Страница 67 из 88
— Повернувшись з-за кордону, я муситиму ввести дружину в найкраще столичне суспільство. Провінціальна її мова, поводження й недостатність освіти примусили б її в такому разі грати незавидну роль.
У Петербурзі Куліш соромився хуторянської провінціальности своєї дружини. Для столиці він мріяв про іншу жінку або ж принаймні про блискучу й ефектну коханку. Будь, що будь, попри всю обережність Кулішеву, проти репутації Дон Жуана він не мав нічого.
Що взаємини Куліша з Марією Олександрівною не псувалися, — видко хоча б із того, що Куліш у Петербурзі знов узявся правити Вовчкові твори.
13 листопада 1858 Оп. Маркович писав у листі до Куліша, дякуючи йому, що той «потрудився» коло «Панночки»:
— Дякую вам, — писав Оп. Маркович, — з усії душі і зо всього серця за погляд щирий «Панночки». Щоб не було мені стидно, я вам правду скажу, що знав, що вона не мине ваших золотих рук…
Дякуючи, просив:
— Чи не могли б ви зробить велику ласку перегледіть виписуємий од «Руського вісника» Курочкіним для «Искры» перевод «Козачки Одарки» і «Горпини»?
— Як ви уподобали «Мотрю» і «Ворошка козака»? — запитував Опанас Куліша в тому ж таки листі.
Тимчасом у Маркевичів виразно оформилася думка кинути Немирів і з провінціального містечка переїхати до Петербурга. Марії Олександрівни не задовольняло немирівське життя, її тягло в світ, до культурних центрів, і вона зі співчуттям приймала численні заклики своїх петербурзьких приятелів.
У вересні чи що року 1858 Опанас писав до Шевченка: «Думка в декабрі самим приїхать до вас, щоб розгледіть вас віч-на-віч, подякувать за зроблене і порадиться за себе надалі».
А в листі до Куліша з 13 листопада він призначає й термін — 15 грудня.
— Я б хотів пожить коло боку вашого: багацько б дечого пізнав невідомого мені, а коли, то й сам би доладу що зробив або хоч сказав — не по силі моїй, а по щирості.
З формуляра видко, що 15 грудня Маркович узяв у немирівській гімназії відпустку і, очевидно, — зазначає Ол. Дорошкевич, — десь у тих днях рушив разом із дружиною й сином.
Не пізніш 16 січня 1859 Марковичі були в Москві[29].
У Москві Марко Вовчок познайомилася з деякими видатними письменниками, що вже високо цінили її твори: Максимовичем, Аксаковими. Максимович саме тоді редагував слов’янофільський орган «Русская беседа» і був у найщільніших зв’язках із московськими слов’янофілами, зокрема з родиною Аксакових, відомих своїм приязним ставленням до української літератури. Через Максимовича, як гадає Ол. Дорошкевич, Марко Вовчок і познайомилася з Аксаковими. Це припущення Ол. Дорошкевича має цілковиту рацію, але, взявши на увагу близьке приятелювання Куліша з Аксаковими, цілком ймовірно припустити, що саме через Куліша Аксакови довідались про Марка Вовчка, про її «Народні оповідання» та, може, навіть і про її намір приїхати до Москви.
21 січня Марко Вовчок із чоловіком і сином одвідали Аксакових. Віра Аксакова в своєму листі до Марії Карташевської з 22 січня 1859 р. переказує про ці одвідини:
— Вчора в нас був Марко Вовчок, тобто письменниця. Обличчя дуже добре, але просте; вона повинна бути дуже недурна, але дуже конфузиться. Сьогодні вони вже їдуть до Петербурга, там, певне, їм буде приємніше… Обставини ж їх дуже кепські, сумно було це бачити: дуже жалько, що ми не встигли з нею ближче познайомитись[30].
22 січня Марко Вовчок виїхала з Москви і десь коло 23 прибула до Петербурга.
Українська колонія, яка ще рік тому піднесла їй «золотий наручник», зустріла її як свого члена, як найближчого приятеля. 29 січня Марія Карташевська переказувала Вірі Аксаковій свої перші враження про Марка Вовчка:
— Українська колонія в захопленні від Марка Вовчка, справжнє enrichement, навіть од Вовченка.
На це Віра Аксакова 2 лютого одписувала:
— Ваша українська колонія, мабуть, зіпсує Марка Вовчка, закрутять їй голову й зіб’ють з глузду, а поки вона мені здалась жінкою простою, без авторської самовпевнености, навпаки, дуже конфузилась… [не розібрано, певне — Богдась] дуже милий, справжній степовий хохльонок.
Шевченко побачився з Марком Вовчком 24 січня, бо саме цьому дню присвятив він свою знамениту елегію «Марку Вовчку».
— Марко Вовчок, — як описував згодом Ів.С. Тургєнєв, — була за окрасу й осередок невеличкої групи українців, що зібралась тоді в Петербурзі і захоплювалась її творами. То були: Шевченко, Куліш, Костомаров, Гр. Галаган, М. Макаров, Вас. Білозерський, Лазаревські, Ан. Маркевич.
