Чарівник Земномор'я

Гед за допомогою чарів обережно розвернув човен, допомагаючи собі веслом, щоби не наштовхнутися на підводне каміння і не заплутатися у корінні дерев. Він уже приготувався викликати чарівний вітер, щоби повернутися до моря, як раптом слова закляття застигли у нього на вустах, а серце завмерло в грудях. Гед озирнувся. У човні, у нього за спиною, стояла Тінь.

Якби Гед хоч на мить забарився, то його б уже не було серед живих. Та він був напоготові і встиг упіймати потвору, що в'юном звивалася у його дужих обіймах. Тепер він не міг уже покладатися на магію, а лише на силу власного тіла, його жагу до життя, яка протистояла небуттю. Не сказавши й слова, Гед просто кинувся на ворога. Човен захитався й занурився під воду. Нестерпний біль обпік юнакові руки і не вщухав, наповнюючи груди крижаним холодом. Гедові на мить здалося, що він осліп, — хлопець не бачив того, що тримав у руках, це була тільки пітьма, морок, порожнеча...

Гед спіткнувся і заточився вперед. Щоби не впасти, вхопився за щоглу. Несподівано яскравий спалах світла повернув йому зір. Він знову побачив Тінь, яка, вирвавшись від нього, зібгалася в клубок завмерла у повітрі. Потім раптом розгорнулася широкою, як вітрило, стьожкою. І за мить закрутилася над головою чорними клубами диму, пошматованими вітром. А відтак, стелячись над водою, полинула просто до осяяного яскравим світлом виходу з кам'яного мішка.

Гед опустився навколішки. Його утле суденце захиталося, ледве втримавши рівновагу на неспокійних хвилях. Упавши на дно човна, хлопець заціпенів, судомно хапаючи пересохлими губами повітря. І лише холодна вода, що почала просочуватись крізь щілини у днищі човна, привела його до тями. Він звівся на ноги, спираючись на щоглу, і, зосередившись, поновив утримуючі чари. Хлопець дуже змерз і втомився. Біль пронизував руки і плечі, йому дуже кортіло лягти тут, у темному місці, де вода цілується з камінням стрімкого підніжжя гори. Лягти і надовго заснути, дослухаючись до тихого шемрання.

Він не знав, чи виникло те бажання під впливом чар, насланих Тінню, а чи воно було наслідком безсонних ночей, голоду та фізичного виснаження. Проте Гед вирішив боротися до кінця. Він примусив себе наповнити вітрило чарівним вітром і спрямував човен у відкрите море, залишаючи позаду протоку, в яку його заманив підступний ворог.

Страх перед потворою розвіявся. Але це не принесло Гедові радості. Переслідування скінчилося. Тепер юнак не був ні мисливцем, ні здобиччю. Він утретє зустрівся з Тінню віч-на-віч. І хоча й зумів схопити її голими руками, та не зміг утримати. Тож тепер між ними утворився міцний зв'язок, який нічим не можна розірвати. Відтак йому вже не потрібно переслідувати й ловити потвору. Вони зв'язані між собою довічними узами і не можуть існувати нарізно. Їхня зустріч неминуча, і вона відбудеться там і тоді, де призначено долею.

А до того часу в цілому світі не знайдеться такого місця, де б Гедові було затишно. Він не матиме спокою ні вночі, ні вдень, ні на землі, ні на морі. Тепер він знав, і важка то була істина, що йому не треба виправляти давні помилки, а належить завершити почате.

Коли він виплив із темного міжгір'я, перед ним розкинулося море, осяяне промінням вранішнього сонця. З півночі дув легенький вітерець. Гед напився води зі шкіряного бурдюка і спрямував човен уздовж берега до західного мису. Незабаром він вийшов до широкої протоки, за якою виднівся ще один острів, розташований на відстані кількох миль. І тут він упізнав це місце, пригадавши карти Східних широт. То були два відлюдних острови, відомі, як Західне і Східне Ручища. Вони тягнули свої спотворені скелями пальці до Карґадських земель. Гед проплив між островами і продовжив свою путь. А коли у другій половині дня небо затьмарили темні штормові хмари, він пристав до берега у південній частині західного острова. Неподалік Гед побачив невеличке поселення біля гирла річки, що впадала у море. Гедові було геть байдуже, як його зустрінуть. Він мріяв тільки про те, щоби напитися води, зігрітися біля вогню і виспатися.

