Орігамі-Блюз

Світлана Поваляєва

ОРІГАМІ-БЛЮЗ

АКВАРІУМНІ ДЕЛЬФІНИ

170

РІЗДВЯНА ГРОЗА

ЗМІСТ

Світлана Поваляєва

Орігамі-Блюз

«Що ти, довговічний, робитимеш у цьому світі, дочекавшись, коли твій вигляд стане потворним!»

Кенко-Хосі, «Нотатки з нудьги»

«Справжній блюз грає чоловік, якого покинула кохана жінка».

«Перехрестя»

Кама Сутра радить ніколи не одружуватися з такими, як вона - лінивими, брутальними, неохайними, ревнивими, розбещеними, хтивими.

Вона найгірша з жінок принаймні з однієї причини: ЇЙ В СОБІ ДОБРЕ!

ОРІГАМІ-БЛЮЗ

1. Шкіци риб у розтині

Мрія чистить на березі рибу. Мрія співає пісню Лесі «Русалка», гарячий західний вітер жене її глухий від сигарет голос вздовж мокрого піщаного плюсу й майже гарячих річкових вод, що вітрові віддаються. Мрія спочатку обережно зішкрябує луску з живота риби, устромляє вістря ножа в риб’ячий анус і розтинає живіт, залазить рукою до черева, підчіплює й видирає нутрощі так, щоби не розчавити жовчний міхур, вириває їх й навідліг жбурляє на середину річки. Чайки сидять на воді, немов паперові човники, - чатують. Ціла зграя. Коли Мрія кидає риб’ячі тельбухи, кілька чайок підхоплюються в повітря - паперові літачки - та з бойовим кличем пікірують на здобич: плавальний міхур, якщо не проштрикнути його ножем (чого Мрія ніколи не робить), тримає кишки на поверхні води. Мрія відриває разом із зябрами риб’ячу голову від хребта й тотожнім злітаючим жестом кидає її вздовж прибою на пісок. Неподалік чатує кілька ворон. Вони злітають від рвучкого руху Мрії, але не надто сполохані, радше з міркувань обережності. Та ворона, чия настала черга (згідно з воронячими ієрархічними законами), підстрибуючи боком, наближається до риб’ячої голови й хижо підчіплює її своїм масивним дзьобом так само, як підчіплює паперові паки зпід соку. Мрія щоразу дивується: ворони так довго живуть й здатні використовувати понад триста різноманітних сигналів для спілкування поміж собою, а не розуміють одне одного, якщо вони з різних місцевостей… Як перевірити, чи розуміють оці річкові ворони київських ро дичів?

Мрія співає, чистить рибу, годує ворон та чайок. Риби - повна мидниця завбільшки з кінву. Сонце пече нещадно. Мокра сукня обліп лює тіло Мрії, мокра бандана обліплює корот кострижену голову Мрії, великі сонцезахисні окуляри, що закривають половину Мріїного обличчя, - поцятковані риб’ячою лускою, яка швидко сохне й скручується на сонці. Ворони пообсідали дерев’яний човен. Вітер жене пісню, як воду, як пісок, як паперові човники, літачки та пакети зпід соку…

Мрія хребтом крізь мокру темносиню сукню відчуває, що Флеш не вийде на берег. І раптом пісня в ній уривається сама собою.

Якийсь час Мрія чистить рибу мовчки, а пісня ще ледве чутно бринить у голові. В грудях, у серці - просто вітер. Мрія розуміє, що Флеш не просто не вийде на берег: в будинку (який зі свого місця Мрія не бачить, але відчуває крізь сукню всім тілом) його теж немає: будинок зачинений, всі кімнати порожні. Напевно, Флеш поїхав до Міста. Місто - труна, склеєна з газетних шпальт… Місто - паперовий макет, з якого переможно стирчить зужита штрикалка телевежі - вимальовується крізь густу імлу спеки.

Вся поверхня води вкрита крилатими мурахами, що наосліп тицькаються в повітря, повзуть по воді, доки не потонуть. Перемішаний з лускою пісок злизує хвиля - тепла, як зпід крану, як чай. Поділ Мріїної сукні змішується з хвилею, піском та лускою. Вона помічає, що чайки кружляють прямо над її головою, а ворони, позираючи скоса, безсоромно підкра даються короткими стрибками до купи ще не чищеної риби. Риба підсихає і на купі, й у мидниці - луска перетворюється на шерхлий папір. Тоді Мрія зауважує, що мимоволі зупи нилася, й знову береться за недочищеного суда ка. Шкребе тепер швидко і механічно - без на солоди чимось всередині себе й довкола себе (радіус 50 метрів). Без пісні.

