Страница 76 из 87
Розпитувати Мердока було ніяк неможливо, але тільки-но ми переконалися, що життя його в безпеці, Стекгерст обернувся до мене.
— О Боже! — скрикнув він. — Що це таке, Холмсе? Що це таке?
— Де ви його підібрали?
— Унизу, на пляжі. На тому самому місці, де загинув бідолашний Мак-Ферсон. Якби Мердок мав таке ж слабке серце, він нізащо б не вижив. Поки я дотяг його до вас, мені не раз здавалося, що він помирає. До «Шпиля» було надто далеко, тож я й приволік його сюди.
— Ви бачили його на пляжі?
— Я був на вершку кручі, коли почув його крик. Він стояв біля води, хитаючись, мов п’яний. Я збіг униз, накинув на нього якусь одежу й витягнув нагору. Благаю вас, Холмсе, зробіть усе, що можете, не пошкодуйте сил, щоб звільнити ці місця від прокляття, бо жити тут буде неможливо. Невже ви з усією вашою світовою славою не можете нам допомогти?
— Гадаю, що можу, Стекгерсте. Ходімо зі мною! І ви, інспекторе, теж! Сподіваюся, нам пощастить віддати вбивцю до ваших рук.
Залишивши непритомного Мердока під наглядом моєї економки, ми втрьох вирушили до фатальної лагуни. На ріні купою лежав одяг, кинутий пораненим. Я повільно йшов понад самісінькою водою, а мої супутники — за мною. Лагуна була зовсім мілка, і лише під скелею сягала чотирьох-п’ятьох футів завглибшки. Саме сюди, до цієї чудової, чисто-прозорої, мов кришталь, зеленої водойми сходилися купальники. Біля підніжжя скелі вздовж лагуни тягся ряд кам’яних брил; я пішов по них, уважно вглядаючись у глиб води. Коли я нарешті дійшов до найглибшого місця, мої очі побачили те, що я шукав, і в мене вихопився переможний вигук.
— Ціанея![56] — закричав я. — Ціанея! Ось вона, «лев’яча грива»!
Дивна істота, що на неї я показав, справді була схожа на жмут волосся, вирваний із лев’ячої гриви. Вона лежала під водою на кам’яному виступі, на глибині якихсь трьох футів, — ця химерна кошлата потвора, що коливалася й тремтіла; в її жовтих патлах виблискували сріблясті пасма. Вона повільно, важко розтягувалася й стискалася.
— Досить лиха вона тут накоїла. Тепер їй кінець! — вигукнув я. — Допоможіть мені, Стекгерсте! Час покарати вбивцю!
Над кам’яним виступом лежала велика брила, і ми зіштовхнули її у воду. Здійнявся фонтан бризок. Коли хвилі вляглися, ми побачили, що брила впала куди слід. Жовта тремтяча оболонка, що видніла під каменем, свідчила, що ми влучили в ціль. Густа масляниста піна сочилася з-під брили, каламутячи воду й поволі спливаючи на поверхню.
— Здорово! — вигукнув інспектор. — Але що це було, містере Холмсе? Я народився й виріс у цих місцях, але ніколи не бачив чогось подібного. Таке в Сасексі не водиться.
— На щастя для Сасекса, — зауважив я. — Її, мабуть, занесло сюди штормом із південного заходу. Ходімо до мене, і я покажу вам, як описала цю потвору людина, що одного разу зіткнулася з нею й надовго запам’ятала цю зустріч.
Коли ми повернулися до мого кабінету, то побачили, що Мердок настільки оговтався, що вже міг сісти. Він і досі ще не прийшов до тями і раз у раз здригався від нападів болю. Недоладними словами він розповів, що й гадки не має, що з ним сталось, і пригадує лише те, як відчув нестерпний біль і ледве виповз на берег.
— Ось книжка, — мовив я, беручи невеликий томик, — яка першою пролила трохи світла на цю пригоду, що навіки могла залишитися в мороці. Це «Зустрічі на морі й на суходолі» славетного дослідника природи Дж. Дж. Вуда. Він сам трохи не загинув від зустрічі з цією морською потворою, тож знає про неї все. Повна її наукова назва — Cyanea capillata, й вона така ж небезпечна, як кобра, а її опіки ще болісніші за зміїні укуси. Дозвольте, я прочитаю вам короткий її опис
«Якщо купальник помітить великий круглий жмут рудих плівок та волокон, що нагадує лев’ячу гриву зі смужками сріблястого паперу, то ми радимо йому бути насторожі, бо перед ним страхітливе чудовисько — Cyanea capillata».
Чи можна ясніше змалювати нашу лиховісну знахідку? Далі він розповідає про особисту зустріч із цією почварою під час купання на Кентському узбережжі. Він виявив, що ця істота випускає тонкі, майже невидимі нитки на відстань до п’ятдесяти футів, і кожного, хто опиниться у радіусі дії цих смертоносних ниток, чекає неминучий кінець. Навіть на такій відстані від них ця зустріч ледве не стала для Вуда фатальною.
«Її численні тонесенькі щупальця залишають на шкірі криваві смуги, що при уважнішому розгляді складаються з дрібних цяточок або плямок, наче від розпеченої голки, яка проникає аж до нервів».
