Чарівний талісман (збірник)

— Ну, зовсім самі, звичайно, не подужаємо, — кажеш ти. — Але якщо нам допоможуть…

— Хто?

— Тс!.. — робиш ти жест рукою і палець до вуст притуляєш.

Озирнулися ми з Агашкіним — хто б це нас міг підслухувати? Нікого не побачили, але про всяк випадок замовкли.

— Спершу нам слід — що? — кажеш ти

— Що? — перепитуємо ми з Агашкіним.

— Спершу нам слід дізнатися, де ота скеля з Прометеєм У який бік іти, де шукати, — кажеш ти. — Правильно?

— Правильно, — погоджуємося ми з Агашкіним

— Яка наука нам у цьому допоможе? — питаєш ти. — Чи не географія?

— Географія, — як папуги, повторюємо ми.

І ти раптом тихо і чемно так (чемніше не можна) кажеш, глянувши догори:

— Геє Петрівно!. Поможіть, будь ласка!..

Завмерли ми, вуха наставили

І несподівано почули знайомий, як завжди, лагідний і привітний голос нашої вчительки географії

— Ех, хлопчики, хлопчики! Таке просте завдання. Де ми з вами зараз? На місці майбутнього Києва. А скеля де? На Кавказі А Кавказ де? На південний схід від Києва. Отже…

Голос замовк. Ми перезирнулися.

— Та-ак… — кажеш ти. — Як це ми самі не додумалися? Така проста річ Аж незручно

— А що нам дасть південний схід? — каже Агашкін. — На чому ми до Кавказу доберемося? Літака ж у нас нема.

— А хоча б те, що ми до Дніпра вийдемо, — кажеш ти. — Й оскільки, як ти правильно, Агашкін, зауважив, літака у нас таки немає, діставатися будемо водним шляхом Як усі первісні люди. Дніпром до Чорного моря, а там і Кавказ.

— Правильно, — кажу я. — Плота побудуємо І попливемо, як славетний Тур Геєрдал на «Кон-Тікі» або на «Тигрисі»

— От-от, — кажеш ти

Агашкін тільки потилицю почухав. Та й було чого чухати Шлях неблизький. І нелегкий

— Тільки до Гефеста Івановича хай уже хтось із вас звернеться, — кажеш ти. — А то незручно, щоб усе я та я

— Ні-ні! — запротестував Агашкін. — Тільки ти! Він тебе любить Ти ж конструктор А ми з Лесиком — звичайні чорнороби Він нас, може, й не пам'ятає.

— Правильно, — погодивсь я

Ти не дуже й сперечався.

Голову набік нахилив, як ти це вмієш, коли щось просиш, і ніжним таким голосочком:

— Гефесте Івановичу… Вибачте… Чи не могли б ви нам тільки підказати, з чого і як нам у таких умовах плота зробити?

Прислухалися.

Чуємо — прокашлявся хтось у небі й знайомим хриплуватим голосом нашого вчителя праці каже:

— Слухайте… Оно ліворуч од вас, бачите, купа, хмизом прикидана То схов знарядь праці первісних людей. За останніми науковими даними, первісні люди у певних місцях робили такі схови Раніше археологи гадали, що то стоянки, а тепер виявляється — схови знарядь праці Так-от, розгортайте купу, вибирайте собі кам'яні сокири, різаки — й починайте Свіжих зелених стовбурів не чіпайте, виберіть із бурелому, сонцем та вітром висушені, але не трухляві, не гнилі. А от ліанами зв'язуйте свіжими, гнучкими. Ну, давайте!.

Розгорнули ми купу, де схов був, вибрали собі замашні сокири, різаки найгостріші Й узялися до роботи

Можеш собі уявити, що то була за робота — витягати з бурелому товстелезні колоди, обрубувати кам'яними сокирами гілляки, зв'язувати колоди ліанами Але ми не ремствували Навіть навпаки — підспівувати почали. Бо зігрілися трохи

І робили ми це вже на березі Дніпра А то як би ми той пліт спустили на воду?

Попомучилися ми, але нарешті пліт був готовий Зв'язували колоди прямо на воді у великій затоці. А тоді, взявши довгі жердини, вивели свого «Шаблезубого тигриса» (так ми його назвали) на течію — і почалася наша подорож.

Про ту нашу подорож можна дві серії набалакати: «По Дніпру» і «По морю». Але зараз нема часу

Отже, уяви собі, як це в кіно робиться: спершу один кадр — пливемо Дніпром, підобідуючи на ходу якимись овочами та фруктами. Потім другий кадр — випливаємо з дніпровського гирла у Чорне море. Третій кадр — пливемо бурхливим Чорним морем під саморобними вітрилами з величезного первісного листя Четвертий — знесилені лежимо на плоту, і хтось із нас, хай навіть Агашкін, кричить спрагло: «Земля!» І нарешті кадр п'ятий — виповзаємо ми на Чорноморське узбережжя Кавказу десь у районі теперішньої Гагри.

