Страница 74 из 78
Одного ранку Дон Кіхот, вийшовши при повній зброї (він часто казав, що зброя — то його окраса, а бій — одпочинок, і без зброї він ніде не бував) погуляти на набережній, побачив проти себе якогось рицаря, теж цілком озброєного, в білому панцері і з щитом, де був змальований ясний місяць. Наблизившись так, щоб його було чути, він голосно, звертаючись до Дон Кіхота, сказав:
— Видатний рицарю і дотепер ще не досить вихвалений Дон Кіхот Ламанчський, я — Рицар Білого Місяця, нечувані рицарські подвиги якого, мабуть, нагадують тобі про мене. Я приїхав битися з тобою і спробувати силу твоїх рук, щоб примусити тебе визнати та як на сповіді сказати, що моя дама, хоч би хто вона була, є незрівняно краща за твою Дульсінею Тобоську. Якщо ти негайно визнаєш цю правду, це визволить тебе від смерті, а мене — від неприємності заподіяти її тобі. Коли ж ти станеш до бою і я переможу тебе, я не хочу іншої нагороди, як та, що зараз скажу тобі. Ти мусиш покинути зброю, уникатимеш усяких пригод і цілий рік житимеш на самоті в своїй садибі, не торкаючись до меча, в спокійній тиші та в корисному для тебе відпочинку, і це допоможе тобі збільшити свої прибутки та врятувати свою душу. А коли ти переможеш, даю на твою волю свою голову; моя зброя й мій кінь стануть тобі за здобич, і до тебе перейде слава моїх вчинків. Обміркуй, що тобі більше до вподоби, і дай зараз відповідь, бо я вирішив сьогодні ж розв’язати цю справу.
Зухвалість Рицаря Білого Місяця й причина, чому той викликав його на поєдинок, здивували і вразили Дон Кіхота, і він спокійно і з суворою стриманістю відповів:
— Рицарю Білого Місяця, чутки про славні вчинки якого до мене ще не дійшли, я ладен заприсягтися, що ви ніколи не бачили славетної Дульсінеї. Я певен, що коли б ви її побачили, ви не зробили б такої пропозиції, бо її образ переконав би вас у тому, що не може бути вроди, яку можна було б прирівняти до її краси. Отже, я не кажу, що ви брешете, але гадаю, що ви помиляєтесь. Одночасно я приймаю виклик і всі ваші умови, не чекаючи, поки скінчиться день, як ви призначили. Я виключаю з умови тільки перехід до мене вашої рицарської слави, бо я не знаю, яка вона є. Мене задовольняє і моя власна, хоч би яка вона була.
З міста побачили Рицаря Білого Місяця і повідомили віце-короля про його розмову з Дон Кіхотом. Віце-король, гадаючи, що то якась нова пригода, яку вигадав дон Антоніо Морено чи хтось із міських дворян, зараз же поїхав з дон Антоніо та багатьма іншими на набережну. Вони приїхали туди саме тоді, як Дон Кіхот вибирав собі місце.
Побачивши, що обидва рицарі збираються кинутись один на одного, віце-король став між ними й спитав, які причини спонукують їх до такого несподіваного бою. Рицар Білого Місяця пояснив, що справа в першенстві вроди; небагатьма словами повторив те, що казав Дон Кіхотові, і додав, що обидві сторони погодилися між собою щодо умов бою. Віце-король підійшов тоді до дон Антоніо й спитав, чи не знає він рицаря та чи не новий це жарт. Дон Антоніо відповів, що не знає рицаря і не знає також, чи то справжній бій, чи тільки жарти. Така відповідь стурбувала віце-короля, і він не міг вирішити, чи дозволити цей поєдинок, але потім, подумавши, що це, мабуть, самі жарти, відійшов убік і сказав:
— Сеньйори рицарі, коли для того, щоб розв’язати справу, треба або визнати, або вмерти і сеньйор Дон Кіхот взявся битися, а сеньйор Рицар Білого Місяця не зрікається своїх вимог, то починайте.
Рицар Білого Місяця ввічливо подякував віце-королю за дозвіл, так само зробив і Дон Кіхот, доручивши себе, як завжди робив перед боєм, небу та Дульсінеї, повернув Росінанта, щоб вибрати позицію, бо бачив, що Рицар Білого Місяця робить те саме.
Не чекаючи звуків сурм чи якогось іншого військового інструмента, щоб атакувати один одного, обидва одночасно повернули своїх коней. Кінь Рицаря Білого Місяця був швидший за Росінанта, і Рицар Білого Місяця, не торкаючись його списом, який він, здавалося, навмисне підніс угору, так штовхнув Дон Кіхота, коли той проїхав тільки третину своєї путі, що наш рицар із Росінантом бухнулись на землю. Рицар Білого Місяця зараз же нахилився над ним і, приставивши спис йому до забрала, сказав:
— Ви переможені, рицарю, і навіть мертві, якщо не виконаєте умов нашого бою.
