Нортенгерське абатство

— Дуже вдячна. Але хіба ваш кінь не потребує відпочинку?

— Відпочинку!? Це після того, як він пробіг сьогодні якихось двадцять п’ять миль? Дурниці! Немає нічого шкідливішого для коней, ніж відпочинок. Від нього вони дохнуть швидше, ніж від будь-чого іншого. Ні, ні, поки я тут, він у мене щодня буде тренуватися принаймні чотири години.

— Справді? — дуже серйозно спитала Кетрін. — Але ж це вийде по сорок миль у день!

— Сорок, п’ятдесят — яка різниця? Отже, завтра їдемо на Ленсдаун. Пам’ятайте, я в вашому розпорядженні.

— Як це буде чудово! — обернувшись, вигукнула Ізабелла. — Кетрін, люба, я вам майже заздрю. Але боюся, брате, третій сідок тут не поміститься.

— Третій? Авжеж! Я приїхав до Бата не для того, щоб катати тут своїх сестер. Про тебе подбає Морланд.

Це спричинилося до обміну люб’язностями між тими, хто йшов попереду. Але Кетрін не розібрала ані подробиць, ані кінця їхньої балачки. Міркування її супутника, вичерпавши тему, що їх пожвавлювала, обмежувалися тепер лише короткими й рішучими прихильними або неприхильними відгуками про зовнішність жінок, яких вони зустрічали по дорозі. З ввічливістю й повагою, як і годиться юній дівчині, котра не наважується мати власну думку, що відрізняється від думки самовпевненого чоловіка, особливо стосовно жіночої краси, Кетрін слухала й погоджувалася, аж доки не наважилася змінити тему розмови, поставивши питання, яке давно висіло в неї на язиці:

— Ви читали «Удольфо», містере Торп?

— «Удольфо»?! О Господи! Хто завгодно, тільки не я! Я ніколи не читаю романів. У мене достатньо інших справ.

Кетрін, прикусивши язика і збентежившись, хотіла вже вибачитись за своє питання. Але він її випередив, сказавши:

— Романи сповнені дурниць і нісенітниць. Після «Тома Джонса» не було жодного хоч трохи пристойного — хіба що «Чернець». Цими днями я його прочитав. Усі інші такі безглузді.

— На мою думку, вам би обов’язково сподобався «Удольфо», якби ви його прочитали. Це дуже цікава книжка.

— Ні, їй-богу, це не для мене. Якщо я коли-небудь візьмуся за роман, то тільки за той, який написала місіс Редкліфф. Їх принаймні цікаво читати, і в них є жвавість і природність. Це варто читати.

— Але «Удольфо» написала, здається, місіс Редкліфф, — нерішуче сказала Кетрін, побоюючись його образити.

— Не може бути! Невже? О, так, так, я згадав. Я мав на увазі іншу безглузду книжку, що написала та жінка, через яку було стільки метушні та яка вийшла заміж за французького еміґранта.

— Мабуть, ви кажете про «Каміллу»?

— Саме так! Скільки в ній неприродного й безглуздого! Старий гойдається на гойдалці! Якось я взяв перший том, погортав його і одразу збагнув, що це мені не сподобається. А втім, ще не бачивши цієї книжки, я здогадався, яке це безглуздя. Коли я почув, що вона вийшла заміж за емігранта, я зрозумів, що цей роман мені ніколи не здолати.

— Я його не читала.

— Ви нічого не втратили, можу вас запевнити. Більшої дурниці годі собі й уявити. У ній нічого й немає, окрім старого, який гойдається на гойдалці та вчить латину. І більш нічого, клянуся!

Ці критичні висловлювання, справедливість яких, на жаль, не була поцінована бідолашною Кетрін, він промовив, підходячи до будинку, де зупинилася місіс Торп і де почуття проникливого й безстороннього читача «Камілли» поступилися місцем почуттям відданого й люблячого сина, який зустрівся з матір’ю. Місіс Торп побачила їх ще здалека, дивлячись із вікна.

— А, мамо, чи живенькі-здоровенькі? — спитав він, потиснувши їй руку. — Де це ви знайшли цей чудернацький капелюшок? Ви в ньому схожі на стару відьму. Ми з Морландом вирішили провести з вами кілька днів. Отже, доведеться вам пошукати для нас неподалік хороше житло з двома ліжками.

Таке звертання, здавалося, цілком справджувало сподівання її ніжного материнського серця, бо місіс Торп зустріла сина з найщирішою радістю. Що ж до двох молодших сестер, то до них він виявив таку саму братську прихильність, запитавши в них, чи живенькі-здоровенькі, і зазначивши, що вони обидві потвори.

