Несподівана вакансія

— Але ж її треба буде підтримати. Вона не зможе сама чинити їм опір, — заперечив Колін. — І я даю голову, що Говард Моллісон уже підшуковує якусь слухняну маріонетку, щоб замінити Баррі. Можливо, навіть уже…

— Ой, Коліне…

— Даю гарантію! Ти ж його знаєш!

Папери, що неприкаяно лежали на Колінових колінах, гладеньким білим водоспадом заструменіли на підлогу.

— Я хочу це зробити заради Баррі. Продовжу його справу. Зроблю все, щоб його праця не пропала намарне. Я маю достатньо аргументів. Він завжди казав, що отримав такі можливості, яких інакше ніколи не мав би, і дивися, скільки він зробив для громади. Я точно на це піду. Завтра прикину, що треба для цього зробити.

— Гаразд, — погодилася Тесса. Роки досвіду навчили її не опиратися Коліну, коли він щойно чимось запалився, бо інакше це тільки посилить його рішучість іти напролом. Але Колін за ці роки теж добре вивчив Тессу і знав, що вона часто лише вдає свою згоду, щоб пізніше висловити заперечення. Така їхня прихована гра завжди була просякнута обопільними мовчазними натяками на захоронену в глибині пам’яті таємницю.

— Я справді хочу це зробити, Тессо.

— Розумію, Коліне.

Вона ледве встала з крісла, не знаючи, чи вистачить їй сил піднятися вгору сходами.

— Ти йдеш спати?

— За хвилинку. Мушу тільки переглянути ось це.

Він почав збирати з підлоги розкидані папери. Його новий безрозсудний задум мовби додав йому якоїсь гарячкової енергії.

Тесса поволі роздяглася у спальні. Здавалося, що сила тяжіння причавлювала її до землі. Доводилося докладати надзусилля, щоб просто підняти руку чи розстебнути непокірну блискавку. Вона накинула халат і пішла у ванну, звідки було чутно, як нагорі ходить Жирко. Цими днями вона часто відчувала самотність і втому, курсуючи між чоло-віком і сином, які, здавалося, існують незалежно один від одного, абсолютно відчужено, мов домовласник і квартирант.

Тесса намірилася зняти з руки годинник, але згадала, що ще вчора десь його посіяла. «Така втомлена… постійно щось гублю… і як я могла забути подзвонити Парміндер?» Готова розридатися, стурбована й напружена, вона почовгала до ліжка.

Середа

I

У понеділок та вівторок після бридезної сутички з матір’ю Кристал Відон ночувала на підлозі в своєї подруги Ніккі. Усе почалося з того, що Кристал, вертаючись додому після тусовки з однолітками в центрі містечка, побачила на порозі дому Оббо, який шушукався про щось із Террі. Усі на Полях знали цього Оббо з його одутлою мордякою, щербатою посмішкою, товстолінзними окулярами й пошарпаною шкіряною курткою.

— Хай пару днів побудуть у тебе, Тер, ага? Ми забашляємо.

— Шо там таке? — поцікавилася Кристал.

Роббі проліз між ногами Террі й міцно вчепився за коліна Кристал. Роббі не любив чоловіків, які до них приходили. І це було не випадково.

— Нічо. Комп’ютери.

— Ні, — сказала Кристал, звертаючись до Террі.

Вона не хотіла, щоб у матері завелися зайві гроші. Хоч її анітрохи не здивувало б, якби Оббо замість грошей розрахувався з нею за послугу мішечком наркоти.

— Не бери їх.

Але Террі вже сказала «так». Скільки Кристал себе пам’ятала, мати завжди погоджувалася з усім і всіма: корилася, мирилася, підтакувала — ага, гаразд, давайте, сюди, без проблем.

Кристал пішла потусуватися з подругами біля гойдалок, над якими нависало вже сутінкове небо. Була напружена й роздратована, бо ніяк не могла змиритися зі смертю містера Фербразера, а ще їй постійно крутило в шлунку, від чого хотілося зірвати на комусь свою злість. До того ж її терзало сумління через крадіжку годинника в Тесси Вол. Але ж чого та дурнувата сучка поклала його прямо перед нею та ще й заплющила очі? На що вона сподівалася?

Але в товаристві дівчат їй не стало легше. Джемма підколювала її стосовно Жирка Вола. Врешті Кристал вибухнула й накинулася на неї з кулаками. Ніккі й Ліан ледве її втримали.

