Капелюх Чарівника

— А ось нарешті і ви, — гукнув Хропусь. — Гемулю, зніми щоглу і встанови кочети.

— Чи так вже конче рибалити? — запитала його сестричка. — Під час риболовлі ніколи нічого не відбувається, а ще мені дуже шкода маленьких щучок…

— Не хвилюйся, нині обов’язково щось відбудеться, — утішив її Хропусь. — Сідай на носі, менше заважатимеш!

— Я допоможу! — зарепетував Чмих, хапаючись за скриню зі снастями, щоб залізти до човна.

Човен загойдався, нахилився, скриня перекинулася і половина волосіні висипалася, зачепившись за кочети та якір.

— Чудесно! — скипів Хропусь. — Просто неперевершено! Здалеку видно морського вовка! Знаєш, як поводитися на судні, і насамперед цінуєш працю інших! Ха!

— І ти навіть не вилаєш його? — не йняв віри Гемуль.

— Я? Його? — гірко розсміявся Хропусь. — Хіба слово капітана чогось варте? Де там! Покиньте все так як є — щось та впіймається! — з тими словами Хропусь заліз під лавку на кормі й накрився з головою брезентом.

— Ото вже трам-тарарам! — буркнув Мумі-троль. — Бери весла, Нюхмумрику, треба з цього якось виплутуватися. А ти, Чмиху, осел!

— Знаю, — покірно відповів малий. — З якого кінця почнемо?

— З середини. Тільки ж не приплутай до волосіні свого хвоста!

І Нюхмумрик, обережно загортаючи воду веслами, вивів «Пригоду» у море.

Мама Мумі-троля у чудовому гуморі поралася в будинку. У саду поміж листя дерев ніжно шарудів дощ. Спокій, лад і тиша панували навколо.

— Тепер усе почне рости! — сказала сама до себе Мама. — Як добре, що я намовила дітей перебратися тимчасом до печери!

Вона вирішила трохи навести лад й заходилася підбирати по кутках розкидані шкарпетки, апельсинові шкуринки, камінці дивної форми, шматочки кори та всякий інший непотріб. На музичній скриньці Мама знайшла кілька стебел рослин, які Гемуль забув покласти під сушильний прес. Наслухаючи у задумі тихе шарудіння дощу, вона неуважно змотала їх у клубок. «Тепер усе почне рости!» — повторила вона знову й навіть не зауважила, як випустила трав’яний клубок з лап простісінько в капелюх Чарівника.

Мама подалася до своєї кімнати трохи подрімати, бо понад усе любила спати, коли дощ тарабанить по даху.

У морській глибіні чатував на здобич натягнутий по дну перемет Хропуся — довга-предовга волосінь з почепленими на ній гачками. Чатував уже зо дві години, а Хропся невимовно нудилася.

— Усе залежить від натягу, — пояснював їй Мумі-троль. — На кожен гачок може щось упійматися, розумієш?..

Хропся лише зітхнула.

— Але коли закидаєш вудку, на гачок начеплено піврибки, а витягаєш цілого окуня. І знаєш, що упіймався цілий окунь.

— Або нічого! — озвався Нюхмумрик.

— Або бичок, — додав Гемуль.

— Дівчаткам цього не збагнути! — підвів риску Хропусь. — Витягаймо потроху. Але не галасуйте! Тихо! Тихо!

На поверхні з’явився перший гачок. Порожній. Другий — теж порожній.

— Це лише доводить, що риба ходить глибше, — не тратив надії Хропусь. — До того ж, неймовірно велика риба… Цитьте усі!

Він витягнув ще чотири порожні гачки.

— Ото хитрюща! Всю нашу принаду об’їдає! Певно, велетенська…

Усі перехилились за борт, вглядаючись у глибину, де зникала волосінь.

— Як гадаєш, що то за риба? — запитав Чмих.

— Щонайменше Мамелюк, — відповів Хропусь. — Погляньте! Ще десять порожніх гачків!

— Скажи ще про кита, — пирхнула Хропся.

— Не насміхайся! — сердито урвав її братчик. — Тихо будьте, бо сполошите мені здобич!

Гачок за гачком влягався до скрині. Жодної рибки. Нічогісінько! Самі лише пучки водоростей та морської трави.

Раптом Хропусь скрикнув:

— О! Клює! Жодного сумніву — клює!

— Мамелюк! — верескнув Чмих.

— Візьміть себе в руки! — Хропусь намагався зберігати спокій. — Попрошу мертвої тиші! Я його тягну!

Натягнена волосінь трохи ослабла, але далеко в темно-зеленій товщі води змигнуло щось біле. Невже Мамелюкове черево?

