Біс плоті

Прийнято вважати, що набір приказок у якогось народу є мірилом його ментальності та й мудрості. Отож я вирішив проглянути збірку М. Номиса «Приказки, прислів'я і таке інше», видану в С.-Петербурзі 1864 року, з огляду на те, як там відбито війну статей. Є там приклади позитивного співжиття, але знову-таки небагато, більше негативного. Таїна з'єднання у шлюбі часом подається тут як Божа акція, але не раз і як чортівська:

«Чорт сім пар постолів стоптав, поки їх докупи зібрав».

«Зібрав Бог пару — Карпа та Хвеську».

«Перша жінка мужові від Бога, друга од людей, а третя — від чорта».

«Смерть та жона од Бога призначена».

«І так багато всякого лиха, а Бог ще й жінок наплодив».

«Де ти була, а я зріс, а нас чорт докупи зніс».

Жінка подається як чортове поріддя, але зчаста й нечистого перевершує:

«Біда бабу породила, а біду чортова мати».

«У старої яхидної баби десять чортів сидить та ще й на дванадцять сідала гуляють».

«З бабою і дідько справу програв».

«Де чорт не зможе, туди бабу пошле».

«Баба а чорт — то собі рідня».

«Бабу і чорт не змудрує».

За чоловічою мораллю, жінку конечно треба бити, щоб був лад у хаті, але й вона віддає тим-таки: маємо тут прямий відгук війни статей:

«Шафрану не перетреш, а жінку не перепреш».

«Жінка й кам'яну гору пересіче».

«Отоді жінка буде старша, як сорока побіліє».

«Як баба била, то й на той світ не встанеш».

«Горе дворові, де корова розказ волові».

«Горе тобі, воле, коли тебе корова коле».

«Била жінка чоловіка та ще й пішла позивати».

«Не одна жінка мужа змурувала».

«Люби як душу, а труси як грушу».

«Серцем люби, а руками тряси».

«Коли жінку почав бить, то й будеш бить, а не начинав, то й не начинай».

«Цить, моя мила, щоб ти воза не побила».

«Як чоловік жінки не б'є, то вона, як колода, гниє».

«Ліпше залізо у воді варити, ніж псую личину, злу жінку, учити».

«Діжі не перемісити, а жінки не перебити».

«Ой добрії, люди, будьте, другую жінку здобудьте, ся як ворог зародилась».

Жінка чоловіка дурить, ніколи не буває з ним щира:

«Треба добре калатати, щоб бабу ошукати».

«Жінці всієї правди не одкривай».

«Не кажи жінці правди».

«То не жінка, як сім раз на день не обманить чоловіка».

«Добра жінка дванадцять раз на день одурить, а як яка, то й без числа».

Але не утяжуватимемо читача: коли хто хоче більше прикладів, нехай перегляне в згаданій книзі сторінки 173–176; я й так побоююсь, що переобтяжую повість документальним матеріалом, але те вчинити мені потрібно, бо історія, оповіджена тут, не просто собі цікавий чи разючий випадок із життя, має вона безсумнівно притчевий підтекст, бо, як сказав ще премудрий Соломон: «Хай послухає мудрий — і примножить науку, а розумний здобуде хай мудрих думок, щоб пізнати ту притчу та загадкове говорення, слова мудреців та їхні загадки» (Приповісті, І — 5–6). А євангеліст Матвій, пояснюючи, чому Ісус Христос повчав притчами, написав: «Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у притчах вуста Свої, розповім таємниці від почину світу“» (Матвій, XIII — 34–35). Отож і я беру на себе сміливість коли не розкрити, то вказати на одну із таємниць «від почину світу».

Розділ X

Житомирський магістратський суд, дослідивши вище викладену справу, вчинену щодо вбивства Явдохою Щербанівною чоловіка свого Омелька Костюченка, розшукав у книгах Статуту, в розділі одинадцятому, в артикулі сьомому таке написане і видрукуване:

«Коли б з ненависті та немилості надвабіч, як чоловік, так і жінка, будучи у незлагоді, з будь-яких причин одне одного приправлять до смерті: замордував би чи струїв, про таку жорстокість та замордування діти або близькі того замордованого мають сусідам довколишнім того ж часу, а потім і уряду оповісти, й оскаржити, й інстигувати, і фольдрувати на кожного такого мордера».

(Мусимо визнати, що син забитого, Нестор, того не вчинив, а сусідам оголосила про Омельянову смерть сама вбивниця, отже, маємо ще одне потвердження, що ця жінка право знала, пізніше, як відаємо, оскарження подав брат потерпілого).

