Страница 7 из 29
Довго лежала без ужитку смертоносна зброя — тепер вона знадобилася.
Обгірам нечутно опустив за собою циновку і вийшов надвір. На його тінь у тьмяному світлі місяця глухо заскімлили сільські пси, та відразу ж умовкли. В розлогому вітті смоківниці сонно каркнула ворона. Нема гіршої прикмети, аніж нічне каркання!
Обгірам підійшов до священної смоківниці. Стиха шамотіло листя, а йому вчувалося, що то літають привиди. Світлячки на чорному камені здавалися незліченними зіницями розгніваної богині, ладної стерти на порох цілий світ.
А далі таємничо біліла дорога — велика підмога краю, що бідував. Поруч із нею спало наметове містечко Крішнопрошада.
Чаклун уклонився каменю, силкуючись викликати в уяві грізний образ Шітали. Він дрібно-дрібно тремтів, зуби його цокотіли. Нарешті випростався і кинувся вперед. Невдовзі його довга тінь розтанула в нічному мороці.
В наметовому містечку з’явилася віспа.
— Зняти табір! — розпорядився стривожений Крішнопрошад.
Кинувши будувати дорогу, загін відійшов на десять миль від села. Обгірам дивився, як віддалялася валка, і злостиво всміхався. Все-таки його зверху! Йому допомагає Шітала, і тому він непереможний!
Та випущений на волю страшний дух перекинувся й на село. Приїжджі будівельники врятувалися втечею, зате місцевим жителям дітись було нікуди, і чорна смерть косила їх своєю косою.
Де тепер Крішнопрошад, де всі! Крім Обгірама, нема в кого просити ласки. Несхибна зброя повернула царкові його трон.
— Зарятуй, чаклуне, зарятуй!..
— А де ж ваш шановний підрядчик? — зловтішався Обгірам. — Біжіть до нього!
— Не гнівися, брате, прости вже нас, змилуйся. На тебе вся надія.
Та настав день, коли і Обгірамові стало не до сміху: захворіла Подда. Хіба думав чаклун, що випущена ним стріла вразить і його самого?
В страшних муках померла красуня Подда. «Що я наробив, що я наробив!» — качався по землі й стогнав Обгірам. Голову йому пекло, наче вогнем: то чиє ж, зрештою, виявилося зверху? Хіба цього прагнув Обгірам?
Чаклун немов закам’янів. Руки судомно стискали червоний вузлик з безвідмовною отрутою. Ні, Обгірам не змириться з поразкою! Нізащо!..
Крішнопрошад не сидів склавши руки. Він повернувся у село з лікарем, санітарним інспектором і вакцинатором. Біля священної смоківниці маленький загін зупинився, бо помітив розпростерте під нею непорушне тіло чаклуна.
— От вам іще одна жертва, — скрушно зітхнув лікар.
Переклад з бенгальської С.Наливайка
Тарашонкор Бондопадгай
Морок ночі не окутав землю
Маленька глуха станція.
Платформи немає. Замість неї по один бік залізничної колії досипана червоним гравієм земля. Цегляна будівля з навісом із гофрованого заліза — це і є станція. Камера зберігання, каса, кімната чекання для жінок — ось, здається, і все. Поряд із станцією — буфет, де продають чай та прохолодні напої, а зразу ж за ним починається польова дорога, яка пролягає на північ. Уздовж дороги тягнуться виповнені сріблястою водою канавки.
Тут і там стоять крамнички, де торгують бетелем, бірі[6], сигаретами; осторонь від них — два вугільні склади й будиночок станційного буфетника. А ще далі — великий цегляний будинок місцевого багатія.
Сьогодні вранці пройшли тільки два поїзди. Станція спорожніла. На «платформі» снує кілька місцевих жителів і група артистів: дві молоді жінки, стара служниця і троє чоловіків-музикантів.
Артисти чекали двогодинного поїзда.
