Дракула

Але як добре цей чоловік усе розрахував! Божевільні завжди діють згідно зі своєю метою. Хотів би я знати, у скільки життів він оцінює життя однієї людини, і чи тільки однієї? Він закрив рахунок безпомилково, і сьогодні все почав спочатку. І скільки з нас усе починають спочатку щодня в своєму житті?

Щодо мене, здається, лише вчора все моє життя скінчилося разом з моєю розбитою надією, і після цього я й справді розпочав усе спочатку. І так триватиме доти, доки Великий Реєстратор не підіб’є підсумків і не закриє мого рахунку, вивівши баланс прибутків і видатків.

О Люсі, Люсі, я не можу ображатися ані на тебе, ані на свого друга, якому ти подарувала щастя, а мені залишається лише перечекати безнадію і працювати, працювати, працювати.

Якщо у мене є така вагома причина у вигляді мого бідолашного божевільного приятеля, то це добре, бо некорислива причина змусить мене працювати, а це і буде для мене справжнім щастям.

Щоденник Міни Мюррей

26 липня

Я хвилююся, і єдине, що втішає мене, це те, що тут я можу виговоритися. Це ніби шепотіти самій собі й водночас слухати. У цих стенографічних значках є щось, що робить стенографію відмінною від письма. Я почуваюся нещасною через Люсі та Джонатана. Деякий час я нічого не чула від Джонатана і дуже переживала, але вчора дорогий містер Гоукінс, завжди такий добрий до мене, переслав мені звістку від Джонатана. Я написала містерові Гоукінсу листа, де запитувала, чи не чув він чогось, а він відповів, що сам щойно отримав листа від Джонатана, якого і відправив мені разом зі своїм. Цей лист, відправлений із замку Дракули, — лише рядочок, де говориться, що він незабаром їхатиме додому. Це не схоже на Джонатана. Я нічого не розумію і через це почуваюся неспокійно.

А тут іще й Люсі. Попри те, що їй зараз так добре, до неї повернулася її стара звичка ходити уві сні. Про це мені розповіла її мати, і ми вирішили, що я щоночі замикатиму двері нашої кімнати.

Місіс Вестенра переконана, що сновиди завжди піднімаються на дахи будинків і ходять по краю, а потім раптом прокидаються і падають із відчайдушним зойком, який лунає на все місто.

Бідолашна матінка, вона хвилюється за Люсі, і це природно. Вона каже, що її чоловік, батько Люсі, мав таку ж звичку. Він уставав із ліжка вночі, одягався і, якщо його ніхто не спиняв, виходив надвір.

Люсі одружується восени. Вона майже спланувала, який матиме вигляд її сукня і як буде умебльовано її будинок. Я цілком розумію її, бо займаюся тим самим, що й вона, але на відміну від них, у нас із Джонатаном все набагато простіше, і перший час нам доведеться зводити кінці з кінцями.

Містер Голмвуд, він же високошанований Артур Голмвуд, єдиний син лорда Годалмінґа, дуже скоро прибуде сюди, щойно зможе залишити місто, бо його батько почувається не надто добре. Гадаю, моя дорогенька Люсі рахує хвилини, що відділяють її від зустрічі з ним.

Вона хоче повести його на нашу лавку на крутому морському узбережжі біля церкви, щоб показати йому Вітбі у всій красі. Смію зауважили, що це очікування нервує її. Але щойно він приїде, з нею все буде гаразд.

27 червня

Жодних новин від Джонатана. Я чимраз більше переживаю за нього, але чому — не знаю. Я дуже хочу щоб він написав мені, ну хоча б один єдиний рядочок.

Люсі страждає лунатизмом більше, ніж зазвичай, і щоночі я прокидаюся від того, що вона ходить кімнатою. На щастя, погода така тепла, що вона не застудиться. Але хвилювання і постійні прокидання вночі вже даються взнаки, я частіше нервую, мені не спиться. Дякувати Господу, здоров’я Люсі покращується. Містера Голмвуда несподівано викликали в Інґ до батька, бо той серйозно захворів. Люсі непокоїться через те, що їхнє знайомство розтягується, але це не відбилося на її зовнішності. Вона трохи поповнішала, а на щоках заграв рум’янець. Вона втратила свій анемічний вигляд, молюся, щоб назавжди.

