Страница 14 из 74
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Про туристів над озером. Знову яхта Вацека Краватика. Наречена князя спінінгу. Що вкрали у Вацека. Чорний прапор на плотах. Капітан Немо виконує свою обіцянку. Закидання спінінга. Знову дівчина. Моя перша риба. Де табір Чорного Франека?
Опівдні вітер стих, озеро стало гладеньке.
Я обплив навколо ще чотирьох островів, зупиняючись і оглядаючи їх. Маленьким, але дуже гарним, сухим, вкритим травою виявився Липовий острів. На ньому ніхто не став табором, на кущах дикої малини доспівали червоні солодкі ягоди.
Зате на Луговому острові — великому й гористому — аж роїлося від туристів. Біля західного й південного берегів гойдалося безліч яхт, моторних човнів і байдарок, а на схилі острівного пагорба стояло багато різнобарвних наметів найрізноманітніших форм. Великі й малі намети, схожі на індіанські вігвами чи на хатинки з альтанками, намети, багаті й убогі, тісні й просторі, з пласкими й гостроверхими дахами заполонили острів, і перед кожною оселею щось варили на портативних плитках.
Ще багатолюдніше було на великому, сполученому з берегом острові Буковець2 . Місток з'єднував острів з дорогою до села Вепр, і сюди приїздили туристи на машинах.
На східному березі виросло багато наметів, я побачив там кілька селищ кемпінгових будиночків з місцями для купання, обтягнутими мотузками. Звідси пливли над озером звуки музики з транзисторів, лунали виступи по радіо, бесіди на сільськогосподарські теми.
Людям, які звели тут собі літні житла, цей галас, здавалося, не заважав. Вони втекли сюди з гамірних міст, щоб, як, напевно, казали самі собі, шукати самотності й тиші. Але, мабуть, неправда, що вони шукали тут того, про що говорили. Мовчазний, самітний піший турист — надзвичайна рідкість над озером. Аби тільки хтось поставив де-небудь намет, як відразу ж — на другий день або через кілька днів — мов гриби після дощу, вродяться біля нього інші намети, виросте селище з наметів.
З Лугового острова й Буковця я панічно втік. Подумав, чи не спрямувати самохід у Крагу, довгу затоку, що врізається в материк. Але ж саме звідти пливли рої байдарників, цілі майбутні селища наметів.
Тому я рушив далі на північ, на велику затоку з просторим Чаплиним островом. Я плив уздовж східного берега, де ліворуч від мене лежали півострови й той район, де я сподівався знайти Чоловіка з рубцем. Проте я мав намір розташуватися на протилежному березі, щоб здалека крізь бінокль стежити за місцевістю, яка мене цікавила. Я не хотів передчасно сполохати чоловіка, котрого розшукував.
А був то день усе нових пригод і незвичайних зустрічей. Я саме відчув голод і роздивлявся по березі, щоб знайти зручне місце для обіду, коли на порослій рідким очеретом мілині побачив білу яхточку Вацека Краватика. Вона була жалюгідна — перехилена на бік, без екіпажу. Обов'язком туриста було підпливти до яхти й запитати, чи треба допомогти. З кабіни показалася молода жінка з білим фарбованим волоссям.
— Добрий день, — привітався я, підпливаючи самоходом до борту яхти. — Я побачив, що ви сіли на мілину, і прибув запитати, чи не можу вам допомогти.
Молода жінка приязно всміхнулася мені й заперечливо похитала білою головою.
— Мій наречений і його приятель подалися вплав до берега, а потім по суші повинні піти до села Помелін попросити, щоб нам стягли яхту на глибину. А я вже десь бачила вас, еге ж?
— У закусочній біля переправи, — сказав я.
— Ох, так, звичайно, — і вона всміхнулася ще променистіше, як давньому знайомому. Потім простягла мені руку.
— Едіта, — відрекомендувалась вона.
— Томаш, — я потис руку з нігтями, як у найгрізнішого хижака.
— Будь ласка, підніміться на палубу. Минуло вже дві години, як мене покинули зовсім саму. Я не маю до кого слова промовити й страшенно нудьгую. Закурите? — вона простягла мені коробку сигарет.
Я перескочив на палубу яхти, і ми закурили.
— Як це ви сіли на мілину? — почав я розмову.
— Все через те кляте пиво, що ми купили в закусочній. Вацек, мій наречений, і Януш, його приятель, пили й пили те пиво. А мені звеліли вести яхту. Ну, ви вже здогадуєтесь? Я й посадила яхту на мілину, — чарівно всміхнулася вона. Та за мить суворо насупила брови. — Але це їхня провина. Навіщо вони звеліли мені вести яхту? Пили оте пиво й сварилися між собою.
Мене не цікавили подробиці життя на яхті, тому я змінив тему.
— А пан Вацек спіймав багато риби? Вона засміялася.
— Ще жодної. Взагалі навіть не бралися ловити. Вацек з Янушем купили у Варшаві карту найкращих рибних місць на Озерищі, витратили на неї багато грошей. Бо Вацек хоче неодмінно одержати цього року золоту медаль і стати королем спінінгу. Ми пливли до мису Судака, бо там мала бути найбагатша здобич, але не поспішали й по дорозі оглядали озеро. Учора ночували на Буковці. Поставили намет на березі, бо хоч кабіна й простора, спати в ній незручно.
Вона торочила й торочила, а я чемно слухав.
— І сьогодні вранці, коли ми вже пливли до мису Судака, Януш раптом виявив, що на яхті немає нашої шкіряної сумки, в якій була рибальська карта. Януш вважає, що хтось її у нас потягнув на Буковці, бо коло нашого намету вешталося багато людей. А скоріше це зробили двоє хлопців, які прийшли до нас позичити сірників.
— Цікаво, — промовив я.
Докуривши сигарету й попрощавшися з балакучою панною Едітою, я чкурнув на свій самохід. Я люблю тишу і спокій, а від її балаканини в мене вже розболілась голова. Мені хотілося сміятись: князь спінінгу залишився без рибальської карти. Що ж тепер буде з його княжою славою? Як він стане королем?
Незабаром я побачив біля східного берега невеличку мальовничу затоку, не дуже зарослу комишами. Берег тут був сухий, трав'янистий, на ньому росло кілька старих дубів, схожих на баобаби. Мені здалося, що це саме те місце, де я мріяв оселитися на довгий час, тим більше, що звідси було видно західний берег з двома півостровами, а там, як я гадав, мав з'явитися Чоловік із рубцем.
Я виїхав самоходом на берег. Поставив свій маленький зелений наметик і блискавично злагодив обід: суп із макаронами, а на друге фрикадельки в помідорному соусі з герметично закритої банки — ці безсмертні страви туристів.
Дехто називає його Буковниця, щоб відрізняти від села Буковець, розташованого на другому боці Озерища (прим. автора).