Зруйновані зорі

На цей час у пасиві новоросійського флоту було сімдесят три загиблі кораблі, серед них дев’ять — з командами. Комп’ютерний проґноз, який мені напередодні повідомив Ворушинський, виявився надто оптимістичним, він не до кінця врахував відсутність практичних навиків і достатньої кваліфікації в екіпажів. Але все одно, для такої масштабної операції це були мізерні втрати, що не йшли в жодне порівняння з тими, які понесли ворожі війська.

Додатковим чинником, що деморалізував альвів, була пряма трансляція по новоросійських телеканалах ходу битви як на орбіті, так і в дром-зоні, що супроводжувалась закадровими коментарями журналістів. З часом ці коментарі ставали дедалі в’їдливішими й знущальними. Наш лінкор отримував телевізійний сиґнал по нуль-зв’язку і ретранслював його на дром-зону. Цей ефектний психолоґічний прийом, як розповів нам Ворушинський, був запропонований Вейдером і цілком виправдав себе — альвійське командування, приголомшене тим, що їхній противник має в своєму розпорядженні засіб миттєвого зв’язку, й додатково шоковане подіями на Новоросії і в її околицях, припускалося чимраз більше тактичних помилок, втрачаючи контроль над своїм флотом.

На третій годині битви серед альвів з’явилися перші дезертири. Вони втікали через найближчі вільні канали другого роду в невідомість — тільки б вирватися з цієї м’ясорубки, де невеликий людський флот, втративши менше сотні кораблів, уже перебив майже половину їхньої величезної армади.

Незабаром втеча набула масового характеру, а грізні тиради командування з обіцянкою всіляких напастей на голови дезертирів лише підстьобували тих, хто ще вагався. Дізнавшись із телепередач про те, що коїться в дром-зоні, окремі альвійські кораблі зі складу орбітального комплексу і навіть цілі з’єднання вирішили, що вони нічим не гірші від своїх товаришів по зброї, й залишили бойові пости, попрямувавши геть від планети.

Ворушинський, вчасно збагнувши, що його підлеглі от-от кинуться навздогін за втікачами, крикнув у мікрофон:

— Усім кораблям у дром-зоні й на орбіті! Зберігати бойовий порядок, не розривати крила… Спокійніше, друзі, спокійніше. Біс із ними, з боягузами-волохатиками. Все одно всіх не переб’єш. Покажемо їм, що втеча — найкращий спосіб зберегти свої блошині шкури.

Утім, лідери більшості крил, у тому числі й Рашель, ще до втручання головнокомандувача зуміли стримати своїх людей. Лише десяток кораблів у всьому флоті, чиї командири піддалися азарту, рвонули вперед, і в результаті чотири з них потрапили під перехресний вогонь ворога. На щастя, всі екіпажі встигли катапультуватися.

Юрій негайно віддав розпорядження:

— Нові кораблі не давати. Команди списати в резерв. Капітанам — догану в особисту справу.

Серед чотирьох покараних капітанів була й Естер. Користуючись своїм привілеєм як царевої нареченої, вона увірвалася до командного центру з явним наміром вимагати пояснень, проте, зустрівшись з суворим поглядом Ворушинського, навіть не пискнула, а винувато схиливши голову, підійшла до нас.

— Поганий з мене командир, правда?

Анн-Марі обняла її за плечі.

— Ні, дівчинко, ти добре билася. Просто нерви під кінець здали. Таке буває.

— І від цього гинуть люди. — Естер зітхнула. — Сподіваюся, дружина з мене вийде краща, ніж капітан.

— Теж відповідальна робота, — сказав я. — Особливо, коли твоя сім’я — ціла планета.

На зв’язок з лінкором вийшов Павло і зажадав, щоб Естер негайно повернулася на планету. Дівчина попрощалася з нами й побігла до найближчого нуль-порталу.

