Несподівана вакансія

Вертаючись о пів на третю з крамниці м’ясника, він був заглиблений, як це постійно бувало останнім часом, у роздуми, що його неминуче викриють, і лише тоді, коли його увагу привернув гамір, що долинав з нової кав’ярні, Колін усвідомив, де він зараз перебуває. Якби він ще не порівнявся з вітринами «Мідного чайника», то перейшов би, звичайно, на інший бік Майдану; йому тепер було лячно опинятися занадто близько до Моллісонів. І тут крізь вікно він побачив таке, що змусило його завмерти від подиву.

Коли хвилин десять по тому він зайшов до кухні, Тесса саме телефонувала сестрі. Колін поклав у холодильник баранячу ногу й піднявся нагору, до Жиркової мансарди. Відчинив двері навстіж і побачив, як і сподівався, порожню кімнату.

Він не пригадував, коли востаннє сюди заходив. Скрізь на підлозі було розкидано брудний одяг. У кімнаті стояв дивний запах, хоча Жирко й залишив просвіт у віконечку на даху. Колін помітив на Жирковому столі велику сірникову коробку. Відкрив її й побачив там купу скручених картонних недопалків. Пачка цигаркового паперу «Різла» зухвало лежала прямо на столі біля комп’ютера.

Коліну здалося, що його серце зараз вискочить із грудей.

— Коліне? — долинув знизу голос Тесси. — Ти де?

— Тут, нагорі! — гаркнув він.

Перестрашена й занепокоєна, вона прибігла до дверей Жиркової кімнати.

Колін мовчки взяв сірникову коробку і показав, що там було.

— Ох… — знесилено зітхнула Тесса.

— Він казав, що сьогодні піде гуляти з Ендрю Прайсом, — сказав Колін.

Тесса з острахом дивилася, як на Коліновій щелепі з боку на бік рухається маленька зловісна ґулька м’язу.

— Я щойно проходив повз оту нову кав’ярню на Майдані і бачив там Ендрю Прайса за роботою, він витирав столи. А де ж тоді Стюарт?

Тесса вже тижнями вдавала, ніби вірить Жиркові, коли той казав, що йде погуляти з Ендрю. Останніми днями вона переконувала себе, що Суквіндер помилялася, думаючи, що Жирко зустрічається (чи взагалі будь-коли принизиться до того, щоб зустрічатися) з Кристал Відон.

— Я не знаю, — відповіла вона. — Піди краще вниз і випий чаю. А я йому подзвоню.

— Я почекаю тут, — сказав Колін і сів на незастелене Жиркове ліжко.

— Та ну, Коліне… ходімо вниз, — благала Тесса.

Вона боялася залишати його тут. Не знала, що він ще може знайти у шухлядах або у шкільному портфелі Жирка. Вона не хотіла, щоб він копався у Жирковому комп’ютері чи заглядав під ліжко. Відмова лізти в темні закутки була її єдиною життєвою стратегією.

— Зійди вниз, Кол, — наполягала Тесса.

— Ні, — відказав Колін і схрестив на грудях руки, як малий бунтар, а м’яз на щелепі й далі перекочувався туди-сюди. — У кошику для сміття — наркотики. І це — син заступника директора.

Тесса, яка присіла на крісло біля Жиркового комп’ютера, відчула, як її знову охоплює роздратування. Вона знала, що зацикленість на собі — невідворотний наслідок його хвороби, але іноді…

— З цим зараз експериментує безліч підлітків, — мовила вона.

— Що, далі його захищаєш? Тобі ніколи не приходило в голову, що через ці твої постійні виправдання його вчинків він тепер упевнений, що все йому зійде з рук?

Вона намагалася стримувати свої нерви, бо мусила залишатися своєрідним буфером поміж ними двома.

— Вибач, Коліне, але ти й твоя робота — не кінець світу…

— Ага… то ж якщо мене звільнять…

— Чого б це тебе мали звільняти?

— Заради Бога! — обурено крикнув Колін. — Це все відбивається на мені… уже ж далі нікуди… він уже один з найпроблемніших учнів у…

— Брехня! — закричала Тесса. — Усі, крім тебе, вважають Стюарта цілком нормальним підлітком. Це ж не Дейн Таллі!

— Він іде тією самою стежкою, що й Таллі… наркотики у кошику для сміття…

— А я тобі казала, що треба було його вислати до Пакстонської середньої школи! Я знала, що у Вінтердауні ти постійно чіплятимешся до нього! Нічого дивного, що він бунтується, якщо кожен його крок повинен завжди додавати балів твоїй репутації! Я ніколи не хотіла, щоб він ішов до твоєї школи!