«І при достатньому вивіданню у сусідів навколишніх про якесь зле співжиття і незгоду поміж них, і при показі причин та знаків яких слушних того мордерства або трутизни, не діти або близькі будуть те висліджувати, а найближчі сусіди, довколишня шляхта, а коли не досить буде шляхти, то зі слугами, з домовою челяддю, сам і ще троє присягнути, а після такого доказу звинувачений нехай буде обвинувачений і покараний горлом.

А коли б синове або кревні не хотіли б фольдрувати (чинити розшук — В. Ш.), тоді уряд наш з місця свого має особливо того застерігати і з пильністю щодо того вивідуватися в околишніх сусідів про те замордування і про те замордування допита чинити. І, обравши шість шляхтичів, до присяги привести, які під присягою про те справедливо перед урядом повідають. А коли ті сім шляхтичів щодо того замордування присягнуть, такий мордер без милості має бути караний горлом у той спосіб, якби батька чи матір забив».

(Як бачимо, наш вислід справи був опрощений: сусідів не допитували, шляхтичів не закликали. Причина цього проста, бо сама Явдоха призналася, що вчинила вбивство таки вона, а ніхто інший, отже, злочину не приховувала, відтак потреби в розшуку вбивці не було).

Зацитовано в декреті й артикула з цього ж розділу такого:

«Коли б син або дочка батька чи матір свою чи жінка чоловіка з якогось заповзяття забив і в будь-який спосіб до смерті припровадив, то такий не тільки горлом має бути караний, але тратить і поштивість, і все майно, і маєтність і має бути караний з такою карністю ганебною смертю: по ринку водячи, тіло кліщами торгати, а потім, у шкіряний міх посадивши, до нього пса, півня, вужа та кішку в нього заразом зашити і, де найглибше, у воді втопити. Тим-таки звичаєм і помічники його, яких він викаже або які будуть розшукані за правом, мають бути покарані».

Явдоху Щербанівну Костюченчиху покарали, хоча і згідно зі Статутом, але з одміною, відповідно до звичаєвого права: її присуджено закопати живою, без шарпання кліщами публічно на ринку, разом із мертвим, убитим нею чоловіком її, тобто Омельком Костюченком, що й було вчинено, як безпристрасно оповідають судові акти. При цьому, коли ховали Омелька, то його жінку вдруге було прив’язано до труни і в такий спосіб припроваджено на цвинтар.

На цьому можна було б поставити крапку, коли б до справи не було долучено ще одного документа: зголошення брата загиблого Тодося, який спершу згодився з вироком суду, а потім, очевидячки, роздумавшись, запротестував і заявив, що поховання його брата з його убивницею може порушити вічний спокій останнього і він побоюється, щоб з тієї причини його брат не став упирем (нагадаємо, що Тодось був марновірним) і не почав виходити з могили, навдокучаючи і мстячись живим, а передусім йому, братові, та й іншим родичам своїм, що дозволили лежати побіч нього вбивниці його. Тому він, Тодось Костюченко, просить у вряду дозволу могилу розкопати, Явдоху від мертвого брата забрати, зашити її тіло до міха із псом, вужем, котом та півнем, яких береться доставити для такої потреби сам, і, за законом, утопити на Завалі, тобто в тому місці між скель на Тетереві, де найбільша глибина, а те місце в народі зветься Поворот. У такий спосіб, написав Тодось, його брат здобуде собі нарешті вічний спокій і родичам не навдокучатиме.

Як бачимо, Тодось виклав резон цілком практичний, він хотів не так братові, як собі спокою. Але те, що сталося, дозволяє побачити нам цю історію, чи притчу, в дещо новому світлі, бо увіч доказує, яка непроста й незбагненна річ екзистенція людська, тобто існування, і що життя годі вимірювати прямою міркою. Бо коли могилу, за дозволом уряду, в присутності пана возного, пана писаря і ще кількох сусідів, саме тих, котрі знімали бойові знаки із тіла вбитого, розкопали, то побачили в труні дивну картину: Явдоха Щербанівна й Омелько Костюченко лежали там, міцно обійнявшись, тобто ніби знову ввійшли в подружню полюбовну спілку (ясна річ, що це сталося з побудження самої Явдохи, і то був останній акт у її дивному житті), тим самим ця пара доказала, за приказкою-таки, що «чоловік та жінка — то єдина спілка», а точніше, що «муж та жона — то одна сатана», що «куди голка, туди й нитка», а ще: «Смерть та жона від Бога призначені»; зрештою, то давня істина: любов буває сильна, як смерть, а часом вона й стає Смертю.