Страница 43 из 55
- Це Гедвіґа! - вигукнув Гаррі й підбіг до вікна, щоб її впустити. - Принесла відповідь від Чарлі!
Усі троє притислися головами й почали читати.
Дорогий Роне!
Як ти там? Дякую за листа. Я був би радий
прийняти норвезького хребтоспина,
але буде нелегко доставити його сюди.
Найкраще, мабуть, передати його одним моїм друзям,
які приїжджають відвідати мене наступного тижня.
Проблема тільки в тому, що ніхто не повинен
їх бачити з нелегальним драконом.
Чи не могли б ви занести хребтоспина
на найвищу вежу в суботу опівночі?
Вони б тоді зустріли вас там і забрали його,
поки ще темно. Пришли мені відповідь якнайшвидше.
Цілую, Чарлі.
Діти перезирнулися.
- Ми маємо плаща-невидимку, - сказав Гаррі. - Навряд чи це буде надто складно. Мені здається, плащ досить великий, щоб заховати нас удвох разом з Норбертом.
Рон та Герміона відразу схвалили такий план, і це свідчило, що минулий тиждень був і справді важким. За всяку ціну треба було позбутися Норберта - і Мелфоя.
Проте виникла перешкода. Наступного ранку покусана Ронова рука розпухла так, що стала вдвічі товщою, ніж звичайно. Він не знав, чи безпечно йому звертатися до мадам Помфрі: а що, як вона розпізнає драконів укус? Але ближче до обіду стало ясно, що іншого виходу немає. Вкушене місце лиховісно позеленіло. Отже, здається, Норбертові ікла могли бути й отруйні.
Після уроків Гаррі з Герміоною відразу побігли до лікарні, де побачили Рона в ліжку в жахливому стані.
- Справа не тільки в руці, - прошепотів він, - хоч я й маю таке відчуття, ніби вона зараз відпаде. Мелфой сказав мадам Помфрі, що хоче позичити одну з моїх книжок, і то лише для того, щоб прийти й поглузувати з мене. Він погрожував, що розповість їй, хто насправді вкусив мене. Я їй казав, що вкусив собака, але вона, здається, не повірила. Не треба було мені чіпати його під час квідичу, бо він тепер хоче помститися.
Гаррі й Герміона спробували його заспокоїти.
- Усе це скінчиться в суботу опівночі, - сказала Герміона, але ці слова нітрохи не втішили Рона. Навпаки, він підвівся на ліжку і вкрився рясним потом.
- У суботу опівночі! - хрипко вигукнув він. - Ой ні!.. Ой ні!.. Я згадав!.. Лист від Чарлі лежав У тій книжці, яку взяв Мелфой! Тепер він знатиме, Що ми хочемо позбутися Норберта!
Гаррі з Герміоною не встигли нічого відповісти. Увійшла мадам Помфрі й примусила їх піти, бо Рон мав уже спати.
- Тепер занадто пізно щось міняти, - сказав Гаррі Герміоні. - Ми вже не маємо часу відправити Чарлі іншу сову, а це - єдина нагода позбутися Норберта. Мусимо ризикувати. До того ж ми маємо плаща-невидимку, а Мелфой про це не знає.
Коли вони прийшли до Геґріда, то побачили біля хатини вовкодава Ікланя, що сидів з перев'язаним хвостом, а сам Геґрід замість дверей відчинив їм вікно.
- Не можу вас пустити! - засапано мовив він. - У Норберта важкий період - я не можу з ним нічого вдіяти!
Коли вони розповіли Геґрідові про лист від Чарлі, на його очах виступили сльози, проте це могло статися й тому, що Норберт саме тієї миті вкусив Геґріда за ногу.
- Йой!.. Ти шибенику малий!.. Е-е... Всьо файно, він просто схопив мій чобіт! Просто забавляється, він ще дитинка...
Дитинка гупнула хвостом по стіні, від чого забряжчали шибки. Гаррі з Герміоною рушили назад до замку, хвилюючись, що діждатися суботи буде нелегко.
Коли настав час прощатися з Норбертом, Гаррі й Герміона, може, й поспівчували б Геґрідові, якби не були такі стурбовані тим, що мали зробити. Була дуже темна, хмарна ніч, і вони прибули до Геґрідової халупи трохи запізно - мусили перечекати, поки Півз у вестибюлі досхочу награється тенісним м'ячиком, відбиваючи його від стіни, і звільнить їм дорогу.
