Зуби дракона

Хто сказав, що лорда Бівербрука задушено?! Дурниця! Він загинув від фашистської бомби, пройшов через вогненну купіль, і його душа вже стукає в ворота раю!.. А його вихованець Чарлі Бертон постукає в інші ворота: завтра вранці він вилетить до Америки разом з Агні та й забуде, що таке війна.

Чарлі помацав кишені. Вони приємно відстовбурчувалися і своїм вмістом мали забезпечити безтурботне життя протягом тих кількох років, доки Бертон здобуде звання професора. Отже — до Агні! І досить схилятися перед нею. Треба, нарешті, виявити себе справжнім мужчиною.

Однак недарма ж кажуть, що біда за бідою ходить. Наближаючись до будинку, де жила Агні, Бертон помітив досить дивну пару. їм, певне, начхати було на війну і на бомбування. Мужчина був у тому стані, коли з найсерйознішим виглядом плещуть дурниці, регочуть з сумного і падають, де стоять, утративши опору. Жінка, мабуть, теж була п’яненька, але на ногах трималась і з сміхом тягла за собою мужчину:

— Ну, Дуглас, ну, мій любий, прошу: ще трошки!.. Ще дві хвилини — і ми вдома.

— Ой Агні, — реготав п’яний, — спини, будь ласка, землю. Хай не крутиться, а то я впаду, слово честі, впаду!

“Дуглас?!. Агні?!.”

Сумніву не було: Агні зраджувала Бертона. Та ще й з ким? З бридким, як мавпа, Дугласом Лендкоффом, ад’ютантом прем’єр-міністра!

Холодна, жорстока зненависть стиснула серце Бертонові. Вбити негідницю!.. Познущатися з неї так, щоб вона прокляла свої останні хвилини!

І він її убив. Скористався з свого ключа, зайшов давно знайомим ходом до Агні в спальню, стягнув з ліжка і жорстоко закатував. Така самісінька доля спіткала б і Дугласа Лендкоффа, але той був п’яний, як свиня, і тільки мукав на штовхани, не прокидаючись. Чарлі Бер-тон наостанку дав йому каблуком в обличчя і пішов зізнаватися до поліції. Світ йому зійшовся клином.

На другий день ув’язнення Бертона викликали до “Інтеллідженс Сервіс”. Чарлі, який доти вже схаменувся, тремтів, сподіваючись на найгірше. Але трапилось чудо: йому висловили подяку. Виявляється, Агні Бертельс була видатною німецькою шпигункою; під час обшуку на її квартирі знайдено дуже важливі матеріали. Він, Чарлз Бертон, допоміг розкрити велику шпигунську організацію, — честь і хвала йому за це.

— Проте, — сказав наприкінці полковник з “Інтеллідженс Сервіс”, — вбивство лишається вбивством. На вас чекає тяжка кара. Ми можемо вас врятувати, однак…

Чарлі чудово зрозумів, чого від нього хочуть, і гаряче запротестував. Тоді полковник натякнув, що лорд Бівербрук теж, здається, помер не власною смертю. В усякому разі, лікарі дивуються, як це старий, лишившись неушкодженим під час вибуху бомби та пожежі, має такі виразисті синці на шиї. А ось цей ґудзик, що був затиснутий у нього в руці, дуже скидається на…

Полковник покрутив у руках ґудзик, притулив його до рваної дірки на піджаку Чарлі Бертона й зітхнув.

— Я згодний… — хрипко сказав арештований.

— От і гаразд… Вас випустять на волю через годину.

Ось так і став Чарлз Бертон шпигуном і диверсантом, — однією з незначних клітин-присосків англійської розвідки, яка, немов гігантський спрут, розпростерла свої щупальця на весь світ.

В Ірані він стежив за шахом і влаштовував диверсії проти радянських військ під час другої світової війни В Австралії, м’яко кажучи, “усунув” одного з керівників антианглійського руху. В Америці досить успішно викрав ряд важливих секретів щодо виготовлення бактеріологічної зброї, по-безглуздому спіймався на дрібниці й бур блискавично перекинутий до Індії.

Він навчився вбивати й брехати, зневажати святині, чхати на людську мораль, але так і не став першокласним шпигуном. Мов хробак деревину, його мозок невідступно гризла глибоко прихована думка про наукову працю. Інколи він вирішував порвати з розвідкою, втекти кудись далеко і продовжувати навчання. Однак ті, кому він служив, уміли тримати підлеглих у покорі, а платили так, що їлося й пилося, але не думалося про заощадження.

