Страница 9 из 35
- А-ааааа… - видихаю я й одразу ж запитую: «Майк, а ти навмисне… ти знав…» - А що я хотів у нього запитати? Мене щось краяло останні кілька сотень років, якась всезагальна параноїдальна недовіра…
- Да да да, імєнно да, і нє патаму шо, а патаму шо… - мимрить Майк…
І стає мені якось не до Майка: вдруге зі мною відбувається та сама прутня, й це уже схоже на тенденцію… чухають ріпу ґвинтові люди… Глузд затинається. Заклякає. Дає драла… Я починаю бачити щось незбагненне, але не очима, а так, ніби все це відбувається у мене в голові:
Інтер’єр. Занедбана квартира. Коридор. З кухні продирається сонце. Камера повільно описує неймовірні криві, рухається за траєкторією закумареної людини, яка щойно прокинулася. Миршавенький хлопець, докладаючи неймовірних зусиль, взуває мешту спиною до камери. Втрачає рівновагу й різко впирається розчепіреною долонею в плакат із портретом Боба Марлі. Випростується, щоби перевести дух і нагло зустрічається поглядом з очима портрета - із сумно-глибоким вогким хитруватим поглядом. Очі Марлі живі, Oh, yeah I’ve shоt the sheriff… Хлопець шокований цим раптовим відкриттям. На короткий час він навіть приходить до тями, але одразу йому робиться зле, настільки млосно, що в одній недошнурованій мешті він плентається до кімнати, - майже порожньої, залитої сонцем - гепається на канапу й відрубується. Йому сниться, що Джанніс хоче вбити якийсь масний бородань. Він кричить про це на вулицях, йому ніхто не вірить. Губну гармошку заливає дощ.
Здається, я знаю, звідки це припливло: колись на дев’яте травня - Місто, як завше, бикувало в очікуванні салюту - ми затусувалися на дах трансформаторної будки на Узвозі. Тієї, понад якою рясніли спітнілі дерева, розливали руберойдом прозору тінь, а на фасаді довгі роки донедавна красувалося виразне писало вугіллям: ВИТЯ ЦОЙ! ВАСЯ ХУЙ! Це було одне з наших улюблених місць - звідтам класно спостерігати за натовпом, пити пиво й гукати знайомих, які, напівнепритомні від спеки та інтоксикацій, сплавляються з натовпом у напрямку Контрактової. На Джанніс були джинси, розмальовані олійною фарбою, яка ще не просохла, та зелені плексигласові окуляри часів молодості її мами. Приблизно за годину ми вже мали компанію якихось панків та коктейль з вірменського портвейну, пива, горілки, марихуани й тупо колес теофедрину. Згодом Джанніс десь поділася. Невдовзі я та Шурочка - двійко опосумів - вирушили на її пошуки. Трохи згодом знайшли її в обкуреному оточенні Астрала, Дрінча, чепурненької скрипачки Касі, герли Астрала, яка розводила вдома екзотичних жаб і конала від ревнощів цілодобово, Френка - неперевершеного виконавця поем Подерв’янського, здорованя Племяші, Фаґота, який мав зовнішність втіленого булґаківського персонажа, хіба що без надтріснутого пенсне, ще когось… Потім - опинилися утрьох у переповненому фунікулері… Стоп-кадр: Джанніс ні сіло ні впало вперіщує п’ястуком, своїм шкіряним, обвішаним залізяками штибу ключів та деталей годинникового механізму браслетом, якійсь жлобкуватій кобіті просто у перенісся… Наступний план: Джанніс у суцільній прострації гордо валить до виходу, за нею цілеспрямовано вирушає цілий кортеж гопніків, ймовірно, друзів тієї тьолки. У ту ж мить виявляється, що їх чимало: приблизно така ж за кількістю партія пацанів відтирає мене й Шурочку до цегляних сходинок, якими за інакших розкладів я обов’язково спустився б до Володимира, аби схолодити сідниці на чорному мармурі його підніжжя й помилуватися панорамою Дніпра. Горлянку заціпило від страху. Розчереплять макітру, відіб’ють яйця, якщо виживу - кров’ю сцятиму, - знайомий сценарій… Пацани - «з поняттями»: Шурочку не чіпають, а мені вклеюють незлостиву порцію виховних пиздюлів - за вчинок Джанніс. Саму Джанніс, як з’ясувалося наступного дня під вечір у Трубі, де я нарешті її побачив, злегка відгаптували обцасами шкарів - поштурхали, не докладаючи сили, ногами - трохи далі від фунікулера та східців, але тоді ми з Шурочкою її вже там не знайшли. Джанніс встигла отримати своє та злиняти швидше за нас, тепер десь вешталася Містом, немов божевільна кінокамера на роликах, роздивляючись, напевно, розфокусованим поглядом у маленьке люстерко свою підбиту пику