Позичене обличчя

— Ти бачиш на моїх колінах дитину, у якої можна полічити ребра під лахміттям! Ти знаєш, що з трьох картоплин, котрі ми вибираємо, дві потрапляють на горілчаний завод твоїх благочестивих братів! Ви теж не кращі! — накинувся Фінніген на Девітта. — Приходите непрохані, як сніг на голову… Аптечний товар! Якби я тільки міг, чорт забирай, то напхав би цим товаром всіх ледачих панночок у Кілдарі! По саму зав'язку! Вони нудьгують, не знають, як згаяти час. От їм і кортить так наковтатися аптечного товару, щоб на церковних банях замість лелек побачити танцюючих поросят! А тепер згинь, отруйна комахо! — звернувся він знову до Джойса. — Бо інакше юшкою вмиєшся! Твоє щастя, що мені треба з паном порозмовляти, — показав він на Девітта.

Джойс ковтнув слину, хотів огризнутись, але передумав і пішов геть.

Фінніген провів по обличчю рукою і сказав тихо й мирно:

— Всі знають, що Джером завинив мені гроші, але чи побачу я їх коли-небудь?

— Авжеж, ні, — відповів Девітт, — Повішений навряд чи прийде стягати свій борг. Я гадаю, ви типовий убивця, із тих, хто чинить умисний злочин. Де треба говорити, ви мовчите, де треба мовчали, базікаєте, як стара базарна баба. Ви не можете тримати себе в руках, кидаєтесь з однієї крайності в іншу. Яку роль відіграє Джойс в історії зі спадщиною? Він рветься до грошей, щоб збагатити церкву? А що ви знаєте про наглядачку притулку, де живе стара Скрогг? Чи справді така хвора ота місіс Скрогг, що ходить лише на милицях? Кажіть хутчій, чоловіче! Зрозумійте, нарешті, так буде краще для вас!

— Я нічого не знаю. Я справді нічого не знаю. Я тільки чув, ніби наглядачка притулку і стара Скрогг — подруги з дитинства, але…

— Від кого ви це чули? — перебив Девітт.

— Точно вже не пригадую, — Фінніген потер лоба, — але згадаю…

— Чи зустрічалися ви з Гайлен в останні дні?

— Я… так…

— Де?

— В Реммінгтоні.

— Чуєш, ти, перш ніж казати, клади кожне слово на золоті ваги, — втрутився Сідней.

— Заткни пельку! — гаркнув Фінніген.

Він пройнявся незбагненним довір'ям до Девітта і розповів йому щиро все, що знав. Це було не дуже багато, але дещо з кілдарських подій стало для Девітта зрозумілішим.

Маленька Енн, яка прищикнула пальця дверима, встигла потоваришувати з Девіттом. Вона вилізла йому на руки і не давала спокою, аж поки він не зробив їй ще одну паперову качечку.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Перш ніж повернутися до готелю, Девітт зробив короткий візит О'Брайну. Від нього він дізнався, що в Кілдар прибула кримінальна поліція з окружного міста, яка завтра продовжить розслідування.

— Повинні ж вони показати, ніби щось роблять, — іронічно зауважив О'Брайн, силкуючись приховати своє занепокоєння. Він сподівався, що Девітт почне розпитувати про наміри приїжджих, але той, обмежившись кількома загальними запитаннями, пішов.

Коли він дістався до готелю, вже вечоріло. Там його чекали Клагг, Стелла і місіс Ейн. Вони сиділи в кухні і пили каву. Нова служниця, Бес, мила посуд. Гайлен була у своїй кімнаті. У пивному залі лежала на помості Лайн, яку після розтину в окружному місті одразу ж привезли назад. Біля труни, вся в чорному, сиділа сестра ордену урсулінок, тихо бурмочучи молитви запалими старечими устами. Чотири товсті свічки дуже коптіли, й від них ішов неприємний запах.

Обличчя Лайн помітно змінилося. Без гриму воно було старішим, шкіра набула голубуватого відтінку, але риси випромінювали спокій і гармонію, яких вона не знала в житті.

За Девіттом увійшли Клагг, Стелла і місіс Ейн. Всі постояли біля труни і повернулися до кухні.

Клагг витяг записничок, почухав носа, надів окуляри, що надали його червонощокому лагідному обличчю кумедної поважності, і сказав:

— Спочатку доповім про особу Сліма Джойса, п'ятдесяти трьох років, кушніра.

— Скоротіть вступ, викладайте факти! — наказав Девітт.

