Страница 11 из 28
— Який слід?
— Дай мені подумати, ще надто рано про це говорити, — відповіла вона ухильно.
Ця риса теж була характерна для неї: Джун часто напускала на себе таємничий вигляд, а через деякий час раптом заявляла, що її глибоко обгрунтовані припущення виявилися помилковими, але що вони могли б бути й правильними, якби не деякі непередбачені події.
— Думай, думай, я не заперечую, — зауважив Чед. — Тільки май на увазі, що вдруге не відбудешся таким легким ударом.
— Я буду уважною.
Вони глянули одне одному в очі і раптом зрозуміли, що в них зараз одне бажання, і це бажання змусило їх забути і про Хаббарда, і про привиди Касл-Хоума, і про все інше.
— Ти сварився, що я досі не прибрала в кімнаті, — протуркотіла Джун, роздягаючись. — Але ж я мала рацію! Навіщо складати постіль, якщо через кілька хвилин ти знову перевернеш її?
Цього разу Чед не заперечив.
Через деякий час, коли вони, щасливі і втомлені, лежали поруч, Джун, позіхаючи, сказала:
— Тепер можеш вибирати. Або ми поспимо до обіду, або візьмемо човна і поїдемо на один з найближчих островів загоряти.
— Півдня валятися в постелі! Ні, це не діло. — рішуче промовив Чед. — Вдень треба щось робити. Поїдемо загоряти!
9
Похмурі скелі, на які з піною налітав прибій, прямовисно спадали в море, а химерні залізобетонні бункери здіймалися на місцевості, наче міфічні печери циклопів. Вони нагадали Чедові про те, щоб він не довіряв тиші, що небезпека чигає на них і недооцінювати її може тільки така оптимістка, як Джун.
— Який у них моторошний вигляд, — безтурботно показала пальцем на укріплення, що височіли самотньо, Джун і засміялася, ніби моторошне і смішне — одне й те саме.
Моторний човен, який належав Касл-Хоуму, вони знайшли після недовгих пошуків у невеличкій бухточці і незабаром взяли курс на скелястий острів, що був миль за п'ять від берега.
— Саме так я уявляла рай, — урочисто вигукнула Джун, коли вони вже досягли острова і почали шукати місце, захищене од вітру.
Ох Джун, Джун — для справжнього раю ця місцевість була досить убогою. На кам'янистому грунті ні дерева, ні кущика. Лиш сірий лишайник покривав каміння, і важко сказати, як би влаштувалися тут наші герої, коли б не захопили з собою двох надувних матраців.
Заплющивши очі, Чед і Джун лежали мовчки, тільки іноді обмінюючись фразами, які складалися не більше ніж з півдесятка слів і нічого не означали:
— А тут розкішно!
— Вітер холоднючий!
— А я дуже зголоднів!
— А тут справді розкішно!
Проте Джун, яка могла заснути бозна-де, незабаром зовсім замовкла. Тоді Чед почав водити травинкою по її плечах, грудях, але у відповідь почув тільки сердите бурчання. Будь-яку спробу порушити чужий сон Джун вважала грубим втручанням у найсвященніші права людини.
Через три години її розбудив шум моторного човна.
— Мені весь час снився Хаббард, — заявила вона. — Ми втрьох лежали на сонці, а коли я помітила, що можу припектися, мені не треба було навіть прохати його накрити мене рушником. Він сам додумався. Ой! — раптом голосно вигукнула Джун: глянувши на себе, вона побачила, що справді припеклася, бо Чед не був джентльменом і не здогадався накрити її. Плечі, груди, живіт почервоніли, здавалося, їх облили окропом.
Їй захотілося посваритися з Чедом.
— Це через тебе я вся червона, ти зробив це навмисне. Ти просто заздрив, що я можу спати де завгодно і коли завгодно.
— Я кілька разів хотів розбудити тебе, але ж ти лаялася.
— Отже, тобі треба було взяти приклад з Хаббарда і покласти на мене свою сорочку, — сказала Джун з чисто жіночою логікою.
— Цей Хаббард упадає біля тебе навіть уві сні. — Чед спробував обернути розмову на жарт.
— Якщо тобі заманеться ревнувати мене до всіх симпатичних чоловіків, яких я бачу вві сні чи зустрічаю в житті, в тебе з'явиться дуже багато клопотів, любий!
Вітер посилювався, а що він дув з материка, то на легкий зворотний шлях розраховувати було нічого.