Як пояснює автор, локальне відчуття болю не вичерпує цих витончених тортур.
«Я впав від страшенного болю, що звалив мене, наче куля. Пульс майже пропав, але серце стиснулося шість чи сім разів, ніби вся кров хотіла вихлюпнутися з грудей».
Вуд ледь не загинув, хоча й наштовхнувся на це чудовисько у морських хвилях, а не в мілкій спокійній лагуні. Він пише, що потім сам себе не впізнав, — таке бліде, спотворене й пооране зморшками було його обличчя. Він випив цілу пляшку бренді, й тільки це, напевно, врятувало його. Ось ця книжка, інспекторе. Передаю її вам, і можете не сумніватися в тому, що тут правдиво описано трагедію, яку пережив бідолашний Мак-Ферсон.
— І яка трохи не знищила мою репутацію, — зауважив Ян Мердок, мляво усміхнувшись. — Я не звинувачую ні вас, інспекторе, ні вас, містере Холмсе, — адже ваші підозри були цілком природними. Я відчував, що мене от-от заарештують, і своїм виправданням завдячую лише тому, що трохи не розділив долю мого нещасного друга.
— Ні, містере Мердоку. Я вже натрапив на слід, і якби сьогодні не затримався вдома, то, можливо, врятував би вас від цієї страшної пригоди.
— Але як ви здогадалися, Холмсе?
— Я «всеїдний» читач і маю дивовижну пам’ять на дрібниці. Слова «лев’яча грива» не давали мені спокою. Я знав, що вже десь зустрічав їх, причому в найнесподіванішому контексті. Ви бачили, як точно описують вони цю істоту. Я не маю сумніву, що вона спливла на поверхню, де Мак-Ферсон і побачив її, і ніякими іншими словами він не міг застерегти нас від створіння, що спричинило його смерть.
— Отже, мене, в усякому разі, виправдано, — мовив Мердок, поволі підводячись із канапи. — Я теж повинен дещо пояснити вам, бо знаю, що ви розпитували про мене. Я справді кохав цю леді, але з того дня, як вона вибрала мого друга Мак-Ферсона, у мене було єдине бажання — допомогти їхньому щастю. Я зійшов з їхнього шляху і задовольнився роллю посередника. Вони часто передавали мною свої листи, й саме я поспішив повідомити її про смерть мого друга — саме через те, що кохав її й не хотів, щоб про це сказала їй якась чужа, бездушна людина. Вона не хотіла розповідати вам, сер, про наші взаємини, бо ви могли хибно їх зрозуміти і витлумачити не на мою користь. А тепер прошу вас відпустити мене до «Шпиля»: мені хочеться швидше лягти в ліжко.
Стекгерст подав йому руку.
— У нас усіх розхитані нерви, — мовив він. — Забудьмо минуле, Мердоку. Надалі ми краще розумітимемо один одного.
Вони пішли, узявшись попідруч, мов давні друзі. Інспектор зостався й мовчки втупив у мене свої волячі очі.
— Ну ви й мастак! — вигукнув він нарешті. — Я читав про вас, але ніколи не вірив. Це ж просто диво!
Я похитав головою. Прийняти таку хвалу означало б принизити власну гідність.
— Напочатку я надто вагався — непростимо вагався. Якби тіло знайшли у воді, я здогадався б швидше. Мене збив з пантелику рушник. Бідоласі Мак-Ферсону не довелося ним витертись, а я вирішив, що він не встиг навіть пірнути. Звичайно ж, мені й на думку не спало, що на нього напала якась морська тварина. Отут я й дав хука. Так, так, інспекторе, я часто кепкував з вас — джентльменів із поліції, але тепер Cyanea capillata помстилася мені за Скотленд-Ярд.
Квартирантка під вуаллю[57]
Містер Шерлок Холмс працював двадцять три роки, і протягом сімнадцяти з них мені пощастило допомагати йому й записувати його справи, тож зрозуміло, що нині в мене зібралося чимало матеріалу, і найважче — не знайти, а вибрати з нього потрібне. Довга низка щорічних хронік зайняла вже цілу полицю, а ще є теки, повні паперів, і все це — неоціненне джерело для людини, що студіює не лише злочини, а й різні скандальні випадки пізньої вікторіанської доби. Та я можу запевнити всіх, хто пише мені сповнені відчаю листи, благаючи не ганьбити честі їхніх родин та славетних предків, що їм нема чого боятися. Розважливість і високе розуміння професійної честі, що завжди були притаманні моєму другові, найважливіші для мене під час добору спогадів, і зловживати його довірою я не стану. Щоправда, я рішуче засуджую нещодавні спроби викрасти ці папери й знищити їх. Нам відомо, хто це вчинив, і містер Холмс уповноважив мене повідомити, що коли це повториться, історія з політиком, маяком та вченим бакланом негайно буде опублікована. Особа, якої все це стосується, добре мене зрозуміє.
56
Ціанея — рід отруйних медуз, що живуть у водах Тихого та Атлантичного океанів.
57
Квартирантка під вуаллю — Уперше опубліковано в січні 1927 р. на сторінках часопису «Liberty» (США) з ілюстраціями Фредеріка Дорра Стіла; передруковано в лютому 1927 р. на сторінках часопису «Strand Magazine» з ілюстраціями Френка Вайлса.