— Фактів обмаль. Ви, напевне, скажете, що змарновано час, але…

— Слухайте, Клагг, про час поговоримо потім. Отже, Джойс…

— Я опитав одинадцять осіб, заглянув у церковні книги, порозмовляв з адвокатом Беллом — одне слово, витратив одинадцять годин. Джойс, нині всіма шанований громадянин Кілдара, глибоко релігійна людина. Він жахається навіть порожньої пляшки з-під віскі. Двадцять років тому лише щасливий випадок допоміг йому уникнути суду. Ще бувши дитиною, розповідала стара селянка (довелося протеревенити з нею дві години), якось у нападі люті він залізякою вбив собаку. Пізніше, коли виріс, його злостивість поглибилась. На весіллі своєї сестри, розповідав церковний служка (на нього я витратив півтори години), він ударив одного з гостей пляшкою по голові, і так невдало, що бідолаха вмер. Тільки завдяки тому, що знайшлися очевидці, які посвідчили, ніби той напав на Джойса з ножем, він уникнув в'язниці. Наступні роки Джойс провів в Англії, повернувся звідти з деякими заощадженнями і відкрив власну майстерню. Торговець папером Шеллей (дві години розмови) розповів, що вже тоді Джойс удався до релігії. Можливо, він утнув щось таке, що мучило його сумління, тому й вирішив шукати рятунку в релігії. Крім того, Джойс заслаб на очі. Коротко і ясно…

— Добре, що коротко і ясно, — буркнув Девітт. — Але викладайте далі…

— Отже, Джойс поступово став великим святенником. А зараз ви дізнаєтесь про велике відкриття. Хоч коштувало воно мені три години, але річ дуже важлива: незважаючи на те, що Джойс присвятив своє життя богові, він і тепер піддається нападам раптового гніву, як тридцять років тому.

— Скільки годин, ви сказали, витратили на це відкриття?

Клагг зазирнув до свого записничка.

— Якщо точно, то три з половиною години.

— Мені для цього вистачило не більше чверті години, — спокійно зауважив Девітт. — Люб'язний, віруючий Джойс став ще злостивіший, ніж колись. Але свою злість він зганяє тепер не на людях, а на телятах, вівцях та коровах. Він убиває їх не гуманним способом, як належить різникові, а так довго мучить, що шкура їх перетворюється на сито.

Клагг знову почухав носа.

— Треба було сказати одразу, сер. Звідки ж я знав, що вам це відомо. Я не ясновидець.

— Кажіть далі!

— Цікаве ставлення Джойса до овдовілої місіс Скрогг, котра нічим не поступається йому в побожності.

— Вони добре порозумілись?

— Дуже добре.

– І скільки годин вам було потрібно, щоб з'ясувати це?

— Не менше години, але її я не включатиму в рахунок, — сказав Клагг тихо. — Усі, з ким я розмовляв, твердили, що зовні скромний кушнір — насправді дуже багата людина, що він привласнив Скроггове майно.

— Хвилинку. — Пам'ятаючи про небіжчицю в домі, Девітт утримався від жарту і мовив, тамуючи усмішку: — Ви сьогодні не на висоті, Клагг. Про те, що Джойс зібрав невеличкі статки як посередник в орендуванні церковних земель, що на його рахунку в банку 1800 фунтів, цвірінчать навіть горобці на дахах.

— Пробачте, але…

— Розміри його заощаджень не зовсім точні, але все інше відповідає дійсності. Будь ласка, місіс Ейн, тепер ваша черга.

— Про Скроггів нічого нового, — вона подала йому кілька списаних аркушів. — Звичайне патякання, до якого завжди вдаються, коли люди невидимими стежками приходять до грошей. Загалом три години, ніяких особливих витрат, ніяких особливих труднощів, ніякої небезпеки для життя. Отже, найнижча розцінка — 5 шилінгів за годину, — підсумувала місіс Ейн, визивно поглядаючи на Девітта.

— Те, що ви тут з'ясували, справді дуже цікаве, — мовив він, гортаючи аркуші. — Отже, цілком можливо, що стара зовсім не кульгава.

Він глянув на двері пивного залу.

— Якби вона змогла відповісти на запитання лиш одним словом «так» чи «ні», таємницю було б розгадано.

— Гадаєте, це робота старої Скрогг? — спитала місіс Ейн, як завжди уїдливо-агресивннм тоном.

— Гаккетт присягалася, що Скрогг дуже хвора, без сторонньої допомоги з ліжка не підводиться, без милиць не ступить і трьох кроків. Але тепер ми знаємо, що це вельми сумнівне твердження.