Царська охота

Через роки та роки один з його синів (людоїд був одружений 17 разів і породив 55 дітей, кожному з яких видавали по золотому значку з портретом батька і таким чином чада ставали «імперськими принцами»), який теж належав до «імперських принців», вже по смерті свого екзотичного родителя, пригрівся в Парижі (правда, змінивши прізвище), відкрив там дві закусочні, де подає клієнтам… ні, ні, не сандвічі з ручками дітей і не салати з чоловічиною чи котлети з мертвечиною, а звичайні, з курятиною та сиром; так ось він засвідчив, що в його рідній Африці зовсім інше ставлення до людоїдства, як деінде. Воно там існує й нині в деяких сільських районах — люди лопають собі подібних або з ритуально-магічною метою, або здебільшого з голоду, що часто там лютує… Але Бокасса недоїдання, звісно, не знав. Коли проголосив себе самозваним імператором, то вгатив на препишну коронацію аж 20 мільйонів доларів! Крім того, замови собі трон з чистого золота у вигляді орла і корону з величезними брильянтами (цих коштів вистачило б, щоб врятувати від голоду всю його куцу імперію!), а також 65 тисяч пляшок елітного шампанського (ним добре запивається чоловічина). А ще прославився тим, що в дні коронації знищив 130 дітей (проїхавшись по їхніх зв’язаних тільцях вантажним автомобілем) — нещасні відмовились носити форму з портретом людоїда, бодай і з монаршим титулом. Філейні частини дитячих тіл, роздавлених вантажівкою, з наказу його величності відправили на його кухню — для приготовлення спеціальних блюд для імператора. Шеф-кухар постійно готував для нього консерви з «цукрової свинини» (так сам Бокасса називав чоловічину), які зберігалися при будь-якій температурі. Людоїд називав такі консерви «сардинами», і їх у спеціальній валізі завжди возив за ним його тілоохоронець. Навіть, коли його пан їхав в інші країни з офіційним візитом. Без тих «сардин» в людожера пропадав апетит.

Мав людоїд і свою, специфічну забаву-розвагу — пригощав на прийомах дипломатів та зарубіжних політиків блюдами з чоловічини (часом і мертвечини, яку він теж смакував) і ті, не відаючи, що ж то за м’ясо на багатих столах, з апетитом вминали його і хвалили монарха за добре пригощання «сардинами».

А людоїд тихенько потішався.

Радувався хитрий потішник і в Москві, де під час свого офіційного візиту до «зореносної» в якості глави держави, влаштував традиційний прийом і пригощав тамтешніх політиків своїм коронним блюдом — «смачненькими сардинами».

Москва, заграючи в лідерами африканських держав, намагаючись їх переманити на свій бік, запросила й Бокассу у 1970 році. Зустрічав президента ЦАР «лічно» Леонід Ілліч Брежнєв. А треба сказати, що дорогий Леонід Ілліч, як відомо, був пристрасним цілувальником. Щоправда, вважалося, що Леонід Ілліч від імені керівництва Країни Рад здійснював з лідерами соцкраїн лише ритуальне цілування, виключно з політичною метою (голубим, як то можна подумати, він не був). А втім, іронічно зауважить одне видання, політичний (ритуальний) поцілунок за багатством емоційних фарб і психологічних відтінків та ще у здійсненні самого Леоніда Ілліча ніколи не уступав еротичному, а де в чому й перевершував його. «Вірний ленінець» лічно й запровадив у практику цілування лідерів соцкраїн — губи в губи. Здебільшого, взасос, з присмоктом і, розуміється, з чоловіками (все з тими ж лідерами соцкраїн). Це був наче братній поцілунок, а не якийсь там… гм-гм… А втім, звичай триразового чоломкання взагалі пішов од руських ще задовго до Брежнєва, останній лише надав йому політично-ідеологічної окраски, перевівши в ранг братнього і це було цілковитим витвором Леоніда Ілліча, палкого прихильника цього дійства, яке в багатьох — особливо іноземців — викликало якщо й не криву посмішку, то в крайньому разі щирий подив і нерозуміння та неприйняття, коли хтось тобі силоміць слинить губи, називаючи те братнім поцілунком. Але попри все, братній поцілунок вважався обов’язковим за правління «вірного ленінця», який певний був, що маже по губах медом — не інакше. Робилося це так: два чоловіки (пардон, лідери) підходили оди до одного, зарані збираючи губи в курині гузки, кожний нахиляв голову спершу вліво і цілував «товариша» в губи, потім вправо і нарешті знову вліво. Цмокалися пристрасно, наче, даруйте, коханці. Щоправда, добре, що хоч привселюдно, перед телекамерами. Особливо старався і перед у цьому дійстві вів Леонід Ілліч — історії відомий його жагучий поцілунок з керівником тодішньої НДР Хонеккером. Цю історичну мить зафіксували фотографи, телебачення, а радянський художник навіть створив фреску, як Брежнєв, облапивши німецького лідера, смокче його взасос… Щоправда, не всі лідери добровільно йшли на таке лобизання. Наприклад, англійці, французи, японці тощо, не маючи звички — якщо тільки вони не були голубими — лобизатися з чоловіками, та ще й засосом, як Брежнєв, дуже страждали від такого, як вони вважали, варварства. І як могли уникали плямкаючих губ дорогого Леоніда Ілліча, не перестаючи дивуватися такому… гм-гм… звичаю комуністів.

