Страница 30 из 37
А потім якось в один момент все змінилось і сейф спорожнів. Харчосмакова фабрика збанкрутувала. Будівництво готелю зупинилось на другому поверсі. Батько Геннадія почав безбожно пити і дуже часто западав у температуру білої гарячки. Кожен з великої родини, в тому числі і Геннадій, до кінця життя будуть тішитися, що встигли тоді, коли ще ніхто не вів рахунку, викрасти з сейфа по шматку золота.
Григорій і Георгій ніколи не бачили того злитка, але точно знали, що він у Геннадія є. Великий. Кілограмів зо два. Обмотаний целофаном і голубенькою стрічкою. Геннадій часто переховував його з місця на місце, а якось сказав, що заховав дуже добре, сам дідько не знайде, не те що людина.
Роботу вчителя Георгій отримав у далекому глухому селі, за яким закінчуються дороги і починаються звірячі стежки і гори.
Георгій вийшов з автобуса на початку села і взявся шукати школу. Село тягнулось на двадцять кілометрів, по одній хаті на кілометр. Діти і старі баби виглядали з-за стодол і парканів і відразу зникали, щоб Георгій в них нічого не питав. Один старий дід з довжелезною бородою не знав, де школа і чи є вона взагалі. Георгій йшов далі.
Все виглядало так, як в старих просвітницьких романах про вчительське месіанство. Георгій поважав себе більше і більше. З кожним кроком він щораз сильніше переконувався, що в цьому селі його дорога справді закінчиться.
Біля Народного дому на лавці сиділи дві старші жінки у вишитих сорочках. Георгій спитав в них, де школа. Жінки пильно дивились кудись позаду Георгія, бо він їх зовсім не цікавив.
- А ти там підводи не бачив? - спитала одна.
- Якої підводи?
- Ну, підводи.
- Не бачив. А де школа?
- Там, - махнули роздратовані жінки кудись у невизначений напрям і взялися далі розглядати горизонт дороги.
Пізніше Георгій зустрів підводу. Це був пересувний магазин на фірі, яку тяг великий сірий кінь. Магазин приїжджав у село раз на тиждень і привозив товари першої необхідності: кілька ящиків горілки, карамельки зі смаками, ідентичними натуральним, і отруту для щурів.
Коли Георгій таки добрів до школи, вже темніло. Він подумав, що зможе стати тут не тільки вчителем української мови, а й цілим директором.
Школа складалася з двох класів: молодших школярів і старших. Два класи вчились в одному великому приміщенні: молодші від вікна, старші біля дверей. Незалежно від віку, ніхто зі школярів не вмів писати і читати. Половина добре знала російську мову, бо мала вдома параболічну антену. Ця половина першого дня говорила з Георгієм російською, бо думала, що з вчителем тільки так і треба говорити. Один хлопчик шести років прийшов до школи на третій урок і подарував Георгію тримісячного ведмедика. Учні приходили до школи в різний час, залежно від того, як задалеко від школи вони жили. Дехто приходив аж під вечір.
Село надало Георгію житло у вигляді покинутої дерев'яної хатини біля лісу. В хатині було все, тобто не було нічого. Було вікно.
Першу ніч Георгій взагалі не спав, бо батьки його учнів по черзі приносили йому речі і продукти. Притягли двоповерхове дерев'яне ліжко, пластмасовий червоний столик з написом «Оболонь», теплий одяг, посуд, сири і сметани, все. Хтось навіть подбав про затишок і поклав на підвіконник Георгієвої хати стару чорно-білу дівочу фотографію.
На честь успішного працевлаштування Григорій і Геннадій подарували Георгію мобільний телефон. Перший рік Георгій ним не користувався, бо в селі не було зв'язку. Потім здогадався раз на тиждень виходити на гору, де зв'язок ледь-ледь жеврів, і писати всім знайомим повідомлення такого змісту: «Який гарний пахучий день. Згадую. Ще весна, але скоро буде осінь».
Григорій і Геннадій відразу про нього забули.