3 серпня

Сплив іще один тиждень — і хоч би тобі звісточка від Джонатана. Сподіваюся, що він не захворів. Він обов’язково написав би. Дивлюся на його останній лист, і щось мене у ньому не задовольняє. Це не його стиль, хоча рука, понад усякий сумнів, його, тут не може бути помилки.

Минулого тижня Люсі небагато ходила уві сні, але у ній з’явилася якась дивна зосередженість, якої я не розумію. Навіть уві сні здається, що вона спостерігає за мною. Вона смикає двері, а коли виявляє, що вони зачинені, ходить кімнатою у пошуках ключа.

6 серпня

Спливло ще три дні, але жодних новин. Це тривожне очікування вже лякає. Якби ж я тільки знала, куди писати чи куди їхати, то почувалася б спокійніше. Але ніхто не чув від Джонатана ані слова після останнього його листа. Мені лишається лише молити Господа, щоб дав мені терпіння.

Люсі стала збудженішою, ніж зазвичай, але в цілому почувається добре. Вчора вночі море бурунилося, рибалки кажуть, що ось-ось здійметься шторм.

Сьогодні похмуро, і сонце сховалося за темними хмарами високо над Кетлнесом. Все довкола набуло сірого кольору, крім трави, яка на сірому тлі здавалася смарагдовою; сірими стали навіть скелі; сірі хмари, крізь які часом пробивалося сонячне проміння, нависали над сірим морем і піщаними прорізами, утворюючи сірі фігури. Морські хвилі, гуркочучи, пробігалися мілиною, хлюпали на піщані рифи, оповиті морським туманом, а тоді влягалися, підхоплені вітром, ген-ген на березі. Обрій загубився у сірому тумані. По всьому небі, наче величезні брили, розкидані хмари. Місцеві кажуть, що зараз над морем відкрився «брул» — шлях на той світ. Подекуди на лавочках темніють якісь постаті, часом їх насилу можна розгледіти в тумані, а іноді дерева нагадують людей, які вирішили пройтися. Рибацькі човни, поспішаючи додому, піднімаючись і опускаючись на хвилях, влітають у гавань. А ось іде містер Сволес. Він прямує до мене. До речі, я бачу, що він трохи підняв капелюха, це означає, що він хоче побалакати.

Я була зворушена переміною, що сталася з цим старим. Всівшись біля мене, він сказав дуже м’яко:

— Я хочу дещо сказати вам, міс.

Я помітила занепокоєння на його обличчі, тому, взявши його стару зморщену руку в свою, попросила його сказати все, що він хотів.

Він заговорив, не забираючи в мене своєї руки:

— Боюся, моя дорогенька, що дуже вразив тебе, наговоривши минулого тижня чимало злого про небіжчиків. Але я не мав на думці нічого поганого. Я хочу, щоб ти пам’ятала про це, коли я піду. Я не хотів налякати, я просто хотів пролити світло, аби трохи порадувати своє старе серце. Тебе, міс, Господь любить. Я не боюся смерті. Анітрохи. Я лише не хочу померти, якщо можу уникнути цього. Але мені до смерті три чисниці, а сто років — це забагато для будь-якої людини, щоб іще на щось надіятися. Я вже близький до смерті, бо Смерть уже гострить свою косу. Незабаром янгол смерті просурмить для мене, але не варто лити сльози, — сказав він, побачивши, що я плачу, — якщо він покличе мене цієї ночі, я не зможу не відгукнутися на його заклик. Бо життя — це, врешті-решт, лише очікування смерті, а не тільки те, що ми робимо, а смерть — це те, від чого ми справді залежимо. Я впевнений, що вона вже наближається до мене, моя люба, і наближається швидко. Вона може прийти просто зараз, коли ми дивимося навколо і чудуємося. Можливо, вона у тому вітрі, який ширяє над морем і несе із собою загибель і руйнування, глибоке горе і сердечний смуток.

— Дивіться! Дивіться! — раптом загукав він. — Там щось є у тому вітрі, бо він звучить, і смакує, і пахне, як смерть. Це відчувається в повітрі. Я її відчуваю. Господи, дай мені сили, коли відповідатиму перед тобою! — він із благоговінням простягнув руки і підняв капелюх. Його губи щось шепотіли, ніби він молився. Помовчавши кілька хвилин, він підвівся, потиснув мені руки, благословивши мене, попрощався і пошкандибав додому. Це все зачепило мене за живе і дуже засмутило.