Страница 44 из 62
Нудистський пляж мису Агд тягнувся на три кілометри, берег положисто спускався до води, це навіть малим дітям давало можливість купатися без будь–якого ризику. Втім, більша частина берега була призначена для сімейних купань, а також для спортивних ігор (серфінгу, бадмінтону, запускання змія). Існує мовчазно визнане правило, пояснив Руді, що парочки, які шукають розпусти, зустрічаються на східному краю пляжу. Дюни, підперті огорожею, утворювали там пасмо, що ледь–ледь піднімалося над усім. Якщо піднятися на його шпиль, з одного боку відкривається краєвид на пляж, що положисто спускається до моря, а з іншого — більш пересічена місцевість, де дюни перемежовуються пласкими галявинами, що тут і там заросли кам’янистими дубами. Друзі розташувалися під самим піщаним пасмом, з боку пляжу. Навколо на тісному просторі скупчилося дві сотні парочок. Де–не‑де серед них можна було побачити самотніх чоловіків; дехто крокував піщаним пасмом, час від часу оглядаючи краєвид.
«Упродовж двох тижнів, що ми були там, ми проводили на цьому пляжі всі пообідні години, — писав Брюно у своїй статті. — Звісно, людина смертна, можна, передчуваючи власний кінець, суворо дивитися на чужі радощі. У міру того, як відкидаєш таку крайню позицію, розумієш: тільки дюни Марсейянського пляжу являють собою — і я це доведу — місце, що відповідає гуманістичним ідеям, що передбачає максимальне задоволення бажань кожного, не завдаючи нікому будь–яких нестерпних моральних страждань. Сексуальна насолода (найбільш гостра з тих, що доступні людині) ґрунтується здебільшого на дотикальних відчуттях, особливо на систематичному збудженні особливих епідермічних зон, покритих корпускулами Краузе, що пов’язані з нейронами, які можуть викликати в гіпоталамусі потужний викид ендорфінів. На цю просту систему в корі головного мозку сучасної людини завдяки зміні окультурених поколінь накладається збагачена ментальна структура, що надихає на фантазми і (що більш властиве жінкам) до кохання. Дюни Марсейянського пляжу — принаймні, це моя гіпотеза — не слід сприймати, як місце нерозумного роздмухування фантазмів, а, навпаки, як притулок відновлення рівноваги сексуальних цілей, як географічну підмогу спроби повернутися до норми, притому виключно на принципі доброї волі. Конкретно кажучи, кожна з пар, що зібрались на просторі суходолу, обмеженому піщаним пасмом і крайкою води, може взяти на себе ініціативу публічних сексуальних пестощів; часто жінка починає мануально чи орально збуджувати свого партнера, але іноді чоловік віддячує їй тим самим. Сусідні пари з особливою увагою спостерігають за цими пестощами, підходять ближче, щоб краще побачити, помалу й самі починають наслідувати їх. Так, від першої пари пляжем швидко розповсюджується хвиля неймовірно збуджуючих пестощів та сексуальних надмірностей. Несамовитість зростає, багато пар зближуються, щоб віддатися груповим іграм; проте слід зазначити, що будь–яке зближення відбувається за умови попередньої згоди партнера, яка найчастіше виражена дуже чітко. Коли жінка хоче ухилитися від небажаних пестощів, вона доволі виразно дає це зрозуміти, просто заперечливо хитає головою — такий знак одразу спонукає чоловіка до церемонних, мало не кумедних вибачень.
Надзвичайна коректність чоловічого контингенту учасників виявляється ще більш виразно у випадках, коли якась парочка заблукає вглибину території, за пасмо дюн. Фактично, ця зона перебуває в розпорядженні галасливих компаній, що складаються здебільшого з чоловіків. Перший поштовх тут так само виходить від пари, яка починає вдаватися до інтимних витребеньок — найчастіше орального сексу. Відразу обидва партнери виявляються оточені десятком, навіть двома десятками чоловіків. Сидячи, стоячи, присівши, останні мастурбують, не зводячи очей зі сцени, що відбувається перед ними. Частенько усе на тому й кінчається, а натовп глядачів помалу розходиться. Трапляється й таке, що жінка робить рукою знак, який має означати, що вона хоче помастурбувати, відсмоктати в якогось іншого чоловіка або злягтися з ним. Тоді вони повільно змінюють одне одного. Якщо ж вона захоче припинити, для цього їй теж досить одного жесту. Ніхто не зронить жодного слова; виразно чути, як вітер свистить у дюнах, ворушить зарості трав. Іноді вітер стихає; тоді тиша стає абсолютною, і жоден звук, окрім шереху сім’явивергання, не порушує її.
