Страница 2 из 42
ДУМА ТРЕТЯІ «І не кажи мені, І не турчи мені: Не хочу слухать-знати, Щоб за нелюбого Да товстогубого Марусеньку віддати». - II «І не проси мене, І не гризи мене: Шкода про се й казати, Щоб із злиденником Та безземельником Марусеньку звінчати. III І батько, й дід його, І рід, і плід його Се все було ледащо: Бо козакуючи, Статки гайнуючи, Позводились нінащо». Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився. Була гарна вбога панна, Краля-королиця: Як ясна зоря, рум'яна, Як сніг, білолиця. Народила мати доню - Мов намалювала; Надала їй щастє-долю, Щоб біди не знала. А біда не за горами, Ходить проміж нами… Очі з чорними бровами Миготять сльозами. Миготять, мов блискавиці, З-під густої тучі, Як стоїть коло криниці, Свою долю ждучи. «Не ходи вже, доле й воле, Вранці до криниці: Продають мене за поле, За важкі червінці». - «Ні, покіль на небі зорі Місяця стрічають, Покіль на безкраїм морі З вітром хвилі грають, Товстогубу не придбати Чорних брів дівочих! Завтра будемо єднати Козаків охочих, І полинемо з вітрами На безкрає море, І поробимось панами, І забудем горе. Побудуєм собі пишні Хати на помості, І вчащатимуть велишні До нас дуки в гості. Оксамити, златоглави Будемо носити, Килимами крити лави, Меди-вина пити. Бо мене старшим обрали Над всіма старими, Щоб на море я човнами Вилітав, мов крильми. А у мене - як заграє Моречко з вітрами, Мені духа підіймає Вгору, мов руками. Грають, грають-примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти По всі вічні віки. О, се дивна кобза - море! Дивні в кобзи й струни! Як заграє, відчиняє Предковічні труни. І виходить з них лицарство, Що на морі билось, Більшою, ніж пишне панство, Славою покрилось. І я, Маню, буду славен Проміж лицарями, Проміж дуками-панами, Проміж кобзарями. Будуть Левка Кочубея По Вкраїні знати, І під струни про Мурея, Що він бив, співати. [10] Будуть Левка Кочубея Знати й за морями, Споминати, мов Енея, [11] Перед королями. Бо Левко твій до султана Знайде шлях-дорогу І всю шатами зодягне Україну вбогу. Бо Левко твій бесурмена Спліндрує-зруйнує І самого королеві В'язнем подарує». ДУМА ЧЕТВЕРТА І весела, і щаслива Мріями коханка, І ясніша уродлива Весняного ранка. Як на світі любо жити, Милого любити, З його мислями навіки Душу й серце злити! «Чи ти чуєш, паньматусю, Що Левко говорить? До твоєї він Марусі Мов у дзвона дзвонить. Каже милий, є десь море, Гонище безкрає, Що, мов житом добре поле, Золотом сіяє. Каже милий, що здобуде Здобич нам велику; Златоглав носити буде, Покіль його й віку. Каже милий, що ми будем Жити-панувати, І величні з нами дуки Знай бенкетувати». - «Моє щастє, моя доня, Радуюсь від серця, Що мені на старість доля Молода всміхнеться. Буде мати в вас сидіти Хоч коло порогу Та на вас обох гледіти, Дякуючи Богу. Буде хоч щодня помости Шарувати-мити, Аби в панській високості З вами й їй пожити». - «Ні, до тебе ще й над нього, Мамо, прихилюся, Що з козаченьком ззирнуся, До тебе всміхнуся. Будеш павою, матусю, В парчах походжати І в шовки свою Марусю, В жемчуги вбирати». вернуться
10
- «Гайдамаки, як хочуть, бувало, нагнати холоду гречкосіям-доматорам, дак біжить конем з пістолем та й гукне: «У хату, мурею (турчине), а то запалю!» То чоловік схилиться попід лісою да в хату! (Так мені оповідували старезні люде.)» - примітка П. Куліша у рукописі іншої редакції.
вернуться11
- Йдеться про місію Енея (сина царя Анхіза і богині Афродіти), який після падіння Трої перебрався до Лаціуму (Італія), де його нащадки заснували Рим.