Мама, донька, бандюган

Вона просто загралася в хованки по чужих квартирах і зовсім не брала до уваги наслідки.

Ксюха чекала будь-якої реакції. Важкоатлет, надія школи міг банально заявити: "Це не я!". Міг перелякатися і просити не розказувати мамі. Міг гордо пообіцяти одружитися після того, як здобуте всі медалі на загальноміській спартакіаді. Міг метушитися і шукати гроші на аборт. Можливо, Оксана б навіть на нього погодилася, хоча перспектива мати власну дитину і виховувати її так само, як мама возилася з нею, виростити собі подружку, яку сама захоче... Ігор повівся нестандартно, принаймні в її розумінні: знизав плечима і спитав, кліпаючи справді красивими круглими очима: "Як це воно?", а потім - байдуже: "Ну то й що? Мабуть, буває...". Влаштовувати публічні скандали Оксана не була привчена. Вона відійшла від Ігоря, позадкувала, мов від прокаженого, уявила собі, що доведеться-таки показувати його мамі, довго пояснювати, чому саме цей, а не, скажімо, Костик із сусіднього під`їзду чи Марат, син маминої колеги по роботі, очкастий скрипаль, лауреат міжнародного конкурсу і здобувач персонального гранту від австрійського благодійного фонду.

Вона не хотіла так поводитися з мамою. Вона вперше в житті напилася, вперше пила горілку, вперше - просто з горла біля чоловічого туалету в компанії невідомо кого, ця компанія якимось макаром пронесла горілку крізь охорону, певно, їх тут знали і не особливо шмонали сумки, на останні отримані від мами кишенькові гроші спіймала біля клубу машину, куди її завезли - сама не знала, хоча якусь адресу говорила. Постоявши на краю тротуару, прийняла єдине правильне для себе рішення...

Тепер болить голова, болить усе тіло, сльози течуть по щоках двома струмочками. Оксана застогнала, поворушилася на ліжку, намагаючись повернутися на бік, відчувши раптом нудоту. Перед очима забігали різнокольорові цяточки, дівчина застогнала голосніше, відразу з пелени, якою заслало очі, вибігли люди в білому, заметушилися навколо неї, почали голосно говорити, від цього біль зробився ще гострішим, руки торкнулося щось гостре, потім голка зайшла під шкіру, Оксана зойкнула, та вже знала - за кілька хвилин стане легше, вона засне, і разом зі сном прийде такий потрібний їй тепер спокій.

РИНОК "УНІВЕРСУМ"

ЗАВІТАЙТЕ ДО НАС!

ТУТ ВИ ЗНАЙДЕТЕ ВСЕ. Чого не знайдете - дзвоніть: 534-17-86

Людмилі важко було зрозуміти, якій інтерес у людей тинятися базаром просто так. Потенційних покупців чи просто тих, хто прийшов з певною метою, вона зустрічала дуже мало. В основному тут вешталися любителі, за виразом Оксани, торгувати таблом. Змерзлі продавці грілися гарячим чаєм чи кавою, яку розносили численні жіночки у старанно випраних білих фартухах. Своїми криками: "Гарячий чай, кава, капучіно, картопля смажена, гот-доґи!" вони дратували Людмилу так само, як у літню спеку - вигуки таких самих жіночок: "Пиріжки, біля-аші гарячі!". Продавці, звичайно, визначали бажаючих справді зробити покупку, та старанно відповідали всім, що скільки коштує, навіть починали говорити завчений текст, нахвалюючи товар і його порівняно невисоку ціну - ну справді на всьому базарі дешевше нема! Вони покладалися на щасливий випадок: раптом дядько у потертому на ліктях пальті витягне з кишені пачку грошей, які він старанно збирав кілька місяців, аби витратити їх тут, на базарі.

-Передноворічний розпродаж зимових кросівок спільного українсько-німецького виробництва буде тривати до кінця тижня! До уваги покупців: передноворічний розпродаж якісних зимових кросівок спільного українсько-польського виробництва продовжено до кінця тижня!