Мешканці селища виявилися боязкими та сором'язливими людьми — один лише вигляд чарівної патериці наводив на них священний жах. І хоча його шкіра була темнішою від їхньої, вони віддали Гедові належне, захоплюючись мужністю чужинця, котрий самотужки здолав бурхливе зимове море. Острів'яни напоїли і нагодували чаклуна. Їхня гостинність і м'яка говірка (вони, як і Гед, розмовляли ґардійською мовою) сердечним теплом зігрівали його душу. Крім того, на острові Гед нарешті зміг скупатися у гарячій воді, змивши зі свого тіла морську сіль. А потім для нього постелили м'яку постіль, і знесилений юнак поринув у глибокий сон.

ОСТРІВ ІФІШ

У селищі на острові Західне Ручище Гед провів три дні. Трохи відпочивши, він узявся лагодити човен, яким розжився в одного з тутешніх жителів. Суденце було таки нівроку — просмолене, міцне, з високою щоглою та справжнім вітрилом. Тепер можна було спокійно плисти, вкладаючись спати просто серед моря. Як і більшість човнів у цих краях, Гедів був обшитий дошками, щільно припасованими одна до одної, — завдяки цьому судно могло витримати не один шторм. Човен було зроблено на совість, але все одно Гед промовив кілька заклять, щоб убезпечити його у далекій дорозі. У човні могли поміститися принаймні троє людей, і старий, якому належало суденце, казав, що колись вони разом з братами виходили в море навіть у негоду.

На відміну від хитрого ґонтійського рибалки, дідок з поваги до чаклуна ладен був віддати човен задарма. Та Гед щедро віддячив старому, зціливши його очі від більма, яке загрожувало сліпотою.

Втішений острів'янин на прощання сказав:

— Ми називали наш човник "Струмінчиком", а ти назви його "Світозором" і намалюй очі на борту. Тоді мої зіркі очі будуть дивитися з цього незрячого дерева і берегти тебе від скель та рифів. Бо я вже майже забув, скільки світла є у цьому світі, а ти мені його повернув!

Коли до Геда повернулася сила, він охоче узявся допомагати тутешній громаді у її повсякденних справах. У селищі жили такі самі прості люди, як і його односельці з Північної Долини. Гед почувався серед них, як удома. Він добре розумів гризоти і біди цих нужденних людей. Тож без зайвого галасу зцілював хворих і калік, заворожував від моровиці, накладав чари на отари овець і кіз, щоби ті завжди були ситими та плодючими. Старовинною руною "Симн" він заворожував веретена, прядки, весла, бронзові та кам'яні знаряддя, які йому приносили селяни. А руну "Пірр" Гед накреслював на дахах будинків, захищаючи їхніх мешканців від пожежі, буревію та безумства.

"Світозор" був готовий до походу, його вдосталь завантажили водою та сушеною рибою. Проте Гед залишився у селищі ще на один день, щоби вивчити з тутешньою молоддю балади про подвиги Мореда та Хавнорську битву. Кораблі з Архіпелагу надто рідко приставали до берегів Західного Ручища, тому пісні, які були складені кількасот літ тому, були для острів'ян новими, і вони бажали їх почути, дізнатися про долі героїв тих урочистих балад.

Якби Геда не гнала вперед невідома сила, він би залюбки залишився серед цих людей на тиждень чи й на місяць. Але у молодого чаклуна не було вибору — наступного ранку він підняв вітрило і взяв курс на південь, у Закрайні широти, бо саме туди дременула Тінь. Гед уже не потребував магії, щоби знайти її. Він знав, що тепер його нерозривно з'єднує з Тінню тонесенька струна, і байдуже, скільки миль, морів і земель їх розділяє! Тож хлопець упевнено плив уперед, довіряючи вітру, який гнав його на південь.

Так він плив цілу добу, а вранці наступного дня пристав до острова Веміш. Люди в порту з осторогою позирали на Геда, а невдовзі серед натовпу з'явився й місцевий чаклун. Він зміряв Геда важким поглядом, тоді вклонився й улесливо промовив:

— Пане Великий Маг! Пробачте мені мою нерозважливість і зробіть нам ласку, прийнявши все, що може знадобитися в дорозі, — їжу, воду, парусину, линви. Моя донька принесе вам до човна смажених курей. Звичайно, ви можете покинути наш острів, коли забажаєте, але зважте на те, що наші люди налякані. Позавчора дехто з них бачив незнайомця, який з півночі на південь переходив наш тихий острів. Але ніхто не бачив ані корабля, на якому він прибув сюди, ані судна, на якому відплив. До того ж той чоловік не відкидав тіні, а ще очевидці стверджують, що він був схожим на вас.