Маруся Богуславка

XI Як та­то вер­неться з Моск­ви, ми бу­дем В мос­ковській зай­ман­щині ти­хо жи­ти І го­рю­ваннєчко своє за­бу­дем… О, як­би тільки до те­бе добігти!… Вже не­да­леч­ке. Ось біліють му­ри, По му­рах кров га­ря­ча чер­воніє… Сади кру­гом у во­ду по­то­ну­ли… О, ви­зир­ни ж із них, моя надіє! Се ж із твоїх садів так лю­бо вітер віє!.. ХІІ Чого ж ти, зем­ле, так за­ко­ли­ха­лась? Чого ти, не­бо, зра­зу по­чорніло?.. Імла пе­ред очи­ма розісла­лась, І сер­це, мов той камінь, заніміло… Хитається зем­ля… Іде кру­гом… Не встою». Де ж му­ри під са­да­ми по­хо­ва­лись? Се я крізь зем­лю йду… О до­ню, до­ню!» І па­дає, і по землі пос­ла­лись Ті пат­ли сиві, що відьомськи­ми зда­ва­лись. ДУМА ТРЕТЯІ «Аллах! - ре­че над нею та­та­рю­га, Високий, ог­ряд­ний і бо­ро­да­тий, - Се ми­ло­сердію твой­му на­ру­га, Щоб лю­дям без вой­ни так по­ги­ба­ти. Ахмете! По­ди­вись, яке об­дер­те І зак­ри­вав­ле­не ста­реньке тіло. Мабуть же не з доб­ра, а з стра­ху смерті, Воно че­рез сте­пи й тер­ни летіло. Так по­хо­вать йо­го спа­сен­не бу­де діло. ІІ Махай до юр­ту, бра­вий мій ко­за­че, Звели сю­ди приїха­ти гар­бою: Бо он, ди­вись, вже чор­ний во­рон кря­че Над білою ста­рою го­ло­вою. Нам сто три­над­цять раз по­веліває Святий Ко­ран [37] на вбо­гих і не­щас­них Дивитись так, як з не­ба по­зи­рає Аллах на нас, ко­зя­вок бідо­лаш­них, І ми­ло­сердія єлей в сер­ця вли­ває». ІІІ Помчавсь Ах­мет і ку­ря­вою вкрив­ся, Зсів із ко­ня та­та­рин бо­ро­да­тий І ву­хом стран­ниці до сер­ця на­хи­лив­ся… «Ні, ще зли­ден­ної своєї ха­ти Душа не ки­ну­ла!..» І здо­бу­ває Бальзам з саків ло­вецьких і трос­тин­ку В смажні і мертві вже ус­та вправ­ляв, І сти­ха влив лікарст­ва ка­пе­лин­ку. «Благословен Ал­лах од­нині і довіку»! IV Сим сло­вом іскру жизні він вітає. Стара про­ки­ну­лась і гост­рим згля­дом У вічі, мов но­жем, йо­му штир­хає. Морщини, мов га­дю­ки, в'ються адом. «Де, кор­ша­ку, ти дів мою го­луб­ку?» - Промовила, і знов по­гас­ли очі. Татарин, із саків дос­тав­ши губ­ку, Холодною во­дою з дзбан­ка мо­чить І, ви­тер­ши їй вид, оз­на­ки жизні со­чить. V «О, знаю, знаю! - ка­же сти­ха. - Шко­да, Що я збу­див те­бе! Не­хай би згас­ла Остання іскор­ка… Про що при­ро­да Знов ули­ла у твій ка­ган­чик мас­ла? Я ба­чу об­раз ма­тері моєї… Так на землі без пам'яті ле­жа­ла, Як вир­ва­но ди­ти­ну з рук у неї, А ва­ша ха­та по­лом'єм па­ла­ла І навк­ру­ги зем­ля, мов пек­ло, го­го­та­ла.» VI Скрипить гар­ба в сте­пу… Ах­мет вер­нув­ся, І ми­ло­серд­ний батько си­на по­си­лає, Щоб сіна де на доб­рий в'юк здо­був­ся. З ним лой­тра­ка він гар­но вис­ти­лає; Кладуть ста­ру на сіно і ти­хенько Везуть у ба­ли­ще на во­допійло. Спускалося вже со­неч­ко ни­зенько, Проміннєм степ чер­во­ним зо­ло­ти­ло, І, мов дріма­ючи, на не­бе­са гледіло. VII Над во­допійлом в ба­лищі ко­чу­ють Татаре з кіньми, з вівця­ми й во­ла­ми… Кругом їх юр­та, по гор­бах ча­ту­ють Їх сто­рожі з лу­ка­ми й сай­да­ка­ми. Земля чу­жа та длань міцна Ал­ла­ха Незримо скрізь прос­тер­та над хо­роб­рим. Не відає жіно­чо­го він стра­ха; З своїм ме­чем, кинд­жа­лом, лу­ком доб­рим Лякає во­ро­га, мов сте­по­во­го пта­ха. VIII Втікай, во­ло­ши­не, важ­кий, бо­ка­тий, Із зай­ми­ща сво­го на ти­хих во­дах Од сте­по­вої на ко­ле­сах ха­ти: Се по­па­сається ор­да на пе­ре­хо­дах! Ввесь тук твоїх до­лин і згір'я злачні Оддав Ал­лах під та­бу­ни та­та­рам… А ви, купці, джа­ву­ри не­обачні, Платіть за ча­ту доб­ре яни­ча­рам, Щоб не згу­би­ти вам лічби своїм то­ва­рам! ІХ Дурних невір за їх гріхи ве­ликі, За ідольство їх і об­ман на­ро­ду Віддав Ал­лах своїм си­нам навіки З вос­хо­ду сон­ця до йо­го за­хо­ду. І по­велів їх зем­лю на­зи­ра­ти З її до­бут­ка­ми і всім ба­гатст­вом, Як на­зи­рає з хмар орел кри­ла­тий Дрібне, дур­не і по­лох­ли­ве птаст­во, Щоб жи­вот­вор­ний тук з їх зай­ман­щи­ни сса­ти. вернуться

37

- Святий Коран - основна книга мусульманської релігії. Складається з релігійних міфів, у яких Мухаммед висловлював своє нове осмислення навколишнього світу і людського буття. В основному склався в середині VII ст. Має 114 сур (частин), поділених на 90 мекканських і 24 мединських.