Тореадори з Васюкiвки

— Е нi! Це нечесно! Не за правилами! Недозволений прийом! — чую я раптом i вiдчуваю, як мене тягнуть за штани, стягаючи з Будки. Пiдводжу голову i бачу — тягне довговидий, якого я тодi штовхав у груди. Я добре знаю, що я дiяв чесно, що нiякого недозволеного прийому не було, але я захеканий, i менi бракує повiтря що-небудь сказати. Я тiльки з надiєю дивлюсь на чупринистого. Але вiн мовчить, не втручається. I я раптом розумiю: становище моє безвихiдне. Вони — Будчинi друзi, i вони хочуть, щоб перемiг Будка. Авжеж. Iнакше не варто було б влаштовувати цей поєдинок. Iнакше вони могли просто вiдлупцювати нас. Моя перемога — це ганьба для них усiх. I вони цього не допустять. Безвихiдь одразу знесилює мене. Добре битися можна лише тодi, коли є надiя на перемогу, а коли цiєї надiї нема… Мене вже стягнучо, i воскреслий Будка вже навалився на мене i з усiєю люттю за свою поразку товче мене головою об землю. Щось кричить, протестуючи, Ява, та що вiн може!..

Бум, бум, бум! — як дзвiн гуде моя голова. I в очах темнiє, i думки плутаються…

Аж раптом:

— Ах ви безсовiснi! Ах ви безсовiснi! Пустiть негайно жi Пустiть! Пусти! Ну! Пусти! — пронизливий Вальчин голос. I дзвiн у головi моїй враз припиняється. I Будка злiтає з мене на землю. I я бачу над собою чисту блакить неба, в якому лiтають бiлi голуби. I розумiю, що звiдкись тут взялася Валька, що вона зштовхнула з мене Будку i стоїть надi мною, войовниче розмахуючи руками i кричучи:

— Безсовiснi! Безсовiснi! Пiонери, називається! Школярi, називається! Бандити! От я все розкажу! Все розкажу в школi! От побачите! I батькам вашим розкажу. I твоєму, Алику, i твоєму, Вовко, i твоєму, Едику. А на тебе, Будко, взагалi в мiлiцiю заявлю. I тебе в колонiю заберуть. От побачиш! Хлопцi приїхали з села в гостi до нашого мiста, а ви їх бити! Та ще й гуртом! Нiчого сказати — гостиннi хазяї! Безсовiснi!

Отак кричучи, вона допомогла менi пiдвестися i, взявши за руку, повела. А по дорозi i Яву прихопила. I хлопцi розступилися i пропустили нас. Нiхто навiть не намагався затримати. I всi мовчали. Тiльки коли ми вiдiйшли, хтось пронизливо свиснув, i вся ватага, як горох з мiшка, сипонула вниз, у яр. Може, вони б i по-iншому поставились, але, мабуть, вони вважали, що Будка достатньо розквитався зi мною.

Я йшов похитуючись i руками витираючи пiд носом.

— Молодець, Павлушо! Ух, ти йому дав! Ну ж i дав! Вiн тiльки сiпався! — пiднесено говорив Ява, обнiмаючи мене за плечi. — Ти iм усiм показав, що таке васюкiвцi. Молодець!

Менi було приємно це чути, але було прикро, що Валька цього не бачила, що вона бачила мене битого i що вона врятувала мене. Я їй, звичайно, був вдячний за це (хтозна, скiльки б ще той Будка товк мою бiдну голову!), але вiдчував якусь нiяковiсть i сором, що мене врятувала дiвчинка.

I все-таки я був задоволений. По-чесному я таки перемiг Будку, здорового Будку, який був старший i дужчий за мене. I який вибрав мене, вважаючи, що я слабак.

На стежцi нас чекав братик Микола. Виявилося, що це вiн покликав Вальку. Вiн бачив, як нас повели в яр, одразу збагнув, що нашi справи кепськi, i побiг по Вальку. I Валька прилетiла, розштовхала хлопцiв i кинулася нас визволяти.