Дон Кіхот, збитий і приголомшений, не підіймаючи забрала, кволо й уривчасто, мов із домовини, сказав:
— Дульсінея Тобоська — найвродливіша жінка в світі, а я — найнещасніший рицар на землі, і я не зречуся істини, хоч і не можу її боронити. Встроми в мене спис, рицарю, і візьми моє життя, бо ти відняв уже мою честь.
— Я, певне, не зроблю цього, — відповів Рицар Білого Місяця. — Хай живе непорушна врода сеньйори Дульсінеї Тобоської, а я задовольняюся тільки тим, що великий Дон Кіхот поїде у своє село на один рік або на строк, який я встановлю згідно з нашою умовою перед боєм.
Віце-король, дон Антоніо й усі присутні чули це, а також відповідь Дон Кіхота про те, що, коли від нього не вимагатимуть нічого ганебного для Дульсінеї, він виконає все, як справжній та чесний рицар.
Коли Дон Кіхот дав таку обіцянку, Рицар Білого Місяця повернув свого коня, схилив голову перед віце-королем і галопом поїхав до міста, а віце-король звелів простежити за ним і неодмінно дізнатися, хто він такий. Дон Кіхота підвели, зняли забрало й побачили, що він блідий і спітнілий. Росінант був у дуже поганому стані й не міг ходити. Засмучений і пригнічений Санчо не знав ні що казати, ні що робити. Йому здавалося, що все це сталося уві сні і було тільки чаруванням. Він бачив, що його пана переможено, і знав, що той дав обіцянку цілий рік не братися до зброї. Він гадав, що сяйво слави його рицарських вчинків увзялося хмарами назавжди, і надії, що Дон Кіхот виконає свої обіцянки, розвіялись, як дим на вітрі. Він боявся також, що Росінанта скалічено, його панові скручено всі в’язи, хоч було б немалим щастям, якби той скрутив в’язи свого божевілля.
Кінець кінцем, у паланкіні, що його звелів принести віце-король, Дон Кіхота приставили до міста. Туди ж таки повернувся й віце-король, цікавий знати, хто був Рицар Білого Місяця, що довів нашого рицаря до такого поганого стану.
РОЗДІЛ XXXIII
Дон Антоніо поїхав слідом за Рицарем Білого Місяця, за яким бігла вже й навіть переслідувала юрба хлопців. Коли він увійшов в один із заїздів у місті, дон Антоніо вступив і собі за ним, бажаючи познайомитись. Рицаря зустрів зброєносець, щоб допомогти йому зняти зброю; вони ввійшли в кімнату на нижньому поверсі, а слідом за ними й дон Антоніо, якого брала нетерплячка довідатись, хто він такий. Бачивши, що цей дворянин його не покидає, Рицар Білого Місяця сказав:
— Я добре знаю, сеньйоре, чого ви прийшли. Ви хочете довідатися, хто я такий. Мені нема чого ховатися, і, поки зброєносець зніматиме з мене зброю, я розкажу вам чисто все. Знайте, сеньйоре, що мене звуть бакалавр Самсон Карраско. Я з того самого села, що й Дон Кіхот. Всі, хто його знає, і я в тому числі, дуже шкодують Дон Кіхота за його божевілля й чудноти. Бувши певний, що вилікувати його може тільки спокій та життя в своїй садибі, я вжив таких хитрощів, щоб примусити його вернутись додому.
Три місяці тому я вирушив, прибравши ім’я Рицаря Лісу, щоб викликати його на бій і перемогти, не пошкодивши йому нічого. Попереду ми мусили умовитись, що переможений віддасть себе на ласку переможця. Моя вимога була у мене готова заздалегідь (бо я вже бачив себе переможцем) і полягала в тім, щоб він вернувся додому й не виїжджав звідти щонайменше один рік. Я гадав, що він, мабуть, одужає за цей час.
Але доля вирішила інакше. Не я, а він переміг мене, скинувши з сідла, і, виходить, я не міг здійснити своїх думок. Він поїхав далі, а я вернувся додому побитий, набравшися сорому і забившись, падаючи. Проте це не зменшило в мені бажання шукати його та перемогти, що ви й бачили сьогодні. Річ певна, що, додержуючи ретельно правил мандрівного рицарства, він додержуватиме й свого слова. Ось, сеньйоре, як воно було, і більше мені нема про що оповідати. Благаю вас не викривати мене й не казати Дон Кіхотові, хто я такий. Тоді здійсняться мої добрі наміри, а до нього, коли він позбудеться своїх рицарських дурощів, повернеться розум, а він у нього був колись, та ще й добрий.