Несподівана вакансія

— Я теж таке отримала, — сказала Парміндер. — Ще до того, як розкричалася на нього. Послухай, Коліне, проголосувати треба конче…

— Я не можу, — прошепотів Колін.

— …щоб показати, що вони нас не здолали.

— Але ж насправді здолали, — зітхнув Колін.

Парміндер зареготала. Колін витріщився на неї, роззявивши рота, а тоді теж почав сміятися: це було гучне й розкотисте гиготіння, подібне на гавкіт англійського дога.

— Ну, гаразд, вони залишили нас без роботи, — мовила Парміндер, — і ніхто з нас не хоче нікуди висувати носа. Але поза тим, мені здається, ми ще в чудовій формі.

Не перестаючи хихотіти, Колін зняв окуляри і витер зволожені очі.

— Давай, Коліне. Я хочу проголосувати за тебе. Це ще не кінець. Коли мені зірвало дах і на очах всієї ради й місцевої преси я заявила Говарду Моллісону, що він нічим не кращий за останнього наркомана…

Колін знову зайшовся реготом, і це її втішило. Вона не чула, щоб він так сміявся ще з Нового року, а тоді його розсмішив саме Баррі.

— … вони забули проголосувати за виселення наркоклініки. Тож, дуже прошу, бери свій плащ. Ми підемо туди разом.

Колін нарешті перестав чмихати й хихотіти. Він втупився у власні великі руки, потираючи їх так, наче відмивав від бруду.

— Коліне, це не кінець. Від тебе багато залежить. Люди не люблять Моллісонів. Якщо ти пройдеш, ми значно зміцнимо свої позиції для подальшої боротьби. Будь ласка, Коліне.

— Ну, добре, — сказав він за якусь хвилю, приголомшений власного відвагою.

Це була коротка прогулянка на свіжому, чистому повітрі; кожен із них стискав у руці реєстраційну картку виборця.

У парафіяльній залі ще не було жодного виборця, крім них. Поставивши олівцем жирні хрестики біля прізвища Коліна, вони вийшли на вулицю з відчуттям, ніби втнули щось недозволене.

Майлз Моллісон не голосував аж до полудня. Виходячи з роботи, він зупинився біля дверей свого партнера.

— Я йду голосувати, Ґеве, — повідомив він.

Ґевін показав на притиснуту до вуха телефонну слухавку: він саме розмовляв зі страховою компанією Мері.

— Ага… добре… Я йду голосувати, Шоно, — повідомив Майлз секретарці.

Не зашкодить зайвий раз їм нагадати, що він потребує їхньої підтримки. Майлз збіг сходами донизу і рушив до «Мідного чайника» — вчора, під час короткої розмови після сексу, він домовився з дружиною зустрітися тут, щоб далі піти разом.

Саманта увесь ранок просиділа вдома, залишивши замість себе в крамниці помічницю. Розуміла, що не може більше втаємничувати від Карлі, що їхньому бізнесу гаплик і що Карлі залишається без роботи, але не наважувалася сказати про це перед вихідними і концертом у Лондоні. Побачивши Майлза зі збудженою посмішкою на фізіономії, вона відчула, як її охоплює лють.

— А тато не піде? — спитав він замість привітання.

— Вони обоє підуть після роботи, — відповіла Саманта.

Коли вони з Майлзом прийшли до парафіяльної зали засідань, у кабінках для голосування перебували дві літні пані. Саманта чекала, розглядаючи їхні сиві хімічні завивки, товстезні пальта і ще товстіші литки. Колись і вона стане такою самою. Виходячи з кабінки, одна з жінок зауважила Майлза, засяяла посмішкою й повідомила:

— Я щойно проголосувала за вас!

— О, дуже вам дякую! — втішився Майлз.

Зайшовши в кабінку, Саманта взяла підвішений на шнурочку олівець і глянула на два імені в бюлетні — Майлз Моллісон і Колін Вол. Не вагаючись, вивела по діагоналі: «Ненавиджу клятий Пеґфорд», склала бюлетень удвоє і з серйозним виразом обличчя вкинула його в урну для голосування.

— Дякую, кохана, — прошепотів Майлз, поплескавши її по спині.

Тесса Вол, яка досі не пропускала жодних виборів, поверталася зі школи додому, але навіть не зупинилася біля зали засідань.

Рут і Саймон Прайс цілісінький день обговорювали реальну можливість переїзду в Редінґ. Рут викинула їхні реєстраційні картки виборців, коли накривала стіл до вечері.