З таємничого морського дна на поверхню наче здіймалася гора… Щось величезне, грізне, непорушне. Немов порослий зеленим мохом стовбур могутнього дерева ковзнув попід човном.

— Підсак! — зарепетував Хропусь. — Де підсак?

Тієї ж миті повітря сповнилося гуркотом та білим клоччям шумовиння. Могутня хвиля здійняла «Пригоду» на плече, так струсонувши нею, аж скриня з рибацькими снастями застрибала по палубі. І раптом знову все стихло. Лише обірвана волосінь сумно гойдалася за бортом, а розлогі кола на воді вказували шлях потвори.

— Ще й тепер наполягатимеш, що то був окунь? — процідив крізь зуби Хропусь. — Ніколи не впіймати мені такої рибини знову! І радості у житті теж більше не бачити!

— Ось тут урвалося, — Гемуль витягнув обірвану снасть. — Щось мені підказує, що волосінь була надто тонкою.

— Ох, дайте мені спокій! — з розпачем відмахнувся Хропусь, затуливши очі лапками.

Гемуль хотів ще щось додати, але Нюхмумрик застережливо копнув його по нозі. Усі притихли.

— Може, спробуємо ще раз? — несміливо озвалася Хропся. — Швартовий трос напевно витримав би.

Хропусь зневажливо фиркнув, а за хвилю пробурмотів:

— А гачок де взяти?

— Твій складаний ножик, — одразу знайшлася Хропся. — Якщо витягнути обидва леза, коркотяг, викрутку та шило, то на щось із них упіймається неодмінно!

Хропусь відняв лапки від очей.

— Чим принадимо?

— Оладками.

Хропусь якийсь час обмірковував пропозицію, інші ж затамували подих.

— Гм, якщо Мамелюк полюбляє оладки… — зрештою озвався він.

Друзям відлягло від серця — полювання триває!

Складаний ножик міцно прив’язали до троса шматком сталевого дроту, який носив у кишені Гемуль, оладку наштрикнули на лезо і закинули снасть у море. Усі завмерли в напрузі.

Раптом «Пригода» гойднулася.

— Ш-ш-ш-а! — засичав Хропусь. — Бере!

Почувся ще поштовх. Сильніший. І нарешті човном шарпнуло так, що всі покотилися долі.

— Рятуйте! — заверещав не своїм голосом Чмих. — Він нас усіх пожере!

«Пригода» занурилася носом у воду, потім випросталася знову і на шаленій швидкості полетіла у відкрите море. Перед нею бринів натягнутою тятивою трос, і там, де він зникав у глибині, розбризкувалися навсібіч білі вуса шумовиння.

Мамелюкові таки смакували оладки!

— Спокійно! — командував Хропусь. — Зберігати спокій! Усім залишатися на своїх місцях!

— Лиш би він не пішов углиб! — заклинав Нюхмумрик, забившись у куток на носі човна.

Та Мамелюк рвав навпростець у безкрає море. Невдовзі берег ледь виднівся вузенькою смужкою на обрії.

— Цікаво, чи надовго вистачить йому сили? — запитав Гемуль.

— У найгіршому разі відріжемо трос, — озвався Чмих. — Бо інакше вся відповідальність ляже лише на вас!

— Нізащо! — палко заперечила Хропся, труснувши гривкою.

Мамелюк, змахнувши потужним хвостом у повітрі, враз розвернувся і знову попрямував у бік суходолу.

— Він пливе повільніше! — гукнув з корми Мумі-троль, котрий, стоячи на колінах, пильнував кільватер. — Починає втомлюватися!

Мамелюк таки втомився, але й розлютився не на жарт. Він раз у раз шарпав та смикав на всі боки «Пригодою» — здавалося, човен ось-ось перевернеться. Іноді завмирав, намагаючись обдурити рибалок, а потім з іще більшою силою збурював воду, аж хвилі хлюпали через ніс.

Тоді Нюхмумрик добув з кишені гармонію і заграв на ній мисливську пісню, решта притупували йому в такт, аж палуба ходила ходором. О диво! У ту ж мить Мамелюк перевернувся догори черевом у воді.

Ще ніколи в житті не доводилося їм бачити такої велетенської рибини! Якусь мить усі мовчки розглядали улов, а тоді Хропусь переможно вигукнув:

— Я його таки упіймав!

— Таки упіймав! — гордо підтакнула йому сестричка.

Доки друзі тягли Мамелюка на буксирі до берега, дощ припустив дужче. Сукня Гемуля промокла наскрізь, а Нюхмумриків капелюх розквацявся і втратив форму.

— У печері зараз, мабуть, дуже мокро, — озвався Мумі-троль, налягаючи на весла й хапаючи дрижаки від холоду. — Та й Мама, напевно, непокоїться, — додав він за хвилю.