Страница 11 из 139
І тут Гаррі побачив його. Волдеморт летів, мов несений вітром дим, без мітли чи тестрала, його змієподібне лице виблискувало в темряві, а білі пальці піднімали чарівну паличку...
Геґрід заревів з переляку й скерував мотоцикла вертикально вниз. Хапаючись за соломинку, Гаррі навмання кидав у вир ночі приголомшливі закляття. Він бачив, як повз нього пролетіло чиєсь тіло, і зрозумів, що у когось влучив, однак тут же почув, як щось бабахнуло і з двигуна полетіли іскри. Мотоцикл падав по спіралі вниз, цілком вийшовши з-під контролю...
Цівки зеленого світла знову шугонули повз них. Гаррі не тямив, де небо, а де земля. Його шрам палав, він щомиті очікував смерті. Якась постать у каптурі на мітлі була зовсім поруч, він побачив, як вона піднімає руку...
- НІ!
З лютим криком Геґрід стрибнув з мотоцикла на того смертежера. Гаррі з жахом побачив, як Геґрід і смертежер зникають унизу, бо їхня спільна вага була завелика для мітли...
Ледве тримаючись коліньми за мотоцикл, що падав каменем, Гаррі почув Волдемортів крик: - Мій!
Це був кінець. Він уже не бачив і не чув Волдеморта. Помітив іншого смертежера, що відлітав кудись убік, і почув:
- Авада...
Пекучий біль у шрамі змусив Гаррі заплющити очі, а його чарівна паличка почала діяти на власний розсуд. Він відчув, як вона потягла його руку по колу, немовби величезний магніт, побачив крізь напівзаплющені повіки струмінь золотистого вогню, почув якийсь тріск і лютий крик. Смертежери зарепетували, а Волдеморт крикнув: - Ні!
Невідомо як ніс Гаррі опинився за якийсь сантиметр від кнопки з драконовим вогнем. Він ударив по ній вільною рукою - і мотоцикл вистрілив у повітря вогнем, шугонувши прямісінько до землі.
- Геґріде! - гукнув Гаррі, з останньої сили чіпляючись за мотоцикл. - Геґріде... акціо Геґрід!
Мотоцикл, притягуваний землею, набирав швидкість. Гаррі, обличчя якого було на рівні керма, нічого не бачив, крім далеких вогників, що з кожною миттю наближалися. Він зараз розіб’ється й нічого вже не вдієш. Він знову почув за спиною крик...
- Паличку, Селвіне, дай мені свою паличку!
Він відчув Волдеморта до того, як побачив. Скоса глянув у його червоні очі, впевнений, що це останнє, що він бачить у житті: Волдеморт знову приготувався вразити його закляттям...
І тут Волдеморт пропав. Гаррі глянув униз і побачив Геґріда, що лежав на землі, розчепіривши руки й ноги. Він щосили рвонув на себе кермо, щоб не врізатися в нього, навпомацки шукаючи гальма, і зі страхітливим гуркотом, аж здригнулася земля, шубовснув у якийсь заболочений ставок.
- РОЗДІЛ П’ЯТИЙ -
Полеглий воїн
- Геґріде?
Гаррі силкувався видертися з купи металолому і шкіри, намагався встати, однак руки не знаходили в багнистій воді опори. Він не розумів, де зник Волдеморт, і боявся, що той от-от налетить на нього з темряви. Щось гаряче й вологе стікало з чола й підборіддя. Він виповз зі ставка й пошкутильгав до великого темного тіла, що лежало на землі - до Геґріда.
- Геґріде? Геґріде, скажи щось...
Однак темна купа не ворухнулась.
- Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер?
Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді закричала жінка:
- Вони розбилися, Тед! Упали в саду!
У Гаррі паморочилася голова.
- Геґріде, - безтямно повторив він, і коліна його підкосилися.
Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.
- Геґріде?
Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.