Мрія з ногами залізла у виплетене з лози кріслогойдалку. Сутінки та комарі. Спіраль «Raptor» млосно курить біля ніг Мрії, відга няючи комарів. Неподалік врівноважено жевріє багаття в кам’яному колі. Мрія сьорбає каву з керамічної філіжанки, палить «Lucky Strike» й читає газету «Хайвей», складаючи з прочитаних шпальт літачки та човники, приречені прожити коротке своє життя на землі біля Мріїних ніг й згодом згоріти у ватрі. В дерев’яному буди ночку на палях - темно: світло горить лише внизу, в кухні. Мрії цього досить: вона бачить, мов кішка. Прозорий метелик кидається на ґратки вій з відчаєм сліпого птаха, що сам собі сниться. Хребтом крізь сукню, яка висохла на тілі, Мрія відчуває чиїсь кроки, всупереч щемкому стисканню у сонячному сплетінні думає: «Сусідка» й не ворушиться. Дві чоловічі постаті виникають перед нею: Флеш та Рут (Рудий Провідник, схожий на сенбернара Сема з сусідньої дачі). Їм ледь по двадцять. Мрії - вже під тридцять. Обидва вітаються. Мрія підводиться з кріслагойдалки. Маленький цвір кун лоскоче їй серце. Вдає подив. Дивиться тіль ки на Флеша.

- Хто з нас має лишитися? - запитує

Флеш…

Мрія наближається до нього, ніби танцюючи повільне млосне танго, кладе руки йому на плечі, дивиться у вічі, посміхаючись, як їй здається, глузливо й стримано: «Я думала, ти скучив і прийшов мене поцілувати. Мені би й на думку не спало, що ти здатен втягувати мене у якісь дитячі розборки».

Флеш коротко зиркає на Рута - кращого кумпля (наразі), Рут позирає то на Мрію то на Флеша, а Мрія дивиться на вії, вуста, на все обличчя Флеша й сама відчуває, як ніжність, що точиться з неї, розтікається довкола наелек тризованим туманом. Флеш має перевагу темних очей: темні очі ніколи не стають кала мутними або прозорими, засклілими чи холод ними - вони завжди виразні й теплі, завжди відверто жаріють. У Флеша очі - гарячі, кольору перестиглих серпневих вишень, від них неможливо відірвати погляд - так само, як від полум’я. Рут розвертається і йде, кидаючи крізь зуби та через плече - ніби плювок - «Ннну, папа…», а Флеш в цей час мовить до Мрії: «Тоді я зараз прийду так, як ти собі надумала».

Він зникає услід за Рутом і - Мрія трі почеться, мов нічниця на свічці, але не встигає навіть опустити руки, зпід яких щойно висли знули Флешеві плечі, - повертається, оповитий якоюсь ртутнобілою, неначе молочне місячне сяйво, хмариною. Флеш впритул підходить до Мрії й вона опиняється всередині величезного оберемку болотяних лілей, серед яких душу висмоктують своїм моторошним запахом цитри нові голівки латаття.

- Тобі, - звабливоглухуватим голосом каже Флеш, самовдоволено посміхається.

Мрія мовчить. Сльози раптом зволожують кутики її широко розчахнених очей. Вона примружує очі, й усмішка її стає беззахисною - маски відлущуються з обличчя, як пелюстки, немов списані японськими віршами аркушики, але до справжньої Мрії (якщо вона існує) дале ко. Охопивши сніп іще вологих квітів, зминаючи їх, Мрія притуляється до Флеша й відчуває серед м’язистих слизькуватих стебел твердість бутелькового шкла.

- Це вино? - кволо запитує вона.

Це - коньяк, - нахиляючись до Мрії, ви дихає Флеш прямо в її вуста: Мрія відчуває запах алкоголю. Не дивно: Флеш рідко буває тверезим. Принаймні він ніколи не приходить тверезим до Мрії: напевно, ніяковіє. Чи боїться…

Вікова різниця ледь не в десять років ковбасить комплексами не лише Мрію - Флеша також. … як швидко вони виростають у смаглявих парубків з ніжними рухами сили андрогінну довершеність змінюють швидше аніж дерева листя перетворюються на «чиказьких биків» а наступні вже їм прогризають спини й червиві плоди поколінь укривають асфальт своїм гноєм… вони йшли в перший раз в перший клас під її випускний і останній дзвоник…