Кристал побігла додому, а там уже лежали Оббові комп’ютери. Роббі намагався видряпатися на стос коробок у вітальні, а Террі сиділа з осклілими очима в цілковитій нірвані. Як і остерігалася Кристал, Оббо розрахувався з її матір’ю героїном.

— Ти довбана засрана сучко, тебе знову викинуть з твоєї гівняної клініки!

Але героїн відправив Кристадину матір у такі сфери, де годі було її досягти. Хоч вона й відгукнулася, обізвавши Кристал малою стервою й курвою, та ці її огризання долинали наче з потойбіччя. Кристал ляснула матір по щоці. Террі порадила їй від’їбатися і здохнути.

— Сама тоді, курво, міняй йому засрані підгузники, нікчемна, блін, коровисько! — заверещала Кристал.

Роббі з плачем побіг услід за нею, але вона грюкнула дверима прямо перед його носом.

Будинок, у якому мешкала Ніккі, подобався Кристал найбільше. Там було не так чисто, як у баби Кет, але якось привітніше й комфортніше з усім тим галасом і метушнею. Ніккі мала двох братів і сестру, тож Кристал спала на складеній удвоє пуховій ковдрі поміж ліжками сестер. Стіни були обвішані вирізками з журналів, що витворювали своєрідний колаж із спокусливих хлопчиків і чарівних дівчаток. Кристал чомусь і в голову не приходило прикрашати стіни власної спальні.

Але її постійно гризло сумління. Кристал ніяк не могла забути нажахане обличчя Роббі, коли вона грюкнула дверима перед його носом, тому в середу зранку вона повернулася додому. Зрештою, родина Ніккі не мала жодного бажання затримувати її в себе довше, ніж на дві ночі. Якось Ніккі доволі відверто пояснила Кристал, що її мама не проти, щоб вона в них ночувала, але щоб цим не зловживати, бо Кристал не повинна ставитися до їхнього дому як до гуртожитку, а надто якщо вона являтиметься до них ген аж за північ.

Террі страшенно зраділа, що Кристал повернулася. Вона розповіла про візит нової соціальної працівниці, і Кристал почала занепокоєно уявляти, яке враження міг справити на ту незнайомку їхній дім, що останнім часом опустився нижче за всі допустимі рівні занехаєння. Але найбільше Кристал була стурбована тим, що Кей побачила вдома Роббі, адже він мав би бути в яслах — зобов’язання Террі відводити його туди (він почав відвідувати ясла, коли ще перебував у названої матері) було ключовою умовою торішньої домовленості про його повернення додому. Її також розлютило, що соціальна працівниця застала Роббі з підгузником, хоч Кристал добряче наморочилася, щоб навчити його користуватися унітазом.

— І шо вона сказала? — почала допитуватися Кристал.

— Та шо, сказала, шо ше прийде, — відповіла Террі.

Кристал мала недобрі передчуття. Колишня їхня соціальна працівниця воліла не надто втручатися в життя родини Відонів. Була якась розгублена й нерішуча, забувала їхні імена, плутала їх з іншими своїми клієнтами і заглядала до них щодва тижні просто для галочки, можливо, щоб перевірити, чи Роббі й досі ще живий.

Нова загроза зіпсувала Кристал настрій. Коли Террі бувала в нормальному стані, вона остерігалася доньчиного гніву й покірно виконувала усі її накази. Користуючись своєю тимчасовою владою, Кристал звеліла матері одягти якийсь пристойніший одяг, змусила Роббі перебратися в чисті штанці, нагадала йому, щоб він, не дай Боже, їх не обпісяв, і відвела його в ясла. Коли вона його там залишила, він почав репетувати. Спочатку це її роздратувало, але за хвильку вона присіла перед ним навпочіпки й пообіцяла, що повернеться й забере його о першій годині, і тоді він її відпустив.

Кристал вирішила прогуляти школу, хоч середа й була її улюбленим днем завдяки урокам фізкультури й консультування, й почала наводити лад у хаті, побризкавши в кухні сосновим дезодорантом і позбиравши в торбинки для сміття всі недопалки й об’їдки. Вона заховала бляшанку з-під печива, у якій Террі зберігала своє причандалля, і заштовхала комп’ютери (три з яких уже хтось забрав) у шафку в коридорі.