Ґевін навіть не думав іти голосувати. Якби це обирався Баррі, була б інша справа, а так він не мав ані найменшого бажання допомагати Майлзові сягнути його чергової вершини. О пів на шосту він спакував портфель, маючи паскудний настрій, бо йому вже бракувало відмовок, щоб не вечеряти в Кей. Він дратувався ще й тому, що саме сьогодні з’явилися обнадійливі зрушення у переговорах зі страховою компанією, і йому страшенно хотілося піти й розповісти про це Мері. Але через цю вечерю візит доведеться відкласти на завтра, бо повідомляти таку новину по телефону — геть не те.

Кей відчинила йому двері і відразу почала молоти купу дурниць, а це зазвичай свідчило про її кепський настрій.

— Вибач, у мене був жахливий день, — виправдовувалася вона, хоч він і не думав їй докоряти, бо вони ще й не привіталися як слід. — Я пізно повернулася і не встигаю з вечерею, але ти проходь.

Згори долинув оглушливий гуркіт барабанів і гучна партія бас-гітари. Ґевін був здивований, що сусіди на це не нарікають. Кей побачила, що він втупився в стелю, і пояснила:

— А, це Ґая лютує, бо якийсь хлопець, що їй сподобався ще в Гекні, почав зустрічатися з іншою дівкою.

Схопивши надпитий келих вина, Кей відсьорбнула чималий ковток. Її почало гризти сумління, що назвала Марка де Луку «якимось хлопцем». За кілька тижнів до того, як вони виїхали з Лондона, він практично переїхав до них жити. Кей він здавався приємним, тактовним і люб’язним. Вона хотіла б мати такого сина, як Марко.

— Переживе, — сказала Кей, відганяючи спогади і накриваючи киплячу картоплю. — їй шістнадцять. Перехідний вік. Налий собі вина.

Ґевін сів за стіл, не розуміючи, чому не можна переконати Ґаю стишити музику. Кей доводилось перекрикувати і гупання бас-гітари, і брязкіт покришок від каструль, і гудіння витяжного вентилятора. Він знову відчув тугу за меланхолійним затишком просторої кухні Мері: там його зустрічали з вдячністю, і він почувався потрібним.

— Що? — голосно перепитав він, бо Кей, здається, щось його запитала.

— Питаю, ти голосував?

— Голосував?

— На виборах до ради! — крикнула вона.

— Ні, — відповів він. — Мені ці вибори ні до чого.

Ґевін не був певний, що вона його почула. Кей щось там бубоніла собі під ніс, але він зміг розібрати її слова тільки тоді, коли вона з ножами й виделками підійшла до столу.

— …взагалі страшенно гидко, що місцева рада у змові з Обрі Фаулі. Боюся, що «Белчепелу» буде кінець, якщо переможе Майлз…

Вона злила воду з картоплі, і голос її знову потонув у брязкоті й шумі.

— …якби цій дурепі не знесло дах, ми були б зараз у виграшнішій позиції. Я дала їй масу документів про клініку, але не думаю, що вона хоч одним скористалася. Вона просто верещала, що Говард Моллісон занадто жирний. Як це все непрофесійно…

Ґевін чув про той скандал, що вчинила доктор Джаванда, але це його радше розвеселило і все.

— … уся ця невизначеність дуже негативно впливає на персонал клініки, я вже мовчу про пацієнтів.

Але Ґевін не виявляв ані жалю, ні обурення. Він лише відчував певне збентеження, що Кей аж настільки перейнялася усіма цими містечковими інтрижками й інтриґантами. Це було черговим свідченням, як глибоко вона вже вкоренилася в Пеґфорді. Тепер її звідси не посунеш.

Він озирнувся й поглянув на заросле травою подвір’я за вікном. Він пропонував Ферґусові допомогти на вихідні навести лад на їхньому подвір’ї. Якщо пощастить, подумав він, Мері знову запросить його на вечерю, і тоді він злиняє від ювілею Говарда Моллісона, хоч Майлз і був переконаний, що Ґевін спить і мріє потрапити на цю вечірку.

— … хотіла залишити за собою Відонів, але ні — Джилліан каже, що ми не можемо вибирати собі, що легше. Скажи, ну, хіба ж це можна назвати «легше»?

— Вибач, що? — перепитав Ґевін.

— Метті повернулася, — сказала Кей, і Ґевін не відразу зміг пригадати, що йдеться про її колегу по роботі, яку Кей тимчасово заміщала. — Я хотіла й далі працювати з Відонами, бо інколи відчуваєш особливий контакт з деякими сім’ями, але Джилліан мені не дозволяє. Якийсь дурдом.