Геґрід уже спакував Норберта у великий ящик з отворами.
- Він там має на дорогу повно щурів і трохи бренді, - сказав приглушеним голосом Геґрід. - І ще я си поклав там його іграшкового ведмедика, щоб йому не було самотньо.
З ящика долинули дивні звуки, які, на думку Гаррі, означали тільки те, що ведмедик уже без голови.
- Норбертику, бувай!.. Твоя мамуся ніколи тебе не забу-у-де!.. - крізь сльози прощався Геґрід.
Гаррі з Герміоною накрили ящик плащем-невидимкою, а тоді й самі сховалися під ним.
Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самі не розуміли. Наближалася північ. Гаррі з Герміоною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлі, а тоді ще далі темними коридорами. Ось іще одні сходи, тоді ще одні... навіть заздалегідь вибраний шлях навпростець не надто полегшував справу.
- Ще трохи! - важко дихаючи, сказав Гаррі, коли вони досягли коридору під найвищою вежею.
Тут раптом щось промайнуло попереду, і вони мало не випустили ящика. Забувши, що їх і так не видно, сховалися в тінь і стежили за темними обрисами двох людей, які зчепилися неподалік. Спалахнула лампа.
Професорка Макґонеґел, у картатому халаті й сітці для волосся, тримала за вухо Мелфоя.
- Попався! - крикнула вона. - Знімаю зі Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночі, як ти смієш!..
- Ви не розумієте, пані професорко! Сюди йде Гаррі Поттер! У нього дракон!..
- Що за нісенітниці! Як ти смієш мені брехати! Чекай, Мелфою, я ще поговорю про тебе з професором Снейпом!..
Круті гвинтові сходи на верхівку вежі здалися після цього чи не найкоротшими в світі. Лише вибравшись на холодне нічне повітря, вони нарешті скинули плаща, і були втішені, що знову можуть нормально дихати. Герміона аж затанцювала.
- Мелфоя піймали! Ура!.. Я зараз заспіваю!
- Не треба, - порадив їй Гаррі.
Вони чекали, глузуючи з Мелфоя, а Норберт кидався туди-сюди у своєму ящику. Приблизно за десять хвилин з темряви зринули чотири мітли.
Друзі Чарлі виявилися людьми веселими й завзятими. Вони показали Гаррі й Герміоні підготовлені ремені, на яких можна було перенести Норберта. Всі разом надійно закріпили ящик, потисли одні одним руки, і чотири мітли з висячим поміж них великим ящиком знялися в небо.
Нарешті Норберт зникав... зникав... зник.
Вони бігли гвинтовими сходами донизу, і на серці у них було так само легко, як і в руках, що вже не тягли Норберта. Дракона немає, Мелфоя піймано, - хіба тепер щось могло зіпсувати їхню радість?
Відповідь на це вони отримали біля підніжжя сходів. Коли вони вийшли в коридор, з пітьми зненацька вигулькнуло обличчя Філча.
- Так-так-так, - прошипів він, - здається, ми маємо неприємності!
Гаррі з Герміоною забули на вежі плаща-невидимку.
- РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ -
Заборонений ліс
Чогось гіршого вже й не могло бути.
Філч завів їх до кабінету професорки Макґонеґел на першому поверсі, де вони мовчки сіли й чекали. Герміона тремтіла. Гаррі перебирав у голові різні варіанти виправдань, алібі і фантастичних пояснень, але кожна наступна версія була ще гірша за попередню. Цього разу він навіть не уявляв, як вибратися з халепи. Їх просто загнано в кут. Як можна бути такими дурними, щоб забути плаща? І як пояснити професорці Макґонеґел, чому вони не спали, а крадькома блукали школою серед ночі, вже не кажучи про те, чому опинилися на найвищій вежі, доступ до якої відкритий тільки під час уроків астрономії. Додати сюди Норберта і плаща-невидимку, і вже можна спокійно починати пакувати валізи.
Гаррі думав, що чогось гіршого вже й не могло бути? Він помилявся. Коли з'явилася професорка Макґонеґел, вона привела з собою Невіла.
- Гаррі! - вигукнув Невіл, побачивши їх удвох. - Я намагався знайти вас і попередити, бо я почув, як Мелфой казав, що він вас упіймає! Він казав, що у вас дра...