Страница 34 из 34
До речі, говорячи про музичність англійської прози, наші дослідники серед імен британських романістів (І. Во, А. Мердок, Д. Фаулз та ін.) ніколи не згадували про Е. Берджесса. Тим часом його проза — це твори композитора, записані словами,(Цікаво, що героєм першого роману Берджесса «Видіння зубчатого муру» (1949) був невдатний музикант.) Що ж стосується «Механічного апельсина» — то це справжня симфонія в трьох частинах, яким читач може дати означення аллегре, афектуозо, лакрімозо; кожна з них починається парафразою бетховенської П'ятої симфонії: «То що ж далі, га?» — доля мовби справді стукає в двері. Далі в кожній частині розвивається тема «механічного апельсина» — у різній тональності, наче зіграна різними інструментами. Ми вже не кажемо про опис звучання оркестру та імена композиторів.
Берджесс, вірний своїй натурі, не дає відповіді на поставлені запитання і навіть висловлює сумнів (фінал роману-симфонії), що краса здатна порятувати світ. Що ж тоді? Може, іронія? Нею справді просякнуті майже всі сторінки роману, аж до назв вулиць: Кінгслі-авеню, Еміс-авеню, Вілсон-вей… (Ангус Вілсон — англійський письменник, що вплинув на Берджесса, Кінгслі Еміс — теж письменник, добрий Берджессів друг, Вілсон — прізвище самого Берджесса…)
«1959 року, — пояснює Берджесс, — коли медики повідомили, що в мене пухлина мозку і що жити мені не більше року, я поклявся не помирати, поки не прочитаю «Лоліту» Набокова і біографію Джойса, написану Річардом Елманом. Перша мене дещо розчарувала, зате друга видалася справжнім одкровенням, катехізисом ірландських істин.
Я служив тоді у міністерстві колоній на Малайзії та Борнео. Але у своїх творах висловлював досить критичну точку зору, щоб не сказати антиколоніальну. На мої романи дивилися скоса. Монографії про звичаї місцевих племен — будь ласка! Але романи! Я мусив узяти псевдонім Берджесс. Справжнє моє ім'я Джон Ентоні Берджесс Вілсон… Словом, адміністрація намагалась мене позбутися… Хвороба — зручний привід для політичної розправи. Зацькований, я покинув Борнео. Ніхто не бажав мати справу з людиною, якій лишилося жити рік. Щоб забезпечити своїй удові майбутнє, я мусив понаписувати тисячі сторінок. Та незабаром моя дружина померла, а я ось уже тридцять років живу, одружившись удруге. Що стосується п'яти з половиною романів, написаних в очікуванні близького кінця, то всі вони розійшлися по три тисячі примірників кожен. Невдовзі літературні кола Британії почали їх приймати як «щомісячну книгу Берджесса».
Олександр Буценко