Страница 2 из 28
– Якби зустрiлися ми знову,
Чи ти злякалася б чи нi?
Запитує український поет.
– Ми стрiнемось. Ми будем ворогами. Я вже на тебе меч приготувала, – відповідає українська поетеса.
Треба визнати, вони одне одного варті.
Українська жiнка така ж непередбачувана, як i сама українська пристрасть. Тому не варто складати собі про неї стереотипне уявлення на зразок:
…ти прийдеш до мене самотня, настрашена i сумна, розграбована на всі свої 160 см зросту… (Стус)
Звичайно ж, можна на якийсь момент примусити українську жінку показати свою слабість і зізнатися:
… Я дуже тяжко Вами вiдболiла…
чи навіть застати її в момент розгубленості:
… I як тепер тебе забути?
Але не думайте, що це надовго. Хвилина слабості мине, і Ви неодмінно почуєте щось на зразок:
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені (Ліна Костенко)
I спробуйте лише заперечити. Точніше, краще навіть не ризикуйте. Тим більше в письмовій формі. Аби вам не відповіли відомою ще зі школи цитатою, яка знищить всі залишки вашої чоловічої гідності: «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квiте!»
З іншого боку, чого чекати від життя, а точніше, від чоловіка українській жінці, що виросла в українських реаліях, і в кращих традиціях української ментальності непристосована до цих реалій, ще й вихована на українській поетичній ліриці, яка з чоловічого боку стверджує: ”Любові усміх квітне раз – ще й тлінно”.
Переважна більшість поетес просто зневірюється, дехто навіть просить:
– Дивися, – починала і закінчувала моя мама кожну із процедур вживання їжі, – Толя вже все з“їв, а ти ще думаєш над тарілкою.
Дорівнятися до Толі, який у 30-градусну спеку із виразом неймовірного блаженства на обличчі поглинав дві порції холодних макаронів, запиваючи їх теплим киселем із сушених грушок, а потім ішов на пляж і заїдав це все ще 4 порціями хліба з маслом, який давали на сніданок до чаю, я, ясна річ не могла.
Одним словом, жодної симпатії Толя в мене не викликав, навіть незважаючи на повну відсутність дітей нашого з ним віку у пансіонаті.
Коли мені ставало зовсім нудно, я не здавалася, і замість того, щоб іти до Толі, починала перечитувати захоплений батьками з дому журнал “Наука і життя”. Іншої літератури мама не взяла свідомо, аби я “не псула очі”. Лікар-окуліст порадила зробити мені паузу в читанні, щоб не довелося носити окуляри.
Особливо часто я перечитувала статтю, присвячену новим відкриттям у галузі кристалохімії, мождиво, тому, що вона містилася на самому початку номера, а одного разу, коли батьки в черговий раз намагалися примусити мене з“їсти котлету за обідом, я навіть процитувала напам“ять шматок цієї статті, який починався словами: “Геокристалохімії, як новому напрямку розвитку традиційної кристалохімії, належить пріоритет у розгляді еволюції мінералів у гір ських породах різних геологічних формацій, а також велика роль у розв“язанні проблем синтезу речовин з заданими властивостями із врахуванням енергії кристалічних граток, дослідженням ізоморфізму, поліморфізму за допомогою рентгеноструктурного, електроногорафічного та нейтронографічного хімічного і комплексу фізичних методів дослідження. А ви тут дурницями переймаєтеся”, – почули на завершеня мої ошелешені батьки.
Шматок цього монологу долинув і до толиних вух, бо вони з мамою саме проходили повз наш столик, закінчивши обідати. Після цього батьки заховали від мене журнал “Наука і життя”, а Толя більше не запрошував на партію гри у бадмінтон.