Таке поводження не сподобалося Кетрін. Але містер Торп був другом Джеймса і братом Ізабелли. І до того ж на її судження про нього вплинули слова Ізабелли, яка їй сказала, коли вони пішли поглянути на новий капелюшок, що Джон вважає її найчарівнішою дівчиною у світі, а також зроблене Джоном при розставанні запрошення танцювати з ним на балу, який мав відбутися цього вечора. Коли б вона була старшою й гоноровитішою, такі залицяння не подіяли б. Але коли ти юний і невпевнений у собі, потрібна надзвичайна стійкість розуму, щоб не піддатись тому, що тебе назвали найчарівнішою дівчиною у світі й так завчасно запросили на танець. Наслідком було те, що коли брат і сестра Морланди, провівши годину в Торпів, вийшли з дому, щоб піти разом до Алленів, і Джеймс, коли за ним зачинилися двері, спитав: «Ну, Кетрін, чи сподобався тобі мій друг Торп?», вона, замість того щоб відповісти так, як вона б це, певно, зробила, якби на неї не подіяли лестощі й почуття дружби: «Дуже не сподобався», без запинки вимовила:

— Дуже сподобався, з ним так приємно спілкуватися!

— Він і справді найчудовіший хлопець у світі. Трохи балакучий, але вам, панночкам, це, мабуть, до вподоби. А як тобі інші члени родини?

— Дуже, дуже сподобались, особливо Ізабелла!

— Приємно чути. Саме таку молоду особу я б хотів бачити твоєю подругою. У ній стільки здорового глузду, і вона така щира й привітна. Я давно хотів тебе з нею познайомити. І вона, здається, дуже тебе любить. Вона говорить про тебе з таким захопленням. А прихильними відгуками такої дівчини, як міс Торп, — сказав він, лагідно взявши її за руку, — навіть ти, Кетрін, можеш пишатися.

— Я й справді ними пишаюсь, — відповіла вона. — Я люблю її всім серцем і щаслива, що й тобі вона подобається. Ти про неї лише згадав, коли писав мені, повернувшись від Торпів.

— Я сподівався невдовзі тебе побачити. Гадаю, вам слід якнайчастіше зустрічатися, доки ви в Баті. Вона дуже мила. А яка вона розумна! Як нею пишається її рідня! Безсумнівно, вона їхня улюблениця. Вона, певно, має великий успіх у Баті?

— Авжеж має. Містер Аллен вважає її найгарнішою дівчиною в Баті.

— Наважуся сказати, він має рацію. Не знаю жодного чоловіка, який би розумівся на жіночій вроді краще за містера Аллена. Мені немає потреби запитувати тебе, люба Кетрін, чи тобі тут подобається. Якщо в тебе є така подруга, як Ізабелла Торп, ти не можеш бути невдоволеною. Та й Аллени, я впевнений, до тебе дуже зичливі.

— О, звісно! Мені тут весело! А тепер, коли ти приїхав, я просто щаслива. Як це мило, що ти приїхав сюди здалека, щоб побачити мене!

Джеймс прийняв цю данину вдячності, заспокоївши своє сумління тим, що сказав щиро:

— Кетрін, я й справді дуже тебе люблю.

Далі пішла розмова про братів і сестер, — як одні вчаться, а інші ростуть, — а також про інші родинні справи. Джеймс лише одного разу відхилився від теми, знову згадавши про достойності міс Торп. Ця розмова точилась, доки вони не опинилися на Палтні-стріт, де Джеймса вельми привітно зустріли містер і місіс Аллен, з яких перший запросив його з ними пообідати, а друга — визначити якість і вгадати ціну нової муфти й палантина. Попередня домовленість в Едгарз Білдінгз завадила Джеймсові прийняти запрошення джентльмена і змусила якнайшвидше відповісти на запитання леді. І після того, як було домовлено про зустріч обох компаній у Восьмикутній вітальні, Кетрін могла нарешті поринути в піднесені й тривожні переживання над сторінками «Удольфо», забувши мирські клопоти про сукню й обід, про тривогу місіс Аллен з приводу запізнення кравчині й лише на коротку мить втішаючись думкою про те, що її вже запросили танцювати на балу.

Розділ VIII

Попри «Удольфо» й кравчиню, компанія з Палтні-стріт прибула до Верхніх залів саме вчасно. Торпи та Джеймс Морланд з’явилися лише на дві хвилини раніше. І після того, як Ізабелла виконала свій звичайний ритуал, зустрівши подругу зливою люб’язностей та усмішкою, похваливши її вбрання і позаздривши її зачісці, юні леді пішли під руку вслід за старшими до бальної зали, перешіптуючись про все, що тільки спадало їм на думку, й збуджуючи одна в одній гру уяви потиском руки або ніжною усмішкою.