Полювання в гельсінкі

You and me what does it mean?

Always what does it mean?

Im hiding pieces of bread in the folders. Soon Ill have 2 dozen universal texts. Isnt it exiting? I wish you could see me now, standing against the window, curtained off with purple. Me as a blue bear, me as a blue berry. The berry singing so sa-a-adly, sadly! Im so scared to look in the mirror when midnight comes...

Flower, flower, gold and brown,

Who will pick you up and run?

Скидай свою сукню,

Я позбавлю тебе плоті...

Щось же мусить бути писане єдино для тебе і про тебе, еге ж? Мені начхати на текстуальну несумісність, то вже моя халепа, пра? І я можу обдарувати слово «пра» виглядом якого-небуть «п-ра» чи «пора», ніхто мене за це не каратиме. Гаразд-гаразд, звучить, як кінушка. Тепер я хочу бути твоїм псом. Бути також твоїм пасом. Твоїм P.S.-ом. Пс-с! Це починається, любі мої льолі. Давай побавимося в медовий місяць. Знаєш таку гру, любий? Ой, вона таки направду стара. Нафталінова, міллю поїджена. Як... зачекай... Рококо! Стопудово. Я бачу місяць прямісінько в іншому небі для тебе, малий. Або щось ближче до ориґінальної версії. Ми можемо довіряти один одному те, яким кривавим був місяць у день напередодні передвиборчих аґітацій. Це мусить виглядати стильно, бо ж і ми стильні. Кажу, ми обоє стильні, мій коко-горішку. Гаразд, я звалюю. Просто зараз.

Ти і я,- що це значить?

Завжди,- що це значить?

Заховую шматочки хліба у файли. Скоро матиму десятки зо два універсальних текстів. Чи ж то не збуджує? Шкода, що ти не годен бачити мене тепер, коли я стою навпроти завішаного пурпуром вікна. Я як блакитний ведмідь, я як блакитна вишня. Вишня, що співає так блаже-е-енно, блаженна! (в ориґіналі: «як блакитна ягода (чорниця). Ягода, що співає так су-у-умно, сумно!) мені так лячно дивитися у люстро, коли приходить північ.

Квітко, Квітко, злотко моє,

Хто тебе…

Вьо, карочє, замахалася перекладати.

...несподівано світлий момент (як то часто буває з наближенням півночі), лист від кревної сестри. Пише про школу, культмасові заходи і шмарки з носа. Зимова тематика:

«...я наковталася різних жаропонижуючих гальмівних піґулок, написала два реферати і набридла собі диханням крізь рот, схожим на викиди водяної пари з водневих німецьких балонів (...) Думки про виступ у суботу в нудистських костюмах не встигають податися до першої сигнальної системи, а в йоґурті загубилась чиясь коротка волосина (чи не ведмедика Бо?), слава Шумахеру, якщо я її проковтнула: не дуже приємно було розглядати її горді обриси на бежевому тлі (йогурт, певно, з гівна, а коси дівочі з шовкового рясту, а матері очі прекрасні, мов ласти...) Фу, мабуть стру цю туфту і піду відхаркувати волосок над унітазом, адже СНІД у туалеті не передається там середовище особливе, але я дурна!! Прикинь, на історії автоматично розшифрувала Раду Народних Комісарів як рибонуклеїнову кислоту. (...) Усьо. Цьомки-бомки. Може, піду спорожнюся за участю перманґанату калію і трохи попустить. Завтра їду в Станіслав з очима.

Хворі діти».

Кажуть, що у лікарів діти хворі, а у вчителів дурні. Останнє чесно справджувалось протягом усіх моїх шкільняцько-вузівських спостережень. А навіщо Гапа бере з собою очі в Станіслав? Їх же й так під окулярами не видно... Хворі діти. І я! І я. Написала тобі ес-ем-еску, що тусую в шпиталі після струсу мозку. Ясен пень, що ні в який шпиталь мене не випхаєш. Чи то пак, не впхаєш. Сиджу собі тихесенько вдома, побльовую, зайчиків сонячних балабехою пускаю. Скоро слину пускатиму... Янгол Сашко тим часом помер (тимчасово). Його продовгувате тіло скоцюрбилося на підлозі. Очі-щілини (закриті). Рот їм паралельно вигнутий (відкритий). В динаміках колошкається Мерелін Менсон. Музика малих дітей і янголів (чит. мою лекцію «Мас-культ у житті незрілої особистості). Янгол Сашко сідає на підлозі й сутужно кашляє на діда мороза, вимальованого на паперовій шмаркачці. Я не маю на увазі дівчинку з папє-маше, котру ми зробили напередодні астрономічного Різдва. Ні, шмаркачка належить до синонімічного ряду носовичкових. До семіотичного ренітових. Ну і всьо таке.

Переддень концерту і атака грипу. Я геть безголоса.

Саме час починати карєру поп-співачки. Тим паче, панк-рок я вже лютезно ненавиджу.

Ні, не безпричинно я його ненавиджу. І не так сам панк-рок, як підарасів-панків. Ніґілісти грьобані. Добре, хоч тварини в мене не живуть, не було їм кого розпинати і чиїми кишками викладати слово «ХУЙ» на кухонному столі. Послухайте мене: НЕ ПУСКАЙТЕ ПАНКІВ ДО ХАТИ. Бо і самі прийдуть, і дівуль приведуть, і бухла нанесуть, і верещатимуть їх дівахи засинюшені всю ніч, і бардак вам дикий розгрібати на ранок, і постіль міняти, і в холодильнику в пошуках останньо приниченого для себе їдла даремно порпатися. Всьо. ВСЬО-о. А потім ще в метро вам аполоґетично скажуть на піввагона:

Ну всьо, ти права, ми всє дєрьмо.

І ти з тим мовчки погодишся, а потім із розпачу захворієш ґрипою. І найстрашніше те, що панки, через яких ти втрачаєш голос (о, і не лише голос: ґітара одного з них позавчора впала тобі на голову, спричинивши як не як, а струс мозку) теж мають виступати на тому концерті. Де ти мала Б. Отака от боротьба із конкурентами. Ніби ми збиралися панкуху на концерті валити!

Я заклялася, коротше, нікого з тих ублюдів до себе в хату не пускати. Ну хіба що лиш Славка. Той якось сильно не бушував, просто собі тихо заснув під світлом 100-ватної лампочки в обличчя. Ну і пес із ним. Пес, бо точнісінько так, як пес, Славко прочув мої легтимні стосовно нього настрої, і припхався до мене наступної ночі. З бабою, ясна річ. Правда, баба виявилась моєю подружкою, а Славко вмирав за нею вже так років, певно, зо пять. Ух ти, подумала я і дала їм шмату повтирати забруднену черевиками підлогу. Відтак пішла спати, наносивши їм всіляких ковдр і навіть побажавши надобраніч.

Наранок янгол Сашко сказав щось приблизно таке:

А ще я був новорічним сюрпризом для тих чуваків. Я ж не знав, що вони були... мені потрібен був компютер... Сиджу, щось друкую, а за спиною в мене брутально трахаються (кохаються).

- ОГО! подумала я. Нарешті. Найцікавіше те, що вони, чуваки, ніякого янгола Сашка в кімнаті не бачили.

Ну бо ж він янгол. Тобто, шизофренія лише у тебе.

Та нє, Квітко, штука в тому, що може й він їх НЕ бачив. Гм.

Повертаючись додому, в квартиру із замкненими в ній новоспеченими коханцями, уявляю купу крові і сперми.

І людських зародків, додає Артим.