Загублена земля

Жодної відповіді, тільки гуркіт двигунів поїзда, які набирали обертів.

— Роланде, — різко кинула Сюзанна. — Ти маєш мені допомогти.

Замріяний вираз обличчя зник, поступившись переляку й рішучості. Ще ніколи Роланд не бачив її вродливішою… чи самотнішою. Там, на краю галявини, коли вони спостерігали, як ведмідь намагається зняти Едді з дерева, вона сиділа в нього на плечах, і Роланд не бачив виразу її обличчя, коли наказав стріляти. Але той самий вираз він спостерігав нині. Колесо ка мало своє призначення, призначення обертатися, і врешті–решт воно завжди поверталося до того місця, звідки почало свій хід. Так було завжди і так було зараз. Сюзанна знову стояла віч–на–віч із ведмедем, і, судячи з виразу її обличчя, знала про це.

— Що? — спитав він. — Про що ти говориш, Сюзанно?

— Я знаю відповідь, але не можу її згадати. Вона застрягла в моїй пам'яті, наче кістка в горлі. Допоможи мені згадати. Не його обличчя, а його голос. Його слова.

Джейк зиркнув на зап'ястя, і перед його внутрішнім зором знову виникли зелені котячі очі Цок–Цока. Бо на місці, де колись був годинник, тепер красувалася тільки смужка, неприродно біла на тлі засмаглої шкіри. Скільки часу в них лишилося? Авжеж, не більше семи хвилин, та й то щонайбільше. Він підвів очі і побачив, що Роланд дістав з патронташа патрон і водить ним по кісточках пальців лівої руки. Очі у Джейка негайно почали заплющуватися, й він швидко відвів погляд.

— Чий голос ти хочеш згадати, Сюзанно Дін? — низьким задумливим голосом запитав Роланд. Його погляд був зосереджений не на її обличчі, а на патроні, що легко перекочувався по кісточках… вперед… назад… навскоси… і знову назад…

Навіть не підводячи очей, він знав, що Джейк дивиться вбік, щоб не засинати, але Сюзанна не відводить очей від патрона. Він пришвидшив темп, аж поки патрон, здавалося, почав літати над тильним боком його долоні.

— Допоможи мені згадати голос мого батька, — сказала Сюзанна Дін.

2

Якусь мить панувала тиша, яку вряди–годи переривали далекі вибухи десь у місті, стукіт дощу об дах Колиски і глуха пульсація слоутрансових двигунів монопоїзда. А потім повітря прорізало низьке гідравлічне дзижчання. Насилу відірвавши погляд від патрона, що танцював у пальцях стрільця (ще мить — і він би теж занурився у транс), Едді зазирнув крізь грати огорожі. З похилої рожевої панелі між передніми вікнами Блейна випинався тонкий сталевий стрижень. Чимось він нагадував антену.

— Сюзанно? — покликав Роланд, не підвищуючи голосу.

— Що? — Очі в неї були розплющені, але голос долинав наче здаля, як у сомнамбули, що розмовляє уві сні. — Ти згадала голос свого батька?

— Так… але я його не чую.

— ДРУЗІ, У ВАС ЛИШИЛОСЯ ШІСТЬ ХВИЛИН.

Едді й Джейк разом підскочили й подивилися на гучномовець пульта керування, але Сюзанна, здавалося, нічого не почула. Вона незмигно дивилася на патрон. Під ним, наче човники на ткацькому верстаті, здіймалися й опадали кісточки Роландових рук.

— Спробуй зараз, Сюзанно, — поквапив Роланд. І зненацька в Сюзанні сталася якась зміна. Вона наче поважчала… і разом з вагою якось невловно набрала життєвої сили. Здавалося, змінилася сама її сутність.

І насправді так і було.

— Та нащо тобі та сучка? — заскреготав у відповідь голос Детти Волкер.

3

Детта говорила роздратовано і зацікавлено водночас:

— Та вона ж повний нуль у математиці, більше трояка ніколи не мала. Та й то без мене б не впоралась. — Вона замовкла й буркотливо додала: — І без тата. Він теж помагав. Я знала всі ті спеціальні числа, але це він нам сітку показав. Ото був клас! — Вона гигикнула. — Сьюз не може згадати її, бо Одетта вопше ніколи не знала цих спеціальних чисел.

— Яких спеціальних чисел? — спитав Едді.

— Простих чисел! — Слово «простих» вона вимовила з наголосом на першому складі. Вона дивилася на Роланда, і складалося враження, що вона знову прокинулася… тільки це булаі не Сюзанна, і не те зле демонічне створіння, яке раніше називало себе Деттою Волкер. Хоча це точно був її голос. — Вона приходила до татка і скиглила, бо завалила математику… а то ж була просто алгебра! Нє, вона могла — якшо я могла, то й вона могла, — але їй було впадло. Ця сучка тільки віршики любила читати, математика їй була не по зубах, тямиш? — Детта закинула голову назад і розреготалася, але то був уже не напівбожевільний уїдливий сміх. В її голосі звучало непідробне здивування з приводу нерозумності її розумової близнючки.

