­ло чим до­рож­че зап­ла­тиш. На­реш­тi: чи виг­рав, чи прог­рав, а гро­ши­ки дай! Жи­ви - не ту­жи! Все од­но що лi­кар: чи ви­лi­чив, чи за­лi­чив - пла­ти!

Входе Мар­тин.

Мартин (дає гро­шi). Я вже на вас пок­ла­даю всi свої на­дiї.

Трандалєв. Не тур­буй­тесь - до­ка­же­мо! Ну, про­щай­те.

Чоломкаються i цi­лу­ються.

Якщо бу­де но­ве дi­ло, то дай­те звiст­ку, я приїду; а мо­же, и сам за­вер­ну. (Пi­шов.)

Мартин, а по­тiм Сте­пан.

Мартин. Дi­ло­вий чо­ло­вiк! Не­ма ро­зум­нi­шої служ­би, як граж­данська! Здається, як­би ме­не оп­ре­дi­лив був по­кiй­ний па­пiнька на граж­данську, то вий­шов би пер­вий чи­нов­ник! Ко­ли ж по­кiй­ний i не ду­мав про це - все дбав про ха­зяй­ст­во. Па­сi­ка, чу­мач­ка го­ло­ву йо­му за­мо­ро­чи­ли, а те­пер дру­гий свiт нас­тав: тре­ба чи­на, дво­рянст­ва; а по­ки-то ви­лi­зеш в лю­де, ста­неш на дво­рянську но­гу, то ба­га­то кло­по­ту! От си­на оп­ре­дi­лив у земський суд, та ще ма­ло знає, не на­тер­ся, а, бог дасть, нат­реться, то­дi по­вi­ре­но­го не тре­ба - са­мi всi iс­ки по­ве­дем! Ко­ли б ще доч­ку прист­роїть за бла­го­род­но­го чо­ло­вi­ка. Щось Сте­пан ме­нi ка­зав про од­но­го чи­нов­ни­ка… Тре­ба з ним по­ба­ла­кать.