Скажу тільки одверто, що самі б ми ніколи на нашому «Шаблезубому тигрисі» до Кавказу не дісталися Весь час ми змушені були звертатися до педабогів. Аполлон Григорович допомагав нам вести пліт у морі. Афіна Панасівна робила потрібні обчислення. Без Гери Андріївни ми просто повмирали б від спраги Вона нам допомагала опріснювати воду. Артеміда Семенівна підгодовувала нас увесь час — то пташиними яєчками, то рибкою, а то й просто планктоном. Ну, а про Гефеста Івановича й говорити нічого Бо наша мандрівка — то була суцільна робота, робота і ще раз робота.

От ми й на Кавказі

Ну, певна річ, знову ж таки без учительки географії скелю ту ми не знайшли б Знаєш, скільки на Кавказі скель!

Та нарешті дісталися ми й до скелі

Дивлюсь — стоїть прикутий ланцюгами наш бідний Прометей Гаврилович, а величезний страшнючий орел махає біля нього крилами і націляється здоровенним дзьобом От-от клюне.

Ми всі втрьох як закричимо:

— Ану киш! Ану геть звідси!

Орел на скелі сів, хижим оком на нас здивовано позирає — а це хто такі? Ще наче й усміхається глузливо Зібрали ми останні сили, схопили по каменюці, замахнулися. Аж тут чуємо:

— Хлопці, не робіть цього! — каже зі скелі Прометей Гаврилович. — Не можна його чіпати. Він до Червоної книги занесений.

Розгубилися ми.

— Він же вас терзає! — кажемо

— А хіба він винен? Дурний птах Людського розуму не має Придумали йому в міфі таку роль, він її й виконує

— А що ж робити? Як же тоді вас звільняти? — дивуємося ми.

— Не хвилюйтесь. Головне, що ви прийшли При вас він мене вже не зачепить Бачите? Сидить, не дзьобає Це він тільки на прикутих такий хоробрий А як бачить, що з'явилися вільні люди, то вже й замислився, чи не полетіти йому ліпше додому?

І справді, посидів іще трохи орел, покрутив головою, позираючи на нас, тоді крилами змахнув і полетів геть.

— О! А що я казав! — усміхнувся Прометей Гаврилович. — Тепер і про звільнення подумати можна Дряпайтеся сюди І оті каменюки, що в руках тримаєте, несіть.

Подряпалися ми до Прометея Гавриловича

Узяв він у нас із рук каменюки і почав тими каменюками щосили по ланцюгах гатити. Іскри враз посипалися, ми аж очі замружили, щоб не засліпило

А коли за мить глянули, бачимо — ланцюги вже розбиті, Прометей Гаврилович вільний, і в руках у нього горить смолоскип, від тих іскор запалений І такі в нього очі щасливі — наче сонця сяють Виструнчився він враз, ступив кілька кроків угору, простягнув руку зі смолоскипом, точнісінько як це роблять спортсмени, запалюючи олімпійський вогонь, і на горі спалахнуло полум'я — вогнище.

Дивимося, а навколо вогнища стоять усі педабоги на чолі із Зевсом Парамоновичем.

І всі всміхаються привітно й радісно.

І руки гріють біля вогню

Глянув я, і раптом знову, як тоді на дереві, якимсь таким знайомим здався мені отой кавказький краєвид…

Придивляюся — точно! Це ж наша альпійська гірка, тільки велетенська, в натуральному масштабі Знову!

І враз бачу — гігантський, на півнеба, черевик… Зі знайомим збитим носаком Мій!.. Наступив на скелю. Скеля зривається, з гуркотом летить униз. І ми летимо всі, провалюємось у моторошну темну прірву

На якусь мить втратив я свідомість. А коли отямився, дивлюсь — лежу на дні глибоченної ями Поряд дві якихось мавпи. Зирк на свої руки, ноги, а вони теж волохаті, мавпячі…

Такий мене жах охопив, аж серце зупинилося.

— Ми більше не будемо! Не бу-у-удемо-о! Не бу-у-у… — волаю щосили. Та слів не чути — лише дикі мавпячі звуки: — У-у!. У-у!.. У-у!.

Ну, все! Кінець!.

І тут у відповідь, як надія на порятунок, десь далеко-далеко пролунав шкільний дзвоник…

І маленький вогничок заблимав у темряві й почав наближатися…

Лесик був фантазер.