- З Геґрідом усе гаразд, синку, - сказав черевань, - дружина ним опікується. А як ти почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед, Тед Тонкс - Дорин батько.
Гаррі звівся й сів занадто швидко - з очей посипалися іскри, стало млосно, запаморочилось у голові.
- Волдеморт...
- Не хвилюйся, - Тед Тонкс поклав Гаррі руку на плече й примусив його лягти на подушки. - Ти ледь не розбився. А що взагалі сталося? Поламався мотоцикл? Знову перестарався Артур Візлі зі своїми маґлівськими штукенціями?
- Ні, - сказав Гаррі, а шрам його пульсував, наче відкрита рана. - Смертежери, багато... гналися за нами...
- Смертежери? - різко перепитав Тед. - Як це - смертежери? Я думав, вони не знають, що тебе перевозять цієї ночі.
- Вони знали, - відповів Гаррі.
Тед Тонкс звів очі до стелі, ніби міг бачити крізь неї небо.
- Ну, тоді ми знаємо, що наші захисні чари спрацювали. Ближче, ніж на сто ярдів, вони не зможуть сюди підібратися.
Тепер Гаррі зрозумів, чому зник Волдеморт. Це сталося в тій точці, де мотоцикл перетнув бар’єр орденських чарів. Він лише сподівався, що чари діють і далі. Уявив, що поки вони говорять, Волдеморт висить на висоті сто ярдів над ними і намагається проникнути у величезну прозору бульбашку, яку Гаррі подумки собі намалював.
Він спустив з дивана ноги; мусив на власні очі побачити Геґріда, щоб переконатися, що той таки живий. Та не встиг устати, як відчинилися двері і в них протиснувся Геґрід - з обличчям закривавленим і брудним. Він трохи шкутильгав, проте якимось дивом лишився живий.
- Гаррі!
Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра. - Шляк би й’го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець.
- Та я теж. Я й сам не вірю...
Гаррі замовк на півслові - він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.
- Ти?! - вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.
- Твоя чарівна паличка в мене, синку, - мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки. - Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.
- Ой, я... пробачте.
Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису - волосся мала світло-каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.
- Що з нашою дочкою? - спитала вона. - Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?
- Не знаю, - відповів Гаррі. - Ми не знаємо, що з іншими.
Жінка перезирнулася з Тедом. Гаррі побачив вирази їхніх облич і його охопив страх та відчуття провини. Якщо хоч хтось загинув, то це сталося через нього, тільки через нього. Він погодився на цей план, дав їм своє волосся...
- Летиключ, - зненацька згадав він. - Треба повернутися в «Барліг» і все з’ясувати... тоді ми вас повідомимо або... або Тонкс повідомить, якщо вона...
- З Дорою все буде добре, Дромедо, - заспокоїв жінку Тед. - Вона знає свою справу, бувала вже з аврорами і не в таких бувальцях. Летиключ у нас, - сказав він Гаррі. - Він відлітає за три хвилини, якщо хочете - можете скористатись.
- Хочемо, - сказав Гаррі. Схопив рюкзак і закинув на плече. - Я...
Він глянув на місіс Тонкс, щоб попросити пробачення за той страх і тривогу, яких на неї нагнав, проте не зумів витиснути з себе слів, які б не звучали порожньо й нещиро.
- Я скажу Тонкс... Дорі... щоб повідомила вас, якщо вона... дякую, що нас підлатали, дякую за все. Я...
Він був радий покинути кімнату й піти за Тедом через невеликий коридорчик до спальні. Геґрід ішов за ними, пригинаючись, щоб не стукнутись головою об одвірок.
- Оце він, синку. Летиключ.
Містер Тонкс вказував на срібну щіточку для волосся, що лежала на туалетному столику.
- Дякую, - сказав Гаррі і простяг до неї пальця, готовий до відльоту.
- Хвилиночку, - роззирнувся Геґрід. - Гаррі, а де Гедвіґа?
- Вона... в неї влучили, - відповів Гаррі.