Страница 87 из 103
А ще ж і Петра з Майклом, можливо, якраз цієї миті вони, прихиливши голови, разом розбудовують свої весільні плани, не здогадуючись про двохтонний сейф, що завис і погойдується над ними на вельми ветхому тросі. Петс завжди обожнювала свого тата. Що буде з нею, якщо вона раптом дізнається, що ті руки, які колись підкидали її на гойдалці на задньому подвір’ї, є тими самими руками, котрі вичавили життя з одинадцяти жінок? Що за губами, які цілували її на добраніч, ховаються ті зуби, котрими було погризено одинадцять жінок, і в деяких випадках аж до кісток?
Коли Дарсі знову сіла перед комп’ютером, в її уяві виник жахливий газетний заголовок. Проілюстрований він був фотографією Боба у нашийній хустині, у тих його абсурдних шортах хакі і довгих гольфах. Видіння зринуло так ясно, немов уже було надрукованим: «СЕРІЙНИЙ УБИВЦЯ «БЕДЕ» 17 РОКІВ КЕРУВАВ МАЛЮКАМИ-СКАУТАМИ».
Дарсі ляснула себе долонею по губах. Вона відчувала, як в орбітах у неї пульсують очні яблука. Зринула думка про самогубство, і кілька секунд (довжелезних) ця ідея здавалася їй цілком раціональною, виглядала єдино слушним рішенням. Можна залишити записку, де буде сказано, що вона зробила це, бо злякалася, що в неї рак. Або ранній прихід хвороби Альцгаймера, це буде навіть краще. Але самогубство також кидає глибоку тінь на родину, а крім того, якщо вона все ж таки помиляється? Що, як Боб просто знайшов зв’язку тих ідентифікаційних карток на узбіччі дороги або ще десь?
«Ти розумієш, як це малоймовірно?» — пхекнула Мудра Дарсі. Гаразд, авжеж, але ж заразом це не є геть неймовірним, хіба не так? Було тут іще дещо, що робило клітку, в якій вона опинилася, такою, що з неї не залишалося шансів для втечі: а якщо вона права? Чи не розв’яже її смерть зовсім руки Бобу для нових убивств, бо ж тоді він не буде змушений так глибоко приховувати своє потаємне життя? Дарсі не мала певності, чи вірить вона у свідоме життя після смерті, але якщо воно все-таки існує? І якщо там її зустрінуть не зелені Едемські луки й повноводі ріки, а стражденний вітальний загін задушених жінок зі слідам зубів її чоловіка, і всі разом вони звинувачуватимуть її, що це вона спричинилася до їх гибелі, вибравши собі легкий спосіб втечі? І тим, що проігнорувала свою знахідку (ба навіть якби таке було можливе, у що вона ні на мить не вірила), хіба ці звинувачення не були б правдивими? Чи насправді вона вважала, що може приректи ще якихось жінок на жахливу смерть лише заради того, щоб її дочка справила в червні собі гарне весілля?
Дарсі подумала: «Краще б мені стати мертвою».
Але їй цього не судилося.
Вперше за багато років Дарсі Медсен Андерсон, зісковзнувши з крісла, уклякла на колінах і почала молитися. Це не допомогло. У домі було порожньо, якщо не рахувати самої її[277].
— 7 —
Вона ніколи не вела щоденника, але на дні її місткої скрині для шитва лежала десятирічного віку книга, до якої вона записувала всі колись призначені зустрічі. А в одній із шухляд шафи в домашньому кабінеті Боба зберігалися всі його дорожні рахунки за кілька десятиріч. Як бухгалтер, а саме експерт по податках (та ще й такий, що також отримує цілком легально зареєстрований прибуток від власного побічного бізнесу) він був дріб’язково-прискіпливим, коли йшлося про бухгалтерський облік, користуючись із кожного вирахування, кожної податкової пільги чи знижки на автодорожні видатки, на яких тільки можливо було заощадити.
Вона згромадила його теки поряд з комп’ютером разом зі своїми записами про ділові зустрічі. Відкрила «Гугл» і присилувала себе зробити дослідження, якого потребувала, відзначаючи імена і дати смертей (деякі з останніх були вочевидь приблизними) жертв Беде. А потім, коли цифровий годинник на панелі завдань комп’ютера беззвучно перемандрував за десяту годину вечора, вона розпочала марудний порівняльний аналіз.
Вона віддала б десяток років свого життя, аби лиш знайти щось, що беззаперечно ізолювало його бодай від єдиного з тих убивств, але її журнали ділових зустрічей дедалі погіршували картину. Келлі Джарвей, з міста Кін[278] у Нью-Гемпширі, була знайдена в лісі поза місцевим сміттєзвалищем п’ятнадцятого березня 2004 року. Згідно з висновками патологоанатома, мертвою вона пролежала там вже від трьох до п’яти днів. У діловому журналі Дарсі за 2004-й числа з десятого по дванадцяте березня перекреслював косий напис: «Боб з Фіцвільямом, Брат». Джордж Фіцвільям був вельми грошовитим клієнтом фірми «Бенсон, Бейкон & Андерсон», а скорочення «Брат.» означало Братлборо[279] — назву міста, в якому той Фіцвільям жив. Машиною звідти легко підскочити у Нью-Гемпшир до Кіна.
