Ярлик на князівство

«Гм… — дивлячись на патріархально — дрімучих, але з діда — прадіда рідних ведмедів із символікою Москви, вперше гмикнув на німецькій землі Великий князь Московський, — чи не пора вже цих косолапих замінити зображенням Георгія Побідоносця в рицарському обладунку, який на білому коні списом проштрикує змія… Щоб не думали в Європі, що ми, московіти, якісь там… мішки косолапі і не здатні проткнути поверженого нами ворога…

Сьогодні часи не ті, що були вчора, а завтра ми будемо не ті, що були сьогодні».

Не підозрюючи, що думає в цю мить високий, але низькорослий гість руського улусу, військовий оркестр грянув урочистий марш, після якого барабани відбарабанили свій традиційний дріб…

Великий князь такому збігові обставин залишився задоволений і навіть сунув свою декоративно — державну люльку (сам він зроду-віку не курив і до тютюну відчував стійку відразу) під вуса, що на його думку мало ефектний вигляд.

Та й офіційний портрет великого князя, розтиражований і затверджений як еталон, передбачав у нього люльку під вусами. Тобто все гут, як каже клята німчура (мову старшого брата великий князь хоч і поганенько, але все ж знав і міг навіть обходитися без перекладача).

Серед зустрічаючих на пероні була принцеса Марія з династії Гогенцоллернів (казали, що нібито з роду самого Фрідріха Вільгельма ІІІ, прусського короля (1797–1840).

Вона стояла в гурті офіційних осіб другого рангу під великою чорною парасолю, що тримала над нею її тілоохоронець есесівка Ельза у званні обер-лейтенанта.

— Пхе, який він… закороткуватий! — вередливо скривила яскраво нафарбовані губки принцеса, як тільки-но з вагону вийшов на світ білий високопоставлений, але справді низькорослий гість. — Прямо куценький… — Показала мізинчик. — Отакусінький — отакунький…

— Моя пані явно применшує зріст нашого гостя, — майже весело відповіла Ельза. — Він і справді не відзначається зростом, але ж і не такий вже карлик. Його предок Йосип Сталін вдався дещо… е-е… низькуватим, тож всі Джугашвілі по чоловічій лінії звідтоді не мажуть похвастатися зростом.

— Хі-ха-ха!!. Далеко йому до наших бравих есесівців!..

— Тсс!!. Ніяких порівнянь! Перон і той має вуха!

— А я думала… Як великий князь, то й сам… великий, — розчаровано протягла принцеса, довгонога білявка (навіть притупнула стрункою ногою). — А я люблю… великих!

— Забувай, кого любила, принцесо! — ввічливо шикнула есесівка. — Всім і так у Берліні відомо — на жаль…

— Що… відомо? — насторожилась принцеса.

— А те, що ти, вітрогонко, надто легковажна. Нащо тобі про це ще й самій нагадувати? Крім того, герр Йосип, як представник дружньої нам країни…

— Пхе! Якогось там… князівства!

— Не якогось, а — Великого Московського. Його князівство таке ж велике за розмірами, як він сам за… зростом!

— Тсс!!. — далі розмова велася пошепки. — Зате його майбутня жона стане великою княгинею — не забувай про це!

— У якійсь там… Московії? На околиці рейху? Ви будете в Берліні, а я… Стану якоюсь… пхе… — московкою? У затрапезному, як я чула, татарському улусі?

— Московське князівство колись було татарським улусом — літ чи не тисячу тому!

— І взагалі… взагалі, що таке Московське князівство? Та ще й номер два?

— Протекторат Великої Німеччини.

— А що таке… протекторат?

— Це… форма залежності. Або держава, що перебуває в залежності.

— І все ж таки: що таке Московське князівство?

— Знайшла час і місце для політграмоти!

— А я… я хочу. Я наказую, — тупнула стрункою ніжкою, — розказати зараз же! Чуєш, Ельзо?

— Не глуха. Та гаразд. — Ельза ледве стримувала невдоволення. — Коли в жовтні 1941 року глава СРСР програв війну, фюрер дозволив руським мати лише протекторат в межах Москви та області — так зване Московське князівство!

— Чому друге князівство? А де ж перше, якщо воно було, поділося?

