Таємниця одного дiаманта

Зразу ж до сафiни пiдпливли два човни з митниками. Неподалiк же спинилася цiла зграя човнiв для перевозу людей i краму.

Алi подивився, як митники, мов шакали, кинулись все обмацувати й до всього чiплятись на кораблi, i тихцем, тихцем порачкував за каюти Джафара, за паки з льоном. Роздягся, а корзинка й стрiли давно були зготованi, i без жодного плюскоту спустився по линвi кормової кiтвицi у воду. Каламутна вода в Басрi була бридка на смак – i гiрка, i солона, i смердюча, та тiло тримала добре. Перевернувшись голiчерева, добро Алi тримав над водою i тiльки пiдправляв своє стрiмке плавання до мiста – вода сама несла його. На суднi вiн уважно прислухався до всiх балачок про Басру i знав, куди йому плисти, щоб зразу ж дiстатися до корабельних причалiв.

Алi плив за виром води по опадаючих каналах Басри, i смiття коливалось навколо нього на поверхнi справжнiм килимом.

Та Алi вся ця гидота зовсiм не хвилювала, бо вiн поспiшав до причалiв, де гойдалися на глибинi бiлобокi басрiйськi дхау 1, де прихились iндiйськi гостроносi кораблi, куди припливали навiть широкi плоскодоннi джонки 2 iз найдальшої країни свiту – Китаю.

Хлопець поспiшав на свiй корабель, той, що повезе його в Iндiю.

Та не все так сталося, як уявляв собi Адi. До Iндiї зараз нiхто не вирушав – ще не почалися лiтнi мусони 3. Лише їх постiйна сила може напнути гострокутнi вiтрила крутобоких дхау i перенести сапфiровою синню океану пiд стiни казкового малабарського мiста Калiкута . А там i слони, i дикi павичi, i тигри в джунглях, i самоцвiти в рiках!..

Та найгiрше було те, що його й брати не хотiли на жоден корабель. Всiм зразу впадало у вiчi те, який вiн худий. Вiн доводив, що вiн мiцний i витривалий, та нiхто й слухати його не хотiв.

От i випадало, що треба йому знайти той канал, де купець Сахл плекає в Басрi найкращi троянди.

Та спочатку треба було попоїсти, бо вiд рання вiн нiчого не брав у рота. Вiн купив у водоношi кухоль вiдразливої солонуватої води, про яку один книжник сказав, що вона схожа бiльше на рiдке холерне лайно, анiж на справжню воду. Вiд цiєї води хлопцевi аж закрутило в кишках. Та сушенi фiнiки були наче медовi коржi! Хоча кожного разу потiм, все своє життя, коли клав до рота басрiйського фiнiка, вiн завжди бачив перед собою масну пику Джафара з викривленими злiстю слинявими варгами.

Коли вiн доїдав останнiй фiнiк, внизу в каналi з-за рогу з'явився човен.

Човняр стояв на кормi i довгою жердиною гнав човен по мiлкiй скаламученiй водi. На носi сидiв той самий мосульський прикажчик, тiльки вже вдягнений у дороге святкове вбрання.

– Агов, малий! – Мосулець спинив рухом човняра. – Що поробляєш?

– Нiчого.

– Пiдеш до мене слугою?

Алi лише мить подумав i згодився. «Поки усталиться лiтнiй мусон, треба ж десь перебути i щось їсти! Не буду ж бiля мечетi просити!»

Юний багдадець спустився в човен, а човняр зразу ж погнав свою посудину до базару.

I там мосулець купив хлопцевi нову сорочку i штани, а також маленьку шапочку з хусткою. Потiм вони ходили по їстiвних рядах i купували iндiйськi оливки, зерна фiсташковi, шпичаки цукрової тростини, сiрiйськi зимовi яблука (по динару кожне!), лущений мигдаль, сушенi динi з Шубаркана, Йєменський цукор у дерев'янiй трубцi. I ще всякi iншi добрi наїдки – i смажену рибу, i волов'ячу печеню, i курячi смаженi потрiбки, i якiсь морськi дива. А на закiнчення купили ще й глек рожевої води.

Вони довго крутили в ровах басрiйських каналiв, поки зрештою човняр висадив їх бiля дерев'яних складiв. Вони пiшли вперед, потiм, коли мосулець озирнувся i побачив, що човняр вiдплив у сусiднiй канал, вони повернули назад i довго петляли вузькими хiдниками, поки врештi-решт постали перед грубезними дверима. Старий будинок нависав гранчастим еркером6 над самiсiньким хiдником. Аж здавалось, що поодинокi перехожi зачепляться об нього своїми високими тюрбанами.

Мiсце було якесь дивне – кiлька крутих зворотiв каналу, на протилежному боцi глухi стiни складiв iз сандаловим та тиковим деревом. Павiтер переносив через гнилий канал пасма запаху найтонших вiдтiнкiв. А малому багдадцю аж серце завмирало вiд таких пахощiв.