Без керма і без вітрила, як тріска серед бурхливого моря, Чарлз Бертон плив, сам не знаючи куди, і, нарешті, з волі Майкла Хінчінбрука опинився на операційному столі в маєтку Сатіапала.

Наркоз довго не впливав на Бертона. І не тільки тому, що пацієнт зловживав алкоголем. Чарлі був надто збуджений, надто багато думок снувалося у нього в голові.

Втративши око, він зовсім занепав духом. Досі йому все збігало гладісінько, аж Бертон повірив у свою щасливу зорю. А тепер виявилося, що можна дуже легко втратити око, руку, ногу, а то й життя, коли це стане вигідним черговому шефові. То чи не краще скінчити все з одного маху? Якнайжорстокіше поквитатися з Хінчінбруком та й чкурнути до Аргентіни.

Але, з другого боку, його зацікавила таємниця професора Сатіапала. Як “науковець” з шпигунів, Бертон знав, що йдеться про велике, визначне відкриття. Вже не для “хазяїнів”, а для самого себе він хотів би винюхати все щоб використати згодом. І, нарешті, в усі ці справи, сама не знаючи того, вплуталася жінка.

Чарлз Бертон закохався вдруге. Правда, це була не та дурна й сліпа любов, яку він відчував до Агні Бертельс, — любов, коли жінка подобається невідомо чому. Майя, дочка Сатіапала, була прямою протилежністю до Агні, і може саме тому Бертон відчув до неї шалений потяг.

Майя була першою, кого він побачив у маєтку Сатіапала, коли опритомнів.

Дівчина тримала його за руку і задумливо дивилась кудись у просторінь. Помітивши, що хворий прокинувся, вона швидко обернулась і запитала:

— Як ви себе почуваєте?

— Чудово… — хрипко відповів Бертон. В нього так боліла голова, що аж у п’яти віддавало.

— Вам дуже боляче… — похитала головою дівчина. — Ви спіть, спіть… Біль мине…

Вона гладила його по руці, примовляючи: “Спіть, спіть!” — і він справді заснув.

Після того дівчина приходила щодня, запитувала про здоров’я, примушувала з’їсти кілька ложок силосу, який Чарлі охрестив “їжею богів”, і йшла геть.

Вона майже увесь час мовчала, проте Чарлі раз у раз перехоплював її погляд і читав у ньому дуже багато чого. Чималий досвід підказував Бертонові, що Майя, сама того не помічаючи, поступово закохується в нього.

Вона йому нагадувала запашну нічну квітку, що ледве-ледве випростала свої пелюстки перед тим, як розцвісти на повну силу. Цю квітку треба було зірвати, упитися нею, не дати нікому іншому!

І от якось увечері, коли сутінки вже заповзли до кімнати, а світло ще не спалахнуло, Чарлз Бертон схопив руку дівчини й прошепотів гаряче:

— Майю, я вас люблю!

Він не бачив її обличчя, але відчув, як у неї здригнулася рука.

— Не треба про це, Чарлі… — тихо сказала дівчина. — Цього не може статися…

Вола м’яко звільнила руку, встала і, перед тим як вийти, затрималась на хвильку:

— Чарлі, не сумуйте: вам повернуть зір. Батько погодився зробити вам операцію. Вона скінчиться вдало… якщо ви не будете хвилюватися.

Не хвилюватися!.. Чарлз Бертон лежав на операційному столі, ковтав нудотні випари ефіру, вдавав з себе оптиміста, а насправді серце у нього аж захлиналося од тривоги й неспокою.

Та ось потьмяніла свідомість, пірнули в провалля спогади, згасли звуки. Йому ще пам’яталося, як він з силою стиснув Майїну руку в слизькій гумовій рукавичці і прошепотів:

— Люблю!

Навіть зараз, втрачаючи всякий зв’язок з білим світом, він брехав і їй, і собі: то було не кохання, а тваринний потяг молодого дужого мужчини до тендітної красивої жінки.

Розділ VII

НЕСПОДІВАНИЙ АРЕШТ

Він міг чекати скільки завгодно — і годину, і дві, і двадцять. Не поворухнувся б, хоч як допікали б йому комарі та москіти. Не повів би бровою, коли б поруч хтось закричав на ґвалт. Не лишив би своєї засідки, незважаючи на голод та спрагу, аж доки мав би силу стримувати їх.

Отак крокодил патрує на свою здобич, лежачи десь на мілині мовчазною нерухомою колодою. Так рись, вибираючи собі жертву, протягом довгих годин тримає свої мускули напівнапруженими, щоб у зручну мить використати їх на повну міць. І, може, саме так наш далекий пращур, — неандерталець чи синантроп, — полював за м’ясом, якого потребував його завжди голодний шлунок.