Дракула

— Рятуйте мене! Рятуйте мене! — кричав він, потім роззирнувся навколо, подивившись на густий туман. Тут його жах перейшов у відчай, і він сказав з твердістю в голосі: — Краще б і ви пішли зі мною, капітане, поки не пізно. Він там! Тепер я знаю, в чому секрет. Море врятує мене від нього, це все, що мені залишилося!

І перш ніж я встиг сказати йому бодай слово або гойднутися вперед, щоб схопити його, він застрибнув на фальшборт і прожогом кинувся в море. Мені здається, що тепер і я знаю, в чому секрет: це він той божевільний, який позбувався людей одного по одному, а тепер і сам пішов за ними. Боже, поможи мені! Як я відповідатиму за весь цей жах, коли прибуду до порту? Коли я прибуду до порту! А це взагалі станеться коли-небудь?

4 серпня

Досі тримається туман, через який не може пробитися проміння вранішнього сонця. Але я знаю, що зараз схід сонця, тому що я, як моряк, відчуваю його. Я не посмів спуститися, я не посмів залишити штурвал, так і простоявши тут усю ніч. У темряві ночі я бачив це. Я бачив ЙОГО! Прости мене, Господи, але помічник мав рацію, стрибнувши за облавок. Краще померти, як чоловік. Померти, як моряк у синьому морі, ніж стати його жертвою. Але я — капітан, і я не маю права полишати свій корабель. Але я стану на заваді цьому демону або чудовиську, прив’язавши свої руки до штурвалу, коли мої сили поволі полишатимуть мене, а до них я прив’яжу те, чого ВІН не посміє торкнутися. І тоді, чи подме попутний вітер, чи навпаки, але я врятую свою душу і честь капітана. Я чимраз більше слабну, насувається ніч. Якщо він прийде поглянути мені в обличчя знову, в мене не буде часу діяти… Якщо ми зазнаємо кораблетрощі, сподіваюся, цю пляшку знайдуть, а ті, хто знайде її, повинні зрозуміти. Якщо ж ні… гаразд, однак усі люди дізнаються, що я залишився вірним своєму обов’язку. Господь усемогутній, пречиста Діво і всі святі, допоможіть бідній душі виконати свій обов’язок…

Звісно, рішення суду було відкритим. Немає свідчень, на які можна було б посилатися, тому зараз ми не можемо сказати, чи цей чоловік власноруч здійснив убивства. Народ тут майже одностайно вважає, що капітан просто герой, і його буде поховано привселюдно. Вже здійснені організаційні заходи, щоб доправити його тіло процесією з човнів вверх по Еску до пристані, а потім назад до Тейт-Гіл Пірсу, і піднято сходами до абатства для поховання на церковному кладовищі на скелі. Власники понад сотні човнів уже зголосилися, що супроводжуватимуть його труну.

Щодо велетенського собаки, то жодних його ознак не знайшли, з приводу чого громадська думка висловила своє невдоволення. Я вважаю, що собаку могло б узяти під опіку містечко. Завтра відбудеться церемонія поховання, так відійде в минуле одна з багатьох таємниць моря.

Щоденник Міни Мюррей

8 серпня

Люсі всю ніч спала тривожно, і я також не могла заснути. Буря була лячною, я здригалася при кожному гучному завиванні вітру в димарі. А при різких поривах здавалося, що десь далеко стріляють із гармат. І це досить дивно, що Люсі не прокидалася, хоча вона двічі вставала й одягалася. На щастя, я прокидалася щоразу, і мені вдавалося роздягнути її, не розбудивши, і вкласти назад до ліжка. Мене дивує цей її лунатизм, адже незабаром її бажання справдиться, напруження, якщо воно було, зникне, і Люсі зануриться в життєву рутину.

Ми обидві прокинулися рано-вранці й вирушили на пристань дізнатися, чи не сталося, бува, ще чогось за ніч. На пристані було лише кілька людей, хоча сонце яскраво світило, а повітря було чисте і свіже; на морі здіймалися великі хвилі й мали невеселий вигляд, бо біла, наче сніг, піна на гребенях підкреслювала їхній темний колір; вони мчали через прохід у гавань, наче настирливий чолов’яга, який продирається скрізь натовп. Я навіть відчула радість із приводу того, що Джонатан минулої ночі був на суші, а не в морі. Де він? Як він? Я страшенно переживаю за нього. Якби я тільки знала, як діяти! Якби я могла щось зробити!

