Страница 4 из 6
Сарона трохи ревнувала батька в такі моменти, бо про своє циркове дитинство він розповідав їй перед сном, і вона хотіла, щоб ці історії належали тільки їм обом.
Батько ніколи не ходив до школи. Щороку, коли надходила осінь, його батьки починали новий гастрольний тур, і про школу якось ніхто не згадував. Батьки були переконані, що малий також стане цирковим акробатом, а для цього освіта не має великого значення. Для циркового училища достатньо буде навчитися елементарного. Коли батькові виповнилося вісім, костюмерка їхнього цирку, лагідна бабуся із пофарбованим у яскравий рудий колір волоссям, почала щовечора вчити його читати. Оскільки книг у неї було небагато, вчилися вони на великій ілюстрованій «Біблії рецептів», як називала костюмерка це подарункове видання. Книгою ніхто ніколи не користувався за призначенням, описані у ній страви були надто вишуканими і складними у приготуванні, не могло бути й мови, щоб комусь спало на думку протягом п’яти годин варити бульйон з кількох сортів м’яса чи дві години запікати овочі у герметично запаяному посуді, не кажучи вже про маловідомі соуси та прянощі, потрібні для цих страв. Але в альбомі були великі літери, і костюмерка вирішила, що це важливо для початківця. Можливо, саме ця «Біблія рецептів» визначила майбутнє захоплення батька кулінарією. Він годинами роздивлявся фотографії і малюнки, намагався уявити собі, як пахне розтертий між пучками пальців сушений любисток, свіжий базилік з крапельками ранішньої роси на листі, кінза, про яку він лише чув і ніколи не куштував.
Аскетичний цирковий побут і абсолютна самотність позбавленої товариства однолітків дитини лише посилювали ці його мрії. Домашній затишок, вечеря за спільним столом, запахи недільного пирога — усе це він знав лише з книжок і відчував, як сильно йому бракує постійності, усталеності побуту, бракує відчуття дому і всього того, від чого його однолітки після досягнення певного віку мріють якнайшвидше втекти. Коли герої у книгах, які він читав підлітком, починали мріяти про подорожі, пригоди, незвичайних людей, ризик і небезпеки, він лише скептично перегортав сторінки і зовсім не розділяв їхніх мрій. Неуважно перегортаючи розлогі фантазії про далекі подорожі і незвідані країни, він жадібно вишукував описи дитячої кімнати, спальні дорослих, вітальні, у якій, як йому здавалося, обов’язково має висіти лампа під зеленим абажуром, вишукував описи маминої сукні і зачіски, того, як відбувається ритуал щоденного збирання до школи або недільного походу до церкви, намагався уявити собі, як скрипить під ногами підлога шкільних коридорів, як сонце зазирає у вікно класу, як виглядають дівчачі коси і стрічки у них. Вишукував описи щоденної нормальності і рутини, якої так бракувало у його мандрівному житті.
Він часто описував Сароні, як його мати щодня по дві години висіла на своєму волоссі, тренуючись для найхітовішого їхнього номера. А його батько завжди спав на битому склі і міг долонею розбити навпіл цеглину. У їхньому старенькому німецькому вонмобілі з трьома спальними полицями біля стіни, як у закордонних поїздах, із розкладним столиком і крихітним холодильником, завжди чомусь пахло тирсою і цинамоном. Цей запах був трохи схожим на те, як пахне у старих театральних залах вдень, коли немає глядачів. Пахне чимось солодкавим і брудом, який неможливо до кінця вимити. Цей запах був чи не єдиним, що Сарона могла дуже добре собі уявити. Так пахли нелаковані дерев’яні підлоги, коли мама шурувала їх щіткою і водою із пральним порошком. Підлоги висихали, випаровуючи цей вологий і трохи маснуватий запах. Схоже пахла і бабусина швейна машинка, залізна, з механічним ножним приводом і спеціальною крихітною викруткою для шпульки, якою бабця регулювала натягнутість нитки.