Спустившись до води, вони не повірили своїм очам. Човен, правда, стояв на тому ж місці, де його лишили, але був він у такому стані, що навіть Джун втратила мову. Зникло серце човна — підвісний мотор. Замість нього лежали два весла, пакет з бутербродами й дві непромокальні спортивні куртки. На лопаті весла злодій, чи, як назвала його Джун, безсоромний грабіжник, надряпав крейдою: «Щасливого повернення! Веслування — корисний вид спорту».
Незважаючи на те, що Чед був міцний, дужий і вмів веслувати, сильний зустрічний вітер робив свою справу — вперед вони майже не просувалися. Швидко смеркло, і Чед втратив орієнтири. Побоюючись, щоб їх не занесло у відкрите море, вони повернули назад, до островів.
Після годинного блукання вони натрапили, зрештою, на скелі. Чи то був той же острів, де вони загоряли, чи інший, невідомо, та це й не мало значення. Головне, що вони знову відчули під ногами тверду землю і в безпеці могли провести ніч.
Лише вранці другого дня Чед пригнав свого човна в бухту Крайстчерча, і, коли вони нарешті ввійшли в хол Касл-Хоума, мужність знову покинула Джун. У неї навіть не вистачило сил скрикнути.
Коли вандали ввірвалися в Рим, вони напевне поводилися пристойніше, ніж невідомі особи, що відвідали цієї ночі Касл-Хоум і вчинили там справжній погром. Від широких дубових сходів лишився тільки кістяк, дерев'яні стінні панелі були зідрані. А що коїлося в їхній затишній кімнатці! Ліжка, можна сказати, більше не існувало, воно перетворилося на купу дощок, звалених біля стіни, всі матраци розпороті. Повногруді ангели, що стояли на етажерці, щезли.
А як реагувала на все це місіс Порджес? З'ясувалося, що в неї і в Джун було дещо спільне, а саме — здатність міцно й солодко спати навіть під час землетрусу. Та коли Чедові вдалося розтермосити її, він зрозумів, що здатність ця не природжена, а пояснюється двома пляшками портеру, які порожні стояли біля ліжка.
«Тепер мені нічого турбуватися про свою книжку, — подумав Чед. — Те, що скоїлося за ці дні, містить у собі досить усякого чортовиння та безглуздя. Важко буде тільки розплутувати весь цей клубок».
Місіс Псрджес впала у крісло. Погром, влаштований кимось у Касл-Хоумі, подіяв на неї дужче, ніж трагічна смерть улюбленого кота. Але Чед знав, що треба робити в таких ситуаціях. Він згадав свій візит до підрядчика Фенвіка, згадав і те, що в кишені його старих кордових штанів лежала відбита рука порцелянового ангела. Він дістав її і поклав на коліна місіс Порджес.
— Після сніданку ви засвідчите свою повагу Фенвікові і за допомогою цієї ручки дасте, так би мовити, йому зрозуміти, що він повинен до завтрашнього вечора — гадаю, такий термін ми зможемо йому відпустити — знову навести лад в Касл-Хоумі.
Обличчя місіс Порджес просвітліло.
— Ваша правда, сер. Якщо я тицьну йому під ніс цю штучку, він із шкури вилізе, а все зробить.
Перш ніж влягтися спати на перини покійної місіс Шеклі, Чед попрохав місіс Порджес зайти до інспектора Абернаті і розповісти йому про все, що трапилося. Хай він сам навідається в Касл-Хоум — але не раніше, ніж о четвертій годині.
10
— Зупиніться! Не пийте кави — спершу треба переконатися, що вона не отруєна, — вигукнула Джун, побачивши, що Джордж Абернаті підніс чашку до губ. Той звів брови.
— Не дивуйтеся, в цьому будинку я ні за що більше не відповідаю, — пояснила вона свій переляк.
Джордж вийняв з кишені форменої куртки якогось папірця і розгорнув його.
— Ви знаєте, чим хотіли спровадити на той світ Чеда? — запитав він.
— Ви маєте на увазі отруту у вершках?
— То була не отрута, а проносне. — І перш ніж Чед устиг дати вихід своєму гніву, додав: — Ти гадаєш, воно не шкодить? У великих дозах може викликати кровотечу і судому, прикути людину на кілька днів до лікарняного ліжка. Очевидно, невідома особа цього й добивалася.