в крові й багнюці… Тоді, здається, Хрещатик уперше відкрили для пішоходів і закрили для машин. Я - меґаксенофоб! Всі люди для мене - чужинці, натовп лякає мене… Замість Джанніс ми знайшли стілець у якомусь контейнері для сміття й гордо пронесли його вечірнім Хрещатиком крізь увесь натовп, що сунув невідь куди, просто аби засвідчити свою першість у ходінні досі недоступною частиною центральної столичної вулиці. Люди озиралися на нас із млявим подивом: ось ідуть блазні й несуть стілець. Десь у районі Пасажу ми удвох всілися на стілець прямо посеред потоку, й нарід обтікав нас, з урочистою байдужістю позираючи на свої повітряні кульки. Ми дивилися салют з вікон Олєжкіного флета, так і не розшукавши Джанніс… при зустрічі я подарував їй усміхненого череп’яного їжачка й поцілував у криваве садно під оком… Мій персонаж завертає до якогось нічного клубу й опиняється біля колоподібної сцени в центрі запрудженої натовпом зали. Дванадцять попсових різномастих дівчаток у благенькій чорній білизні, а одна чомусь у синій, вовтузяться серед подушечок у вигляді сердець з вульгарно-рожевого шовку й сумлінно зображають лесбійську оргію. Довкола кону, куди він дивиться із сумішшю пожадливої відрази й бажання розреготатися, відбувається видовище різко протилежне концепції еротичного шоу. Це гепенінґ у найкращих традиціях Хейт Ешбері. І, якщо шоу в усій своїй мізерній привабливості призначене лише для очей героя й, можливо, є плодом його фантазії, то імпровізована містерія Ероса, Бахуса і JAH, що вирує довкола - займає своєю розкішною похітливою реалістичністю, - реальність, з якої його викинуто, виплюнуто, виблювано.
Це - стовідсотково моє відчуття, зі мною таке траплялося навіть і не в натовпі: приміром, їдемо ми втрьох пізно ввечері в трамваї - Таня-сексі, Джанніс і я, а Джанніс безсоромно поїдає Танєчку очима. До честі Джанніс варто зауважити, що смак стосовно жінок вона мала вишуканий Tanya- sexy bujnyj parostok akseleratciji z такими сідницями, що…
O!o!o!o!-baby-baby-beiba’-the-all-peoples-in-the-tram-ves’- tramvaj-vtratyv-gluzd!-tcherez оblіpleni-розумієте! ОБЛІПЛЕНІ ЩІЛЬНО ВЕЛОСИПЕДНИМИ ШОРТАМИ-пружні-рухливі-диньки-сідниць-Tanya-a-a hirko platche - zagubyla mjatchyk - tyhsche, Tanetchka, ne platch, ne potone mjatch - М’ЯЧ ВОБШЕ НЕ ТОНЕ!… Все закінчується тим, що Джанніс й Таня смокчуться, мов навіжені, просто у вечірньому трамваї, - з усією можливою розкішною м’ясоїдною реалістичністю, - а мене плісне реальність, з якої мене викинуто, виплюнуто, виблювано. Він відчуває це і втрачає цікавість до стриптизерок. Починає запопадливо розшукувати в натовпі когось, хто принаймні похапцем звернув би на нього увагу. Таких немає. Він помічає дівчину, яка більше, ніж інші привертає до себе його увагу, притягує погляд. Йому здається, що це Джанніс. Водночас його починає шалено сушити. Прямує попри всі перепони до шинквасу, біля якого, до речі, знаходиться та дівчина, схожа на Джанніс. Це болісно повільний процес: кожен рух - неймовірне фізичне зусилля, підживлене збентеженістю й знівельоване сушняком. Занепокоєністю тим, що дівчина може зненацька розчинитися у натовпі, доки він дістанеться шинквасу. Жалюгідний липкий піт укриває його. Він прокидається від спраги та задухи. Яскраве лютневе сонце б’є просто у вічі крізь оголені шибки. У нього на грудях безцеремонно розсілася й миється кішка. Їхні очі зустрічаються, але він відводить погляд, тоскно втуплюється в стелю. У вухах лунає «мультяшний» голос Аліси: «Do cats eat bats? Do bats eat cats?». Несила поворухнутися, заплющує очі й уявляє мерзотного Стража. На дупі Стража - портрет Джанніс. Кінокамера рухається в бік підвіконня: попільнички, стоси паперів, недопалки, порожні коробки з- під цигарок, пожмакана брошурка Шеллі, книга Рея Бредбері, розкрита на оповіданні «Той, що заснув у Армагеддоні», перший том Кастанеди в яскравій суперобкладинці. Під ліжком валяється плеєр, який завжди працює. Він глухий (чи то німий) на одне вухо. З іншого вуха спіраллю виходить музика. Кльово, коли не треба щоразу тиснути на PLAY, - будь-коли втуляєш слухавки, й музика там… Subjunctive Mood… Час хмаринами скуйовдженого прядива валяється усюди в мовчазній оселі… Джанніс…