Йдеться не про те, щоб зображувати нудистський пляж на мисі Агд в ідилічних тонах, наче якийсь фур’єристський фаланстер. Ні, тут, як і в будь–якому іншому місці, жінці з молодим струнким тілом, чоловікові, особливо привабливому та мужньому, дають найутішніші аванси. А ожирілий, старіючий, незграбний індивід, як і всюди, приречений на мастурбацію, з тією різницею, що до цього заняття, яке засуджується в інших громадських місцях, тут ставляться з люб’язною доброзичливістю. Крім того, дуже дивно, що досить різноманітні сексуальні прояви, набагато більш збуджуючі, ніж усі, які може продемонструвати будь–який порнофільм, тут відбуваються без щонайменшого насильства, не затьмарюючись навіть натяком на грубощі. Звертаючись до поняття «соціал–демократичної сексуальності», що я його ввів, зі свого боку я схильний вбачати у всьому незвичний спосіб застосування тієї дисципліни й поваги до умов будь–якого договору, які дозволили німцям з інтервалом в одне покоління, пройшовши крізь дві страхітливі смертоносні світові війни, відновити країну, що лежала в руїнах, створивши потужну економіку, здатну до широкого експорту. З цієї точки зору, цікаво було б довідатися, що сказали б вихідці з таких країн, як Японія та Корея, де особливою повагою користуються культурні цінності такого роду, якби вони зіткнулися з соціологічною практикою мису Агд. Така модель поведінки, поважної та лояльної, забезпечує кожному, хто дотримується умов контракту, численні митті мирного досягнення оргазму, і в будь–якому разі виявляється цілком переконливою, бо її переваги без ускладнень — а також без будь–яких пояснень — засвоюються представниками різного роду меншин, що мешкають у пансіонаті (міщанами з «лангедокського фронту», арабськими правопорушниками, італійцями з Ріміні)».
Наприкінці першого тижня перебування в пансіонаті Брюно перервав свою статтю. Те, що йому залишалося ще розповісти, було куди більш ніжним, тонким і невизначеним. Проводячи післяобідні години на пляжі, вони звикли близько сьомої вечора пити аперитив. Він любив кампарі, Крістіана частіше віддавала перевагу білому мартіні. Він дивився, як промені сонця пливуть по шару свіжої штукатурки — через те рожевої зовні та білої зсередини. Йому було приємно спостерігати, як Крістіана голяка ходить по кімнаті, приносячи то оливки, то кубики льоду. Почуття, що він відчував, було дивним, дуже дивним: легше дихалось, можна було кілька хвилин поспіль ні про що не думати, і йому вже не було так страшно. Одного разу під вечір, на восьмий день, він сказав Крістіані: «Мені здається, я щасливий». Вона різко зупинилася, стискаючи пальцями формочку для льоду, і глибоко, уривчасто зітхнула. Він провадив далі: «Я хочу жити з тобою. Гадаю, з мене досить, я дуже довго був нещасливим, годі, набридло. Згодом почнуться хвороби, інвалідність, а там і смерть. Проте я вважаю, ми зможемо бути щасливими разом, до кінця. У всякому разі, хочеться спробувати. Мені здається, я кохаю тебе».
Крістіана заплакала. Згодом, сидячи в «Нептуні» над стравою дарів моря, вони спробували розглянути питання з практичної точки зору. Вона зможе приїздити щовихідного, це просто, але змінити місце роботи, домогтися переведення до Парижа їй буде дуже важко. Враховуючи необхідність виплачувати аліменти, платні Брюно на двох не вистачить. До того ж є ще син Крістіани — теж чинник, що вимагав запастися терпінням. Але все ж таки це було можливо. Вперше за стільки років бажане здавалося цілком досяжним.
Наступного дня Брюно написав Мішелю стислого схвильованого листа. Він повідомляв, що щасливий, і шкодував, що вони ніколи не могли до кінця зрозуміти одне одного. Він бажав йому по можливості в тій чи іншій формі теж знайти своє щастя. І підписався: «Твій брат Брюно».