— А тато, він казав: «Я тобі покажу один фокус, Одетто. Я його в коледжі вивчив. Мені він допоміг з цими простими числами, і тобі поможе. Такти знатимеш усі прості числа. А тупа Ох–детта йому: «Таточку, вчителька каже, що формули простих чисел нема». А тато їй зразу: «Формули нема. Але їх можна виловити, Одетто, якщо в тебе є сітка». Він називав її Сіткою Ератосфена. Віднеси мене до тієї коробки, Роланде, і я розгадаю загадку цієї скотини. Я закину сітку і впіймаю тобі квиток на поїзд.

Роланд поніс її до переговорного пристрою, а за ним назирці пішли Едді, Джейк і Юк.

— У тебе там десь у кошелі була вуглина. Давай.

Стрілець покопирсався в кошелі й дістав короткий уламок чорного стрижня. Взявши його, Детта втупилася в ромб із чисел.

— Це не зовсім те, що показував мені татко, але менше з тим, — за мить озвалася вона. — Прості числа, вони як я — вреднючі й особливі. Це числа, які діляться тільки на одиницю і на самих себе. Два — просте число, бо його можна поділити на один і два, та це єдине парне число серед простих. Решту парних можна прибрати.

— Я не доганяю, — зізнався Едді.

— Це тому, що ти просто дурненький білий хлопець, — сказала Детта, але незлостиво. Ще якусь мить вона дивилася на ромб, а потім швидко почала замальовувати кінчиком вуглинки всі клавіші з парними числами.

— Три — просте, але при множенні на нього не отримаєш просте, — сказала вона, і Роланд почув у її голосі щось дивовижне: Детта повільно зникла, поступившись не Одетті Голмс, а Сюзанні Дін. Йому навіть не довелося виводити її з гіпнозу — вона виходила з нього самотужки.

Виключивши парні числа, Сюзанна позначила вуглинкою числа, кратні трьом: дев'ять, п'ятнадцять, двадцять один тощо.

— Те саме з п'ятіркою і сімкою, — пробурмотіла вона, тепер уже остаточно прокинувшись і ставши Сюзанною Дін. — Тепер лишилося прибрати непарні, такі як двадцять п'ять, які ми ще не викреслили.

Тепер ромб клавіш на переговорному пульті виглядав так:

— Готово, — знесилено сказала вона. — У сітці лишилися прості числа від одного до ста. Я впевнена, що це комбінація, яка відчиняє хвіртку.

— ДРУЗІ, У ВАС ОДНА ХВИЛИНА. ЗДАЄТЬСЯ, Я ПЕРЕОЦІНИВ ВАШІ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ.

Едді пропустив Блейнові слова повз вуха й обійняв Сюзанну.

— Це ти, Сьюз? Ти прокинулася?

— Так. Я прокинулася ще тоді, коли вона була на середині своєї промови, але дозволила їй трохи побазікати. Не хотілося перебивати, щоб не здатися нечемою. — Вона глянула на Роланда. — Що скажеш? Спробуємо?

— П'ЯТДЕСЯТ СЕКУНД.

— Так. Ти знайшла відповідь, Сюзанно, тож ти і спробуй. Вона вже потягнулася до верхівки ромба, але Джейк накрив

її руку своєю долонею.

— Hi, — сказав він. — Насос заправляється простими: ззаду наперед. Пам'ятаєш?

Сюзанна всміхнулася.

— Точно! Цей Блейн розумник… і Джейк також.

Вони мовчки дивилися, як вона натискає кожну кнопку по черзі, починаючи з дев'яноста семи. З натисканням кожної кнопки лунало відчутне клацання. Після того, як Сюзанна натиснула останню кнопку, не було напруженої хвилини чекання — хвіртка посеред бар'єра миттєво почала підійматися, скрегочучи в пазах. Звідкись згори посипалися пластівці іржі.

— НЕПОГАНО! — палко вигукнув Блейн. — Я НЕТЕРПЛЯЧЕ ОЧІКУЮ НА ПРОДОВЖЕННЯ. АЛЕ ПОКВАПТЕСЯ, МЕРЩІЙ У ВАГОН. ПРАВДУ КАЖУЧИ, ВАМ ВАРТО ВЖЕ БІГТИ. У ЦІЙ ЗОНІ РОЗТАШОВАНО КІЛЬКА ВИХІДНИХ ОТВОРІ В ДЛЯ ГАЗУ.