Битва тривала ще з чверть години, поки дезертирство з масового перетворилося на тотальне. Лише тоді, вже загнане в глухий кут, командування альвів оголосило про беззастережну капітуляцію. Ворушинський відреаґував негайно:

— Передати у відповідь: „Капітуляція приймається. Всі альвійські кораблі, за винятком лінкорів і крейсерів класів АА та АВ, мають покинути локальний простір Новоросії через канал на Епсилон Волхвів. Судна, перераховані як винятки, а також уцілілі станції та бази, залишаться як трофеї, захисні системи на них деактивувати. Усьому особовому складу й персоналу трофеїв наказую протягом години перейти на пасажирські транспорти й відчалити. Попередження: наявність активних захисних систем або запущених механізмів самоліквідації буде розцінена як акт аґресії зі всіма супутніми наслідками. На евакуацію ґрупи військ у районі дром-зони відводиться десять годин, для орбітального комплексу — тридцять“. Підпис — головнокомандувач Військово-Космічного Флоту Новоросії.

— Радіоґраму надіслано, адмірале, — відзвітував зв’язківець.

— Головному інженеру — відкрити канал на Епсилон Волхвів. А зараз… — Юрій увімкнув мікрофон. — Увага! Наказ головнокомандувача по всьому флоту. Кораблям припинити атаку, зайняти оборонні позиції. Контролювати відступ альвійських частин. Відкривати вогонь лише в разі нападу. Битву закінчено, ворог капітулював. — Він глибоко вдихнув. — Хлопці й дівчата, сучі діти, ви перемогли! Дякую вам! Я всіх вас люблю!

Після цих слів у командному центрі почало коїтися щось неймовірне. Всі підлітки, досі такі серйозні й зосереджені, відразу перетворилися на звичайнісіньких дітей. Вони вигукували „ура!“, сміялися й плакали, вітали один одного, обіймалися, дехто навіть танцював.

І лише Ворушинський не піддався загальній ейфорії. Ледве переставляючи ноги, він доплівся до пультів і гепнувся в найближче крісло. Руки в нього тремтіли, а на обличчі була написана смертельна втома. Упродовж останніх кількох годин на його плечах лежала відповідальність за життя багатьох тисяч людей і за свободу мільярдів — і такий тягар виявився занадто важким для вісімнадцятирічного юнака, хоч яким би ґеніальним він не був. Та хіба справа лише у віці! Я добре пам’ятав, у якому стані після битви за Мату-Гросу був мій колишній шваґер, адмірал Брісо, що командував операцією зі звільнення цієї планети…

Події наступної години підтвердили, що альви справді відступають, не намагаючись порушити умов капітуляції. За весь цей час ніяких серйозних інцидентів не сталося. Альви слухняно залишали переможцям свої найбільші кораблі, станції та бази й відступали на беззбройному транспорті. Вже готувалися до висадки невеликі абордажні ґрупи, що складалися з юних інженерів і таких самих юних космічних піхотинців — здебільшого учнів спортивних шкіл. Сумнівно, щоб чужинці порушили умови капітуляції й замінували трофейні судна, адже нам нічого не вартувало покінчити з їхнім транспортами.

А я нарешті отримав дозвіл зв’язатися з Рашеллю і привітав її з чудовою роботою. Донька пообіцяла, що як тільки район, контрольований її крилом, остаточно звільниться від альвів, вона прибуде на борт лінкора і ми нарешті зможемо нормально поговорити.

Тим часом по телебаченню почалася пряма трансляція виступу Павла перед народом, що заповнив величезну площу напроти Літнього палацу. Говорив він красиво й пристрасно, явно не по заготовленій заздалегідь шпаргалці, а імпровізуючи на ходу. Хвалебні оди на честь героїв-визволителів Новоросії Павло майстерно чергував з прокляттями на голови зрадників, які співробітничали з альвами, і невдовзі так завів натовп, що той почав вимагати для колабораціоністів публічної страти. Але тут молодий цар повівся великодушно й оголосив, що прислужники чужинців, ганьба всієї людської раси, будуть відправлені до своїх хазяїв на Альвію — хай ті поселять їх у себе. Народ був у цілковитому захваті від цієї ідеї.

Коли Павло вже закінчував свою палку промову, черговий зв’язківець повідомив, що надійшла радіоґрама від ґаллійського розвідувального крейсера, який напередодні вночі, за шість годин до початку атаки, увійшов до локального простору Новоросії.

— Таки зволили привітати нас з перемогою, — втомлено буркнув Ворушинський. — Будь ласка, лейтенанте, вигадайте щось ввічливе у відповідь і надішліть від мого імені.

— У радіоґрамі не лише вітання, адмірале. Там сказано, що на борту крейсера перебуває голова Об’єднаного Комітету Начальників Штабів Співдружності. Він хоче зустрітися з вами.