— Довга історія, принцесо. Ти сьогодні на цю тему прослухаєш лекцію імперських істориків, а я скажу лише коротко. Тому з цифрою «два», що вже було колись Московське князівство. Слухай, вертихвістко, — Ельза дозволяла собі й не такі пасажі у поводженні з підопічною. — Я нарочито для тебе зубрила… Феодальна держава з такою назвою виникла у Північно — Східній Русі десь у XІV столітті, виділившись як уділ Володимиро — Суздальського князівства. Поприєднувавши до себе навколишні міста Коломну, Переяслав — Залеський, Можайськ, Московське князівство почало набирати силу, побило татар Золотої Орди і зрештою в XV столітті стало ядром Російської централізованої держави. Тоді ж московський великий князь Іван ІІІ оголосив себе «государем всієї Русі».

— І що було далі з тією імперією?

— О, це довга історія. Живучим виявилося Московське князівство. І до біса везучим та агресивним. Ледь вилупившись, воно одразу ж почало заграбастувати землі сусідів та приєднувати їх до своїх володінь — так зване собіраніє ісконно руських земель. За якихось чотири століття з крихітного князівства, нічим мовби не кращим за інші руські князівства, воно перетворилося на гігантського загарбника, такого руського гулівера. Подумати тільки — в Російську імперію, яка сягнула в довжину із заходу на схід на цілих 9 тисяч кілометрів!

— Ого! — мовби аж зацікавилась принцеса, яка взагалі, крім любовних фіглів — міглів та шурів — мурів, здається, нічим більше не цікавилась. — І як же це воно ухитрилося?

— Загарбуючи, моя люба принцесо, загарбуючи чужі території. У князівства виявився величезний апетит. Тож рік за роком загарбуючи чужі території, спершу близькі, а потім і далекі, і зовсім далекі, за Волгою і до самого океану. За якусь там пару — другу століть воно захопило територію з площею 170 75,4 тисячі кілометрів! З населенням, що сягнуло майже 140 мільйонів чоловік. А Московське князівство мало всього лише щось із три мільйони московітів… І стало Росією. Монстром, який тільки тим і займався, що поглинав інших. В останній час Росія, перетворившись на червону імперію СРСР, стала зазіхати й на Європу. Аби врятувати Європу від червоної чуми, фюрер і почав війну з цим монстром… Вигравши її, він ліквідував Російську імперію під абревіатурою СРСР.

— А якщо з Московського князівства–2 знову почне вилуплюватися Росія? І все повториться, га?

— Мені приємно, що ти, моя люба принцесо, можеш мислити навіть логічно. Так ось… За тим, щоб московіт знову не створили свого монстра, слідкує при великому князівстві протектор і три гауляйтери — вищі чини Рейху. А над усе слідкує Велика Німеччина — з усією її могутністю. Вдруге московітам не вдасться цей фокус. Якщо вони щось там почнуть, рейхсканцлер з вермахтом знищать їх у зародку… Отож, коли їхня імперія у 1945 році була розбита, фюрер дозволив Сталіну створити своє московське князівство, але вже під номером два. І тільки за рахунок Москви та області. І бути в ньому великим князем — під протекторатом Великої Німеччини.

— І Сталін погодився?

— А що йому, бідолашному, лишилося робити, як він програв війну? Або нічого, або князівство. Малувато, звісно, після гігантської імперії, що була у його віданні, та все ж хоч щось… Він і згодився. Аби хоч якусь владу мати. Якщо й не генсеком, то бодай князем. Сталін помер у 1952 році, звідтоді Московським князівством правили його спадкоємці — син, потім онук, а це вже править правнук Йосип ІV, якщо рахувати, що Сталін був першим.

— І чого він приперся в Берлін? Ну, цей, Йосип, який четвертий.

— Після смерті свого батька у веремії боротьби за владу він захопив трон великого князя московського. За існуючими правилами й традицією його має на князівство затвердити рейхсканцлер і дати йому ярлик на князівство. Як то колись московським князям давали ярлик татарські хани із Золотої Орди.

— Ельза, моя мила захисниця, пам’ятає навіть таку… нудьгу?

— Доводиться, — зітхнула обер-лейтенант. Хотіла було додати: «Заради тебе, аби тебе наставити на правильний шлях», а натомість мовила інше: — Я свого часу, до твого відома, люба принцесо, закінчила Берлінський університет, слов’янський факультет…