— Ти теж молодчина, Валько! — сказав Ява. — Одна — i не побоялась! Вони ж могли i тебе вiдлупцювати за компанiю.

— Хай би тiльки спробували? Я б їм такого галасу наробила — з усього мiста люди позбiгалися б! I думаєш, я дряпатися не вмiю? Хай би тiльки хто зачепив, його б мама рiдна потiм не впiзнала.

Ява поглядав на неї з захопленням i штовхав мене лiктем у бiк: дивись, мовляв, яка дiвчина, оце дiвчина! Я киваю головою: згоден, мовляв, молодець дiвчина… чорт з нею!

Обтрусили мене Ява з Валькою, почистили сяк-так, але все одно вигляд я мав, як у собаки з горла. Та що вдiєш, Максим Валер'янович давно вже чекає, треба йти, Пiшли ми.

Максим Валер'янович весело привiтався з нами («Здоровенькi були, панове добродiї»), потiм пильно глянув на мене i несподiвано зробив застережливий рух рукою, хоч я й не збирався нiчого говорити:

— Ша! Нi слова! Я все розумiю! Була збройна сутичка з ворогом! Прикордонний iнцидент! Причин не питаю, але думаю, щось поважне — справа честi, доблестi i геройства… Вимога сатисфакцiї. Дуель. Незважаючи на труднощi, ваша величнiсть виходить переможцем. Так?

Я всмiхнувся i кивнув. Який вiн все-таки! 3 ним якось одразу стає легко.

Бiльше Максим Валер'янович нi про що не став розпитувати. Вiн тiльки сказав:

— Через десять хвилин має бути машина. I ми поїдемо на студiю. Ви якраз добре прийшли.

Але нам навiть десять хвилин не довелось чекати. Через якихось двi-три хвилини ми почули, як бiля хатинки Максима Валер'яновича спинилася машина, клацнули дверцята, i за мить чийсь молодий голос загукав у дворi:

— Максиме Валер'яновичу, я вже тут! Я по вас…

Роздiл IX

На студiї. Несподiванка перша. Несподiванка друга

I от — брама. Брама, що вiдокремлює звичайний буденний свiт вiд казкового чарiвного фантастичного свiту кiно. I якось прикро, що вона на вигляд така простенька i непоказна. I така низенька — не те, що перелiзти, перескочити можна. Я хiба таку зробив би для кiностудiї! Хоча б як ото, пам'ятаєте, у Зимовому палацi, через яку у фiльмi «Ленiн у Жовтнi» матроси перелазили. Або й ще бiльшу. Кiностудiя ж, а не що-небудь!

Ну, а поки що одчиняється ота низенька брамочка, i ми в'їжджаємо на територiю студiї.

Дивлюся лiворуч (о!..) — фруктовий сад, i не який-небудь маленький, а здоровеннецький — не видно, де й кiнчається. Наче ми не на студiю потрапили, а в радгосп…

— Мабуть, це для артистiв… полiтехнiзацiя… Пiсля зйомок працюють… — шепоче Ява.

— Мабуть, — погоджуюсь я.

Глянули праворуч — стоять пiдряд кольоровi щити (як ото гасла на шосе), i на тих щитах написанi рiзнi хорошi слова про те, що мистецтво належить народовi, що з усiх мистецтв найважливiшим є кiно, що працiвники мистецтва передусiм мають бути чесними та багато iншого…

I мiж тим iншим були такi слова:

«В людинi має бути все прекрасне: i обличчя, i одяг, i душа, i думки».

Я зiтхнув. З усього в мене тiльки, може, думки й лишилися (та й то хтознаi). Обличчя наче ним цвяхи забивали. Одяг пожмаканий, брудний. На душi — чужий годинник… Лише в думках своїх я був дуже хороший i прагнув до вчинкiв прекрасних i благородних. Та людству про це було невiдомо.