У листі з року 1859 писав Куліш до Ол. Огоновського:
— Тут закурили перед Вовчком фіміам із десятьох кадильниць. Втішався Маркович жінчиною славою… Жінка ж його була мовчуще божество серед хвалебного гімну: приймала наше славословіє, яко дань достойну й праведну; ніщо її не зрушало, не дивувало. Як хто приходив до неї з літературною візитою, бідаха Опанас не смів сидіти з гостем у жінчиному кабінеті.
Брала участь Марко Вовчок і в сходинах українських та російських літераторів, що відбувалися в будинкові чернігівської українки Варвари Яковлівни Карташевської (уродж. Макарової) на розі Ямської та Малої Московської.
Раз на тиждень сходилися сюди побалакати, погуляти в карти й повечеряти товариство, що його членами були: Тургєнєв, Пісемський, Некрасов, Ф. Тютчев, П. В. Анненков, Т. Шевченко, Жемчужніков, Костомаров, Білозерський, Куліш, М. Макаров.
На одній з вечірок читала Марковичка свою «Інститутку».
«Добродетельные малороссы, — розповідав з легкою іронією Ів.С. Тургєнєв, — брались за голову при имени „Институтки“ и умиленно твердили: Шекспир! Шекспир!»[31]
3 перших же днів після приїзду Маркевичів до Петербурга найближче став до М. Вовчка Куліш:
— Чу-дес-но! Це буде щось високо естетичне. Але, як Ви дали мені прочитати, то, щоб не псувати мені цієї «приємності» прошу Вас сховати десь далі до скінчення… Яка красавиця Ваша муза! — звертався Куліш до Марковички, прочитавши якийсь із її рукописів.
26 січня 1859 Куліш з піднесеною радістю повідомляв Милорадовичівну:
— Марко Вовчок, про которого я писав до Вас, приїхав сюди. Велике буває чоловіку щастя, як є що гарне слухать або самому говорить до такого, що душею зрозуміє.
Марко Вовчок уміла його слухати, уміла «до його душі промовляти». Куліш, завжди меланхолійний, сумний, відчував себе бадьорим, радісним і живим.
— Тепер Марко Вовчок коло мене… Він мені сизим голубом гуде і соловейком співає. Він мене з великої туги визволяє. Він мене на світі задержує.
Голубом, голублячи, приголублюючи… Соловейком щебечучи…
Задля Марка Вовчка ладен був Куліш порвати й з Милорадовичівною.
— Знаєте що? — писав Куліш до Милорадовичівни 26 січня 1859, захоплений своїми новими враженнями від Марка Вовчка. — Коли не почуваєтесь на кращу жизнь, ніж оте все панство проваджує, і за дурницю вважаєте високі наші погляди на чоловіка і його діло, то покиньте мене тепер. Перестаньте до мене писати. Це мені не велике ще буде горе; бо тепер Марко Вовчок коло мене.
Усе, увесь світ замкнувся для Куліша в Марку Вовчкові. В ній, саме в ній він знайшов ідеал нової «емансипованої», незалежної жінки і перед Милорадовичівною ставив категоричну вимогу: або ж порвати з панським оточенням і піти слідами Марка Вовчка, або ж порвати з ним, Кулішем. Йому здавалось, що все, чого бажав, шукав, прагнув, він знайшов у Марку Вовчкові.
29
Ол. Дорошкевич дає іншу дату: «не пізніше 21 січня». Та лист Віри Аксакової до М. Гр. Карташевської з 17 січня 1859 дозволяє нам пересунути дату, запропоновану від Дорошкевича, до 16-ого січня. У листі Аксакової читаємо: «Суббота, 17 янв. 1859. Рассеяность Чижова, кажется, продолжается, и теперь мы его видели только раз на короткое время, и он вдруг говорит, что у меня был вчера два раза Анд. Ник. Маркевич, но не застал меня дома. — Конечно, я не поверила, сказала ему, что не Петерб. ли эта рассеяность, оказалось, что это другой Маркевич, именно муж сочинительницы».
30
Про кепські обставини й безгрошів’я Маркевичів згадує також і М. К. Чалий, їхавши з Немирова до Петербурга Маркевичі вже в Києві опинилися без грошей.
— Іду якось, — розповідає М. К. Чалий у своїх споминах, — здається, року 1858 повз один заїзний двір на Подолі (у Києві), дивлюся, під вікном сидять Марія Олександрівна й Опанас Васильович.
Зайшов я до їх: бачу, бідують люди.
Взяв я в них щось чимало «Оповідань», метнувся в гімназію, попродав, зібрав 50 рублів і одніс Опанасові.
За день сиджу собі в своїй квартирі під вікном, дивлюся — під’їхав мій Опанас на візникові в циліндрі, під пахвами повнісінько у його — для себе цигари, для жінки якісь ласощі, для сина іграшки — і всі 50 рублів витратив на дурниці, навіть візникові нічим було заплатити.
31
У листі з 23 квітня 1859 р. Віра Аксакова запитувала М. Г. Карташевську: «Кажуть вийшла „Інститутка” Марка Вовчка?»