Страница 36 из 36
– Тобі було добре зі мною? - прошепотіла вона на вухо, притиска-ючись до його плеча.
– Ага, - сказав він.
– Противний, - дівчина надула губки і зробила спробу відсунутися. Лейтенант міцно притиснув її до себе.
– Хіба що на таксі, - пропищала вона, і він зрозумів, що ніколи більше її не побачить. Йому стало легко і спокійно. Він витягнув рештки грошей і віддав, не дивлячись на дівчину. Вона пробувала заглянути йому в обличчя. Задзвонив телефон, але він не встав, тільки дивився байдуже, як одягається дівчина. Вона гарна, але Марі краща, та нічого такого з Марі не буде. Двері хрякнули, і він залишився сам. Він дивився на чисте небо у вікні. Білий пух летів небом, і його можна було сплутати з хмарами. Легкими хмарами. На віконній рамі плащаниця Спасителя, світлина. Він подумав: усі страждають за когось, але не за Нього. І тоді те, що відбувається з нами, є більше ніж справедливим. Телефон знову задзвонив.
– Алло, це Марі. Ти в нормі?
Лейтенант звично перевірив кобуру пістолета, дістав з пістончика гроші, і йому зробилося спокійніше. Скупість світу - тебе примушують платити. І ніхто не бажає. Наша ціна на світ нікуди не годиться. Він допив каву, не відриваючи слухавки від вуха. А потім сказав:
– Ага. Після обіду буду.
Іва померла на початку квітня о третій годині ночі. Більше про неї дізнатися було і годі. І йому видавалося, що вона помирає кожного разу, коли він повертається додому не сам. Вона вічно мертва, і цього не перемінити.
21 травня 2006 року м.Київ