Батько розповідав про пітона, який був його нянькою в дитинстві, й одного разу навіть мало не задушив цуценя, бо приревнував те до свого підопічного. Пітон був стареньким, любив вилежуватися на сонці перед їхнім вагончиком. Батькові завжди здавалося, що пітон дуже сумний і часто бачить сни про своє власне дитинство. Перед сном батько завжди розповідав пітонові казки про теплі краї і дивовижні пригоди, які їм обом ще доведеться пережити, коли батько підросте і візьме пітона із собою у подорож, щоб завезти на батьківщину. Сарона кілька разів питала батька, що трапилося з цим пітоном потім, коли батько вже був у дитбудинку, але так ніколи про це і не почула. Батько лише сумно зітхав і знизував плечима.
Ще у батька була своя мавпа, вже занадто стара, аби виступати на арені. Але вона вміла багато чудових речей і навіть бігала з батьком на атас красти яблука, а коли їх бачили селяни, то лякалися і хрестилися, бо думали, що то нечиста сила. Мавпу звали Назар, хоча це була самка. Мабуть, хтось пожартував, назвавши її так, а потім ім’я прижилося. Назар умів плести на спицях різні вовняні речі і часто сідав на вулиці, на сонечку, поряд із пітоном, поклавши поряд із собою кілька різнокольорових клубків. Коли вони гастролювали у невеличких містечках, довкола циркового наметового містечка завжди крутилися місцеві дітлахи, яким було цікаво все про циркачів. Біля Назара завжди збирався найбільший натовп, дітей захоплювало, як вправно він орудує спицями. У великих містах біля Назара часто фотографувалися туристи і навіть пропонували батькові купити котрийсь із виробів. Але батько не погоджувався. Адже Назар в’язав шалики не на продаж, а для батька, щоб той не мерз узимку. Ці шалики були дуже кольоровими, бо нитки у Назара часто рвалися, і він просив батька зав’язати вузлика, але продовжував плести уже з вовни іншого кольору.
В історіях для дорослих про циркове дитинство батька ніколи не згадувалося ні про кулінарну біблію, ні про запах тирси з цинамоном, ні про кольорові шалики. Дорослим батько любив показувати фокуси і розповідати, як ведмідь випадково напився горілки і розтрощив увесь цирковий реквізит. Або про мавпу, яка дуже любила їсти цибулю і постійно паслася на грядках дачників. Дорослі історії батька не подобалися Сароні. І не лише через почуття ревності і страх, що батько зрадить їхню таємницю і таки розповість колись про пітона, Назара чи кольорові шалики. Їй було неприємно слухати історії про цирк без романтики, брудний, і позбавлений затишку побут узалежнених від алкоголю і дуже самотніх людей, про знущання людей над тваринами і тварин над людьми, про надто швидке у порівнянні з іншими професіями старіння і відчуття власної непотрібності, про нетривкість всього цього хаосу. Їй подобалося слухати про цирк, яким бачив його батько, цирк очима дитини, здатної в усьому знайти казку і несподіванку. І зовсім не хотілося відчувати страждань і неминучого цинізму цієї дитини, яка виростала в таких нетипових умовах. І хоча коли батько розповідав тільки їй, у його розповідях було значно більше смутку і замріяності, аніж у його спогадах для дорослих, Сароні це подобалося більше. Дорослі історії нагадували їй примітивну комедію, в якій треба сміятися над тим, що хтось послизнувся на банановій шкірці. А вона не любила таких комедій.
Бабця під час таких розмов похмуро мовчала, їй не подобалося, коли відволікалися від роботи. Зате пожвавлювалися всі решта і після цієї короткої перерви значно швидше орудували ножами. У їхньому стукотінні навіть з’являлася певна злагодженість, трохи схожа на монотонну мелодію.
Авторитет зятя у кулінарних справах був у родині абсолютним і навіть у бабці не викликав жодних сумнівів. Принаймні до моменту, поки батько Сарони не почав робити стратегічних помилок і віддавати перевагу кулінарній вишуканості перед селянською ощадливістю. Остання в домі бабці завжди була найвищим законом. До цього її привчило життя, в якому вершиною достатку завжди вважалися запаси сала, картоплі і квашеної капусти на зиму. Бабця росла найстаршою у бідній селянській сім’ї, де крім неї було восьмеро дітей. Її доросле життя складалося з війни і гарування у колгоспі, біля трьох дітей і чотирьох городів. І навіть якби після цього всього довгообіцяний комунізм раптом настав, навряд чи бабця повірила б у те, що можна не запасати на зиму картоплі, солонини і капусти.