Георгій не тільки став директором школи, а й учителем всіх існуючих дисциплін середньої загальної освіти. Його ніхто не перевіряв. Якби Георгій хотів, то міг би викладати у своїй школі латину, церковнослов'янську мову, Закон Божий, арифметику, геометрію, астрономію і музику. І деколи він хотів.
До Григорія і Геннадія Георгій приїжджав регулярно на літню відпустку. Кожному регулярно привозив трилітрову бутлю з медом, а то й по дві.
- Тебе то село зовсім затуркало, - сказав Геннадій. - Тікай звідти якнайшвидше. Що тебе там тримає? Худоба? Їдь сюди. Я знайду тобі пристойну роботу.
- А то і не село, - відповів Георгій. - Ну… село, але не таке, як ти собі думаєш.
- Що я не знаю, які села бувають?! Кого ти лічиш?! Там, напевно, ні одної чистої дівки немає! Всі в гною!
Георгій мовчав.
- Слухай, Жора, я ж по-доброму, хочу спасти тебе… людину з тебе зробити… бачу, що добрий мужик пропадає…
- Та не пропадаю я!
- Як був целкою, так і лишився, - сумно сконстатував Геннадій. - Схаменися. Ти ж не священик!
- Гена, - крикнув Георгій, - я бачив твою жінку голою!
Тоді Геннадій вибив Георгію один зуб і віддав йому його мед.
У тридцять п'ять років Георгій закохався у свою ученицю Олю. Їй було дванадцять років.
Георгій вирішив з Олею одружитись, як тільки вона закінчить школу, і чекати довелося п’ять років. Цей час Георгій витратив на Олине виховання і освіту.
А потім Оля втекла з села з польськими туристами.
- Георгію, - питав у Георгія Григорій, коли той вкотре приїздив в гості з бутлем меду, - тобі не нудно? Що ти там робиш, в тому селі, стільки часу?
- Зі зміями борюся, - відповідав Григорій.
З кожним роком Георгій розповідав про себе все менше. Більше слухав.
Так-так, у Григорія народилася друга дитина. Дівчинка. Назвуть Софією.
Георгій сам допоміг Олі втекти з польськими туристами. Власне, з туристом. Молодим чорноволосим хлопцем.
Того вечора Оля прийшла до Георгія в хатину біля лісу вся в сльозах і сказала, що його любить, туриста.
Георгій хотів сказати, що теж її любить, але змовчав.
Оля мала довге світле волосся і великі сірі очі. Хоча, може, і не сірі.
- Анджей мусить повертатися в Польщу, - плакала Оля, - він і так тут затримався. Що мені робити?
- Забути його, - твердо сказав Георгій.
- А ви би забули? - плакала Оля.
- Я би забув.
- А я не забуду.
За це Георгій в Олю і закохався. За істерикуватість і великі невідомо якого кольору очі.
- Олечко, - спокійно говорив Георгій, - ти ще мала. Перша любов швидко минає.
- Ця не мине! Я його люблю більше за все на світі!
- Завжди так здається.
- Що мені робити? - далі плакала Оля.
- А цей твій Анджей любить тебе? - обережно спитав Георгій.
- Аякже! Більше за Юру, і за Тараса, і за Івана, за всіх! Вчора вночі на сіні я три рази кінчила!
Георгій довго мовчав і дивився на стару фотокартку в себе на підвіконні. Сфотографована дівчина дуже схожа на Олю. Георгій вирішив, що йому вистачить і цього.
- Три рази - ще не означає любов, - сказав Георгій.
- Дайте мені грошей, - раптом крикнула Оля. - Я поїду з ним! Дайте мені грошей! Я все що хочете для вас зроблю, тільки дайте!
Оля скочила на ноги і одним махом зняла з себе сукенку. Під сукенкою нічого не було. Георгій вдруге побачив голе жіноче тіло. І воно було так само прекрасне.
Оля підійшла до Георгія впритул і поклала його руку собі на груди.