— А я, — заревів, зірвавшись на ноги, Колін, — взагалі ніколи не хотів цього вилупка!

— Не кажи такого! — зойкнула Тесса. — Я знаю, що ти сердитий… але такого не кажи!

Унизу грюкнули двері. Тесса нажахано роззирнулася, ніби Жирко міг миттєво матеріалізуватися за їхніми спинами. І налякав її не лише цей звук. Стюарт ніколи не грюкав вхідними дверима; він зазвичай прошмигував у них ледь чутно, мов якийсь перевертень.

Його знайомі кроки на сходах; чи знав він, чи підозрював, що вони в його кімнаті? Колін вичікував, міцно стискаючи кулаки. Тесса почула, як рипнула одна сходинка, і ось уже Жирко стояв перед ними. Вона була впевнена, що він заздалегідь скорчив свою міну: суміш нудьги й зневаги.

— Вітаю, — сказав він, перевівши погляд з матері на батька, закляклого й наїжаченого. Жиркові ніколи не бракувало самовладання, не те що Колінові. — Який сюрприз.

Сповнена відчаю, Тесса спробувала ввести його в курс справи.

— Тато хвилювався, де ти пропав, — благальним тоном мовила вона. — Ти ж казав, що будеш нині з Арфом, але тато бачив…

— Ага, зміна планів, — відповів Жирко.

Він зиркнув туди, де лежала сірникова коробка.

— То, може, розкажеш нам, де ти був? — спитав Колін. Довкола рота в нього з’явилися білі плями.

— Можу, якщо вам цікаво, — відповів Жирко і зробив паузу.

— Стю… — чи то прошепотіла, чи то застогнала Тесса.

— Я зустрічався з Кристал Відон, — сказав Жирко.

«О Боже, ні! — подумала Тесса. — Ні, ні, ні…»

— То ти… — перепитав Колін, якого це так приголомшило, що він аж забув, що мусить звучати суворо.

— Я зустрічався з Кристал Відон, — трохи голосніше повторив Жирко.

— І відколи це, — спитав Колін після короткої паузи, — вона стала твоєю дівчиною?

— Уже якийсь час, — озвався Жирко.

Тесса бачила, що Колін намагається сформулювати якесь аж надто ядуче запитання.

— Ти мав би нам розповісти, Стю, — сказала вона.

— Що розповісти? — здивувався він.

Вона боялася, що ця розмова закінчиться погано.

— Куди ти ходив, — сказала вона, встаючи і намагаючись приховати свої справжні емоції. — Наступного разу подзвони нам.

Вона глянула на Коліна, сподіваючись, що він піде вслід за нею до дверей. Але Колін застиг посеред кімнати, з жахом дивлячись на Жирка.

— То ти… щось маєш із Кристал Відон? — запитав Колін.

Вони стояли один супроти одного, і хоч Колін був на кілька сантиметрів вищий, ситуацію контролював Жирко.

— Щось маю? — перепитав Жирко. — А що ти маєш під цим на увазі?

— Сам знаєш, що я маю на увазі! — крикнув, наливаючись кров’ю, Колін.

— Хочеш знати, чи я її трахаю? — спитав Жирко.

Кволий зойк Тесси: «Стю!» — потонув у вереску Коліна:

— Як ти посмів, негіднику!

Жирко просто дивився на Коліна, глузливо осміхаючись. Насмішка і виклик — у цьому був увесь Жирко.

— Що? — запитав він.

— То ти… — Колін намагався підшукати слова, щораз дужче багровіючи, — … ти спиш із Кристал Відон?

— А якби й так, хіба це проблема? — спитав Жирко і, кажучи це, глянув на матір. — Ви ж усі підтримуєте Кристал, хіба не так?

— Підтримуємо…

— Хіба ви не боретеся за ту наркоклініку, щоб допомогти родині Кристал?

— Який це має стосунок?..

— Я просто не розумію, в чому проблема, якщо ми зустрічаємося.

— А ти справді з нею зустрічаєшся? — гостро запитала Тесса. Якщо вже так пішло, то вона воліла дізнатися про все. — Ти з нею кудись ходиш, Стюарте?

Їй стало недобре від його глузливої посмішки. Він не бажав дотримуватися бодай найменших правил пристойності.

— Ну, ми не займаємось цим удома, а…

Колін замахнувся міцно стиснутим кулаком. Він влучив Жиркові в щоку, і Жирка, який розмовляв у цей час з матір’ю, це застало зненацька. Він похитнувся, вдарився об стіл і одразу сповз на підлогу. За мить він уже знову зірвався на ноги, але Тесса встигла стати між ними, обличчям до сина.