10 серпня

Сьогоднішня церемонія поховання бідолашного капітана була дуже зворушливою. Здавалося, сюди прибули всі човни цієї гавані. Труну весь шлях від Тейт-Гіл Пірсу до церковного кладовища несли капітани. Люсі пішла разом зі мною. Ми зранку сходили до нашого старого місця, в той час як кортеж із човнів піднімався по річці до Віадука, а потім знову спускався. У нас було чудове місце огляду, ми бачили процесію майже всю дорогу. Цей бідолаха знайшов вічний спокій біля нашої лавки, отже, ми стояли поруч, коли настав час поховання, і бачили все.

Бідолашну Люсі хотілося пожаліти. Вона весь час хвилювалася і була сама не своя, і я припустила, що це на неї так вплинув її нічний сон. У ній було щось досить незвичне. Вона не зізнається мені, що є підстави для хвилювання, тому що сама цього не усвідомлює.

На додачу до всього сьогодні зранку на нашій лавочці знайшли мертвим бідолашного містера Сволеса. У нього була зламана шия. Він, вочевидь, як сказав лікар, упав із переляку з лавочки, бо на його обличчі застигла гримаса жаху, яка, як сказав лікар, змусила його здригнутися. Бідолашний славний старий!

Люсі — дуже ніжна і чуттєва натура. Вона переживає такі речі гостріше за інших. Наприклад, зараз вона сумує через таку дрібницю, на яку я би просто не звернула би уваги, хоча теж дуже люблю тварин.

Один із чоловіків, який частенько приходить сюди подивитися на човни, прихопив свого пса. Цей собака завжди при ньому. Вони обидва такі спокійні, я ніколи не бачила, щоб чоловік дратувався, а собака гавкав. Під час траурної церемонії собака не підходив до свого господаря, який сидів на лавочці поруч із нами. Собака сидів за кілька ярдів від нього, гавкаючи і підвиваючи. Його господар м’яко заговорив до нього, аби заспокоїти, потім суворіше, а потім зі злістю, але навіть це не змусило собаку замовкнути. Він розізлився, очі оскаженіли, шерсть стала дибом, як у котів, коли вони готуються до бійки.

Нарешті чоловік розсердився настільки, що підскочив і копнув ногою свого собаку, а потім вхопив його за загривок і, трохи протягнувши за собою, жбурнув його на надгробок, до якого кріпилася лавочка. Вдарившись об камінь, бідна істота затремтіла. Собака не намагався втекти, але притиснувся до землі, здригаючись і зіщулюючись. Він мав такий жалісливий вигляд, що я спробувала пожаліти його, але марно.

Люсі також було шкода собаку, але вона не зробила спроби торкнутися його, лише дивилася на його страждання. Мене страшенно лякає те, що вона занадто чутлива натура, для того щоб безтурботно йти по життю. Я впевнена, що сьогодні вночі цей випадок їй насниться. Всі ці події: корабель, приведений до порту мерцем, те, що капітан був прив’язаний до штурвалу із розп’яттям і чотками, зворушлива церемонія поховання, собака, який сказився і якого побили, — все це матеріалізується у її снах.

Я гадаю, що найкраще для неї буде опинитися у ліжку стомленою фізично, тому я поведу її на тривалу прогулянку скелястою місцевістю до затоки Робін Гуда і назад, і тоді вона позбудеться свого лунатизму.

Розділ 8

Щоденник Міни Мюррей

Цього ж дня, 11 година вечора

О! Як же я стомилась! Якби я не зробила ведення щоденника своїм обов’язком, сьогодні ввечері я б не розгорнула його. Ми чудово прогулялися. Люсі після всього була в доброму гуморі, гадаю, завдяки кільком милим коровам, які з шумом проходили повз нас полем біля маяка і налякали нас. Гадаю, ми забули про все на світі, крім, звісно, свого страху, а це змусило нас поквапитися. У затоці Робін Гуда ми посьорбали першокласного «терпкого чаю» у маленькому затишному старомодному трактирі, у якому були вікна з виступами; вони виходили просто на скелі, що їх омивали морські хвилі. Переконана, що своїм апетитом ми би приголомшили шляхетних дам — шанувальниць журналу «Сучасна жінка», але чоловіки більш толерантні, хай благословенні вони будуть за це! Потім ми подалися додому з кількома, точніше, багатьма зупинками на перепочинок і зі страхом у серці перед дикими биками.