Мосулець постукав якимсь секретним стуком у потрiсканi й забрудненi дошки дверей.

У вiдповiдь не було чутно анi крокiв, анi якогось руху. Та враз дверi нечутно нiби запали всередину будинку. I вони вступили в прохолодну темряву.

Тiльки тодi хлопчина помiтив у мороцi жiнку в глухому запиналi.

– Господиня моя матiнко… Нехай хлопець перевдягнеться.

Жiнка допомогла хлопцевi зняти важку корзину з голови i завела його в таку ж темну кiмнату, як i цi сiни.

Крiзь ледь вiдхилене вiконне запинало в кiмнату вливалось свiтло. I його було досить, щоб малий побачив гору мiдних глечикiв i тазикiв для омивання рук. У кутку мiднi посудини пiднiмались аж до стелi. Малий вiд здивування зупинився, розглядаючи мiднi скарби.

– Роздягайся! – глухо промовила з-пiд запинала жiнка.

Та Алi наче зацiпило – перевдягатись при жiнцi?! Ще з ним такого не було!

– Давай швидше! Що ти там камешишся? – нетерпляче казав у сiнях мосулець. Хлопець тремтячими руками стяг сорочку i штани, але коли нахилився до нового одягу на тахтi, то побачив, що жiнка стоїть впритул бiля нього i уважно розглядається на його наготу. Аж запинало в неї вiдхилилось. Тiльки яке в неї обличчя, вiн не второпав, бо йому вiд всього аж в очах пливло. Вiн зцiпив зуби, як вдягав шапочку i закручував хустку: на сафiнi його мацав, мов скотину, жирний Джафар, а тепер ця стара жаба його обдивляється, як жеребчика на торжищi!

Жiнка допомогла поставити корзину на голову хлопцевi, i вони рипучими сходами пiднялись на третiй поверх.

Жiнка на останнiх сходинках прохопилася вперед i вiдкрила важкi рiзьбленi дверi. I зразу ж в очi вдарило золоте свiтло, що випливало крiзь решiтки вiкон сонячними променями. А весь об'єм кiмнати заполонив радiсний стукiт барабана, тонкий голос очеретяної флейти i скиглення ребаба.

В одному кутку сидiли троє музик, а пiд стiною, спершись на подушки, вiдпочивали двоє чоловiкiв у бiлих широких сорочках i темних плащах.

Поки вони довго i пишно вiталися з мосульцем, Алi розклав на скатертинi пахучi смаженi наїдки. Водночас вiн зауважив бiля дверей начищений тазик i карбований глечик. Миттю подав тазик молодшому чоловiковi i плюснув водою на його випещенi, неробочi пальцi.

Хлопець вiдчув на собi погляд мосульця i озирнувся. Мосулець йому схвально пiдморгнув: «Правильно, що першому ти змиваєш руки оцьому молодому…»

Поки сiдали до трапези, поки смакували всякими наїдками, все грала музика.

Алi ж сидiв бiля дверей напоготовi з глеком та рушником. Вiн прислухався до кожного слова приявних. Хоча йому заважала музика, та вiн все ж уловлював змiст розмови – мосулець торгував на великi грошi прянощi у цих двох просто вбраних людей. Хлопець згадав розповiдi бувалих багдадцiв про басрiйських мiняйл-скупердяїв, що десятками рокiв носять один плащ та сандалiї, змайстрованi з одних латок, бо вже все вiд перших сандалiв стерлося на порох.

Ще помiтив Алi пожадливiсть, з якою гостi зжирали все, що було на скатертинi.

Нараз Алi почув скрип за дверима. Вiн кинувся до шпарки, але нiкого там не побачив. Натис на дверi, вислизнув на сходи – нiкого! Вiн нечутно повернувся на своє мiсце. I зразу ж почув наче глухий скрип за стiною лiворуч, високо аж десь пiд стелею. Хлопець нахилився вперед, нiби розправляючи рушник, i глянув угору з-пiд руки – пiд самою стелею стiна осiла i утворилась трiщина. Крiзь ту трiщину до кiмнати зазирали блискучi чорнi очi.

Малий подумав, що то господиня пiдглядає за трапезою. Вирiшив спiймати її на гарячому. Але спочатку треба було перевiрити нижню кiмнату.

Малий знов нечутно спинився за дверима i, ступаючи навшпиньках, потиху спустився на перший, поверх. Музика перекривала легке рипiння сходiв.

Тому, певно, жiнка й не почула крокiв хлопця. Вона стояла бiля вiдхиленої вiконної завiси i розглядала стрiли – корзинка зi старим дертим одягом стояла поруч. Алi пiдступив до хазяйки упритул.