Так ось, коли в році 1970-му в Москву з офіційним візитом прибув глава Центральноафриканської республіки Бокасса, він теж отримав свою порцію пристрасних поцілунків від тамтешнього генсека. Чи то дорогого Леоніда Ілліча не застерегли, що перед ним людоїд (просто не зважились те зробити), але тільки Леонід Ілліч, як великий любитель цього акту, що вже став у Москві просто сакральним, першим поліз до людоїда цілуватися в губи, хоч той, по приїзді до Москви вже встиг перекусити привезеними «сардинами» й гаразд ще не витер своїх масних губ. Плямкаючи, дорогий Леонід Ілліч, згрібши в обійми Бокассу, тричі хрест навхрест облобизав його взасос — робив те аж прицмокуючи. Чи то пак, приплямкуючи.

Хоча зовні вони були антиподами (миршавенький, хоч і хизуватий Бокасса значно програвав імпозантному радянському генсеку) але душевна спорідненість між ними — імператором та главою комуністів була що якнайтісніша. Бокасса був таким же фанатично (чи просто паталогічно) жадібним до влади, до різних нагород, звань, титулів чи й просто дзеньків-бреньків, як і Леонід Ілліч, котрий, очоливши верховну владу, сам собі присвоював (та ще й випрошував у лідерів соцкраїн) різні нагороди і наприсвоював та наповипрошував їх загальним числом аж 114 штук, орденів та медалей, в тім числі дві маршальські зірки з брильянтами, а тому його парадний кітель з усіма нагородами зашкалював аж за 6 кілограм!

Бокасса теж сам себе, будучи верховним правителем, нагороджував орденами, присвоював собі все нові й нові видатні заслуги, звання, видумував неіснуючі чини, титули і став у своїй крихітній імперії власником найбільшої колекції нагород — як Леонід Ілліч у своїй, сиріч есесерівській. Тож вони були як духовні брати, хоч один з них був людоїдом, а другий вірним ленінцем, і Леонід Ілліч з палкою жагою (незрозумілою іншим, все ж таки зустрілися два чоловіки) кинувся обслинювати людоїда та всмоктуватися в його губи.

А Бокасса під час того незрозумілого йому ритуалу — в Африці не прийнято взагалі тикатись губами в чужі губи — не просто розгубився, а — оторопів, бо подумав чорт зна що. Наприклад, що Брежнєв його хоче привселюдно з’їсти, починаючи з губ. Тож стояв, наче його правцем поставили. Та тільки скінчилося трикратне цмокання з плямканням, як він, отямившись, раптом відчув… апетит. До того, хто своїми губами м’яв його губи. Хоч як не дивно, але лобизання губи в губи людоїдові навіть сподобалось — як минув перший переляк, — бо нагадало йому… гм-гм… дещо. Як потім зізнається він своїм приближеним, «звичай комуністів цілуватися дає можливість відчути смак шкіри» — людоїд за будь-яких умов залишався людоїдом, і як одні люблять сало зі шкіркою, так він любив чоловічину зі шкурою.

А начальнику своєї охорони Бокасса пізніше, згадуючи свій візит до Москви, зі сміхом казатиме, що «руський президент Брежнєв досить таки вгодований». І декілька разів повторить зі смішком та плямканням, що Брежнєв таки й справді «добре відгодований». І коли в своїй резиденції на сон грядущий чавкав свої «сардини», зітхав — жаль було, що під час його візиту до Москви і цілуванням з «руським президентом Брежнєвим», йому так і не вдалося попробувати на смак того «руського президента», з якого б вийшли хіба ж такі б «сардини»! І знову повторював, замріяно хитаючи головою з набитим ротом: ах, який він вгодований і… апетитний! Так би й з’їв його, як за себе кинув! Ех, трапився б йому той вгодований в Африці — посмакував би від душі!