Гелен Шейверстон і її син Роберт були знайдені в ручаї Ньюрі-Крік, у містечку Еймсбері, одинадцятого листопада 2007 року. Вони жили у селищі Тассел-вілідж, приблизно за дванадцять миль звідти. На листопадовій сторінці в журналі за 2007 рік вона провела риску від восьмого до десятого числа й начеркала: «Боб у Согасі[280], 2 садиби на продаж плюс нум. аукц. в Бостоні». А чи пам’ятає вона, як якогось з тих вечора телефонувала до мотелю у Согасі й не отримала відповіді на свій дзвінок? Вирішила тоді, що він допізна засидівся у котрогось з продавців монет, винюхуючи свинцеві пенні[281], а може, миється в душі? Здається, вона таке дійсно пригадує. І якщо так, чи не був він насправді в дорозі того вечора? Можливо, повертався після деякої справи (побіжного викидання дечого) з міста Еймсбері? Або, якщо він дійсно перебував у душі, що, заради всіх святих, він там з себе змивав?
Вона повернулася до його дорожніх записів і чеків, коли годинник на комп’ютерній панелі вже перебіг за одинадцяту і почав підбиратися до півночі, відьмацького часу, коли, як то кажуть, позіхають кладовища. Працювала вона ревно, часто зупиняючись для подвійної перевірки. Дані кінця сімдесятих були переривчастими, від них небагато було користі — він був у ті дні всього лише дрібним офісним щуриком, — зате вісімдесяті були комплектні, і знайдені нею збіги стосовно вбивств 1980-го та 1981-го років були незаперечно ясними. Він перебував у поїздках саме в ті числа і саме в тих місцях. Звідси випливало, як наполягала Мудра Дарсі: якщо знайшовся жмутик котячої шерсті в чиємусь домі, мусиш погодитися з тим, що десь там мусить бути й сам кіт.
«То що ж я мушу тепер робити?»
Правильною відповіддю здавалася: нести свою збентежену й налякану голову нагору. Вона сумнівалася, що зможе заснути, але принаймні хоч постоїть під гарячим душем, а тоді ляже в ліжко. Вона була виснажена, спина в неї боліла після блювання, і їй тхнув її власний піт.
Вимкнувши комп’ютер, вона повільно і важко попленталася на другий поверх. Душ полегшив біль у спині, а пара пігулок тайленолу напевне зарадять ще краще, і біль не повернеться години до другої ранку, а то й довше; вона не сумнівалася, що взнає це точно, коли завдяки болю прокинеться. Поклавши назад до аптечної скриньки тайленол, вона дістала звідти слоїк з амбіеном, потримала його в кулаку мало не цілу хвилину, а тоді й його повернула назад. Він не запровадить її у сон, тільки голову запаморочить та, можливо, зробить її параною ще дужчою за ту, яку вона вже має.
Вона лягла й подивилася на нічний столик по інший бік ліжка. Будильник Боба. Запасні окуляри для читання Боба. Книга під назвою «Хижа»[282].
«Ти мусиш це прочитати, Дарсі, це книга, що змінює життя», — сказав він за два чи три вечори до своєї останньої поїздки.
Вона вимкнула лампу, побачила Стейсі Мур з головою, засунутою в кукурудзяний рундук, і знову ввімкнула лампу. Зазвичай нічна темрява була їй подругою — доброю провісницею сну — але не цієї ночі. Цієї ночі темряву населяв Бобів гарем.
277
Алюзія на біблійну фразу: «А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знаходить. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану» (Матвія 12:43,44).
278
Keene — засноване 1735 року місто (23,5 тис. мешканців), столиця округу Чешир, місце проведення щорічного «Гарбузового фестивалю».
279
Brattleboro — засноване 1723 року на річці Коннекгикут, найстаріше в штаті Вермон г місто (12 тис. мешканців), яке лежить на кордоні зі штатом Нью-Гемпшир; відстань до міста Кін — 22 милі (14,52 км).
280
Saugus — засноване 1629 року місто (27 тис. мешканців), входить до району Великого Бостона.
281
«Свинцевими» називають одноцентові сталеві монети випуску 1943 року, на яких від довгої циркуляції стерлося цинкове покриття.
282
«The Shack» (2007) — християнський роман (70 тижнів очолював список бестселерів «Нью-Йорк Таймс») канадського письменника Вільяма Пола Янга (нар. 1955 р.), у якому йдеться про містичний досвід, отриманий у покинутій лісовій хижці батьком викраденої маніяком дівчинки; завдяки своєму спілкуванню зі Святою Трійцею, батько знаходить тіло вбитої доні, а поліція вбивцю.