Колись у дитинстві вони з дівчатами любили мало не щодня після уроків заходити до галантереї і просто роздивлятися виструнчені на окремій полиці флакони та коробочки з дорогими парфумами. Вони уявляли, як все це пахне, а коли не знаходили якоїсь коробочки на своєму звичному місці - відразу починалися історії про те, хто і для кого ці парфуми купив. Зазвичай в уяві виникали красуні з іноземних модних журналів та каталогів, які всякими правдами і неправдами перетинали кордони СРСР. В основному ці яскраві журнальчики осідали в родинах столичних модниць і не були чимось аж таким дефіцитним. Дівчата приносили їх у школу і гуртом роздивлялися на перервах чи потай гортали на уроках. Якось Люда з батьками поїхала до родичів у містечко Липова Долина, і на три дні вона, власниця старенького потріпаного іноземного журнальчику, стала неформальним лідером серед місцевих ровесниць. Звичайно, вона подарувала троюрідній сестрі цей журнал, після чого дівчата позичали його одна одній і ледь не билися. Потім почалася боротьба з алкоголем та виноградниками, всі парфуми, не лише чоловічі одеколони на зразок "Тройного" або "Саші", почали користуватися підвищеним попитом, і по мікрорайону певний час ходила легенда про трьох місцевих п`яниць, які, десь роздобувши гроші, купили флакон дорогих французьких парфумів і благополучно, навіть з певним естетичним задоволенням, розпили його.

-Петя в синій шапочці, Петя в синій шапочці, бабуся чекає на тебе біля третього виходу!

Може бути, більшість торговців таблом просто ходять, прицінюються та придивляються з бажання знати, скільки коштує сусідова дублянка чи костюм колеги по роботі, аби потім визначати суму їхнього заробітку, вибрати момент і плюнути крутелику в чай, запалити його броньовані двері, проколоти цвяхом колеса машини, подряпати тим самим цвяхом її капот або просто, зустрівшись у найближчій наливайці, знайти спільну тему для розмови - жлоби вони всі, он у них скільки, а тут на сотку насилу нашкрібаєш, хай їх вдавить отим поганим салямі...

-Продавець з торгової точки номер сто шість! Підійдіть в дирекцію ринку! Продавець з торгової точки сто шість, негайно підійдіть в приміщення дирекції!

Людмила поки не могла пояснити собі, для чого прийшла на "Універсум". Оксані знову стало погано, її знову укололи і тепер вона спить, тож відвідини доньки доведеться відкладати на завтра. Швидше за все, до цього візиту спонукало патологічне бажання майора міліції Бойчука посадити начальника служби охорони ринку, свого колишнього колегу. З рештою, незнайомий Людмилі Олег Рибалка таки врятував її доньку, яким би бандитом не був і в якому б стані не керував машиною. Лікар пояснив: якби водій вчасно не вивернув кермо, донька б напевне досягла своєї мети.

Так, вона справді захотіла просто подивитися на Олега Рибалку.

Поблукавши хвилин двадцять між джинсами, дублянками, телевізорами, білизною, каструлями, сковорідками, килимами, чобітьми, черевиками, дитячими іграшками - Покемонами і Телепузиками, светрами, унітазами, шпалерами, готовими дверима, гіпсовими статуетками "під античність", настінними годинниками, рукавичками, новомодними швабрами, панчохами, картузами, кранами-змішувачами, пральним порошком та іншими потрібними кожній людині речами Людмила зрозуміла, що не знає, де шукати Олега Рибалку. Не підеш же в бюро оголошень і не попросиш оголосити, перекрикуючи музику, що начальника охорони розшукує така собі жінка на прізвище Сошенко!

Яка, до речі, сьогодні явно загальмована. Бо просте рішення чомусь прийшло не відразу, а тільки після того. Як у натовпі Людмила побачила чоловіка у форменому вбранні з нашивкою "Служба охорони" на рукаві. Проштовхавшись вперед, Людмила легенько смикнула охоронця за рукав.

Він виявився зовсім молодим хлопцем. На підборідді були помітні свіжі сліди порізів, наслідків невдалого гоління.

-Проблеми? - у голосі відчувалася байдужість, хлопець ледь загикувався.

-Я... мені потрібен ваш начальник... ну, охорони..., - від його погляду Людмилі стало ніяково.

-Для чого?

-Особиста справа, - поступово до жінки поверталася впевненість. - Моя і його, - додала для чогось.

Охоронець, подумавши якусь хвилинку, ще раз зміряв її поглядом з голови до ніг, відчепив від пояса рацію, сповнений почуттям власної гідності підніс її до вуха.