Страница 26 из 42
ДУМА ТРЕТЯ «Мамо, зіронько! Пречиста Нас обороняє: Люте серце азіатське Кротостю сповняє». - Так промовила небога, І обидві впали, І, мов діти, до німого Лику промовляли: «Чудотворная святине, Божа благостине, Нам прибіжище в невірній Стороні єдине! Сохрани нас, заслони вас, Благодатна Мати! Дай нам чудеса, мов крилас, Дивні воспівати! О Пречиста! Ти все можеш: Можеш скелі-гори Розкопати і дорогу Проложити в морі; Кам'яне, несите кров'ю Серце обернути І небесною любов'ю До людей натхнути. Ти вже чудо сотворила Між чудес велике: Несподівано зробила Кротким серце дике. Сотвори ж, да спасемося З-між сього поганства, В рідний перенесемося Край до християнства! Дай крилі нам. Божа Мати, Крилі голубині, Як витали, знов витати В рідній Україні! І нехай твій лик явленний В край наш завітає І народ благословенний Навкруги збирає! Нехай людські очищає уші там од скверни І від Росі одвертає Нарід сей мерзенний. І нехай усі трудящі, Всі обремененні Веселяться, мов гулящі, О Твоїм спасенні! І, забувши всі тривоги, В молитвах зіллються, І в божественні чертоги Духом вознесуться! Ти, свята, всепіта Мати, Повна благодати; Дай нам рідний край вбачати, Бога прославляти!»
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
ДУМА ПЕРВАІ О Києве, оманна просторік святине, Безодне мідяків дурних мозольних! В тобі останній глузд народу гине По капищах безумно-богомольних… По капищах твоїх многопрестольних Теряють розум вкупі з мідяками Ті, що в своїх роботах потогонних Бідують-б'ються по ріллях з волами І хлібом діляться з попами-туманами. ІІ О Києве! Ти ідеали віри Старої нам в ділах нових являєш, Що поночі снували суєвіри, Ти повидну утоком затикаєш: Основину, що древні ізувіри Тобі, мов дику мрію, завішали, - Ту, що ченці й попи понапрядали, Мережиш зрадами безпутного козацтва І безощадностю лихого гайдамацтва. ІІІ Що поп'яну тобі в шинках співалось, Ти по-тверезу книжним складом пишеш І, щоб лихе знов тліло та займалось, На попели руїнним духом дишеш. Нам з Музою тепер одно зісталось: Твоїм сліпим письменством гордувати Твою наслідню мрію зневажати, І зло, що ти хотів би вихваляти, Таким, яким воно бувало, змалювати. IV Співай же. Музо, про ту лжу велику, Що вагонить над Сходом і Заходом, Збиває письмаків із пантелику І туманом лягає між народом. Нехай з святійшим тим, мовляв, синодом Та з папою безгрішним верховодять І свій кукіль всівають год за годом: Твої посіви всі колись посходять: Письмацькі куколі пшениці не зашкодять. ДУМА ДРУГАІ Не чорна хмара суне-наступає На темно-сиву непроглядну хмару: Чабан добутків папських придуває У патріаршу київську отару. Отари стережуть бровки кудлаті, Гавкущі, злющі, хоть і не голодні: Ченці, жерці ротаті та пузаті, Умом сухі, мов ті степи безводні, - Блукаючі огні болотної безодні. ІІ Сі пастирі кладуть за вівці душі, Та не свої чернечі, а козацькі: Бо, починаючи від договору в Буші, Благословляють купи гайдамацькі; Підучують за православну віру Стояти кріпко, сиріч пліндрувати Ксьондза-уніта і ляха-невіру, А жиду пільги й спуску не давати: Бо він од Господа і від людей проклятий. ІІІ Релігія любві тут обернулась В релігію ненависті гидкої, І в темнім богомільстві злість проснулась Варязької старовини страшної, Як ми Болгарію в крові топили, [75] На кіллє полонян своїх стромляли, А з наших черепів ковші робили І на костях кривавих пирували- Герої, що себе тиранством прославляли. вернуться75
- Очевидно, йдеться про похід козаків у Болгарію в 1606 р., коли вони, зокрема, взяли Варну.