Одна з дівчат, висока й смуглява, чепурилася перед ручним дзеркальцем. Друга, надзвичайно вродлива, із набагато світлішою шкірою, спала на лаві. Молодий дженджуристий музикант повільно похождав по «платформі» з сигаретою в зубах.
Тут же сидів сліпий хлопчик. У руці він тримав бубон. Хлопчик то легенько похитувався, час від часу чомусь усміхаючись і ледь помітно ворушачи губами, ніби розмовляв сам із собою, то насторожувався, то глибоко вдихав гаряче повітря, ніби намагався вловити навколишні запахи…
Музикант зупинявсь у кінці «платформи» й невесело насвистував. До поїзда залишилося ще кілька годин, і музикант нудьгував. У цій глушині годі було побачити щось цікаве, та й себе показати було нікому. Хто ж позаздрить йому — супутникові й вірному охоронцеві двох дівчат? Ніхто!
Кінець місяця чойтро[7].
Над безмежною голою рівниною хитається прозорий серпанок. Страшенно жарко.
Раптом десь зовсім близько закувала зозуля. Потім подала ніжний голос ще якась пташка.
Юнак здивувався: виявляється, на цій жалюгідній станції є співучі птахи! Він прислухався.
«…Дивно… дуже дивно… неймовірно! — більше й більше дивувався музикант. — Чи не потрапив я у зоопарк?»
Ось замекало ягня, а потім завив шакал. І це серед білого дня!
Юнак уже не міг стримати своєї цікавості й підстрибом побіг до станції. А, ось у чому річ! Це все витівки сліпого хлопчиська!
А хлопчик тим часом вдарив у бубон і заспівав. У нього був гарний голос. Виявляється, маленький пустун уміє не тільки імітувати звірів і птахів, але й співає! Та ще й яку пісню!
Це вже ставало цікавим. Хлопчик, сидячи навпочіпки і б’ючи в бубон, розгойдувався всім тілом у такт музиці й співав. На його негарному обличчі сяяла широка усмішка. Поряд стояли носії і з задоволенням слухали. Та не тільки вони: смуглява дівчина відірвалася від дзеркальця, спляча красуня прокинулась, навіть стара служниця забула про свій бетель…
А хлопчина співав дедалі швидше. Він розгойдувався сильніше й сильніше і, вдавалося, ось-ось упаде, звалиться на землю.
— Ну й спритне чортеня! — вичливо усміхнулася смуглявка.
Її подруга нічого не відповіла. Вона мовчки слухала.
А хлопчик натхненно вів далі:
Пісня закінчилася.
Слухачі захоплено загомоніли. Негарне личко з невидючими очима освітила вдячна усмішка.
Один із носіїв простягнув співакові запалену бірі.
— Бірі?
— Еге ж, покури.
Хлопчик усміхнувся.
— Тут хтось курить сигарету. Може, і мене почастує?
Буфетник зареготав.
— А ти, виявляється, дуже хитрий, приятелю! Розумієшся не тільки на ласощах та напоях, а й на тютюні. Ти знаєш, скільки коштує сигарета?
— А хіба моя пісня нічого не варта?
— На, друже! Закурюй! — І музикант подав йому сигарету.
Хлопчик шанобливо взяв її.
— Дякую вам, ваша милість. Ви дали мені коня, дайте ж і батога — дайте прикурити.
Музикант черкнув сірником.
Хлопчик із такою насолодою затягся, що в нього зразу запаморочилось у голові. Він видихнув густий клубок диму й захоплено вигукнув:
— Це просто чудово!
Дивлячись на його задоволене обличчя, всі розсміялися.
— Ти дуже гарно співаєш, — схвально зауважив музикант.
— Авжеж, ваша милість, я співаю добре. Всі так кажуть. І…— він завагався. — І коли я вкладаю у пісню всю душу, то можу зачарувати людей. Можу!
6
Бірі, або біді — дешеві маленькі сигари.
7
Чойтро — місяць бенгальського календаря, відповідає 15 березня — 15 квітня.