Нортенгерське абатство

Перше, що зробила місіс Аллен, як тільки вони сіли, так це привітала себе з тим, що їй пощастило вберегти свою нову сукню.

— Було б просто жахливо, коли б її порвали, — сказала вона, — ти згодна? Це ж такий тонкий муслін! Як на мене, у всій залі немає нічого подібного, запевняю!

— Як прикро, — прошепотіла Кетрін, — що з-поміж усіх немає жодної знайомої людини!

— Так, моя люба, — байдуже відгукнулась місіс Аллен, — це й справді дуже прикро.

— Що ж нам робити? Леді й джентльмени за цим столом позирають на нас так, нібито дивуються, що ми сюди сіли. Ми наче набиваємося їм у компанію.

— Так, справді. Це дуже неприємно. Мені б хотілося, щоб у нас тут було багато знайомих.

— Якби їх було хоч трохи! Тоді ми принаймні могли б підійти до когось.

— Ти маєш рацію, моя люба. Коли б ми тут когось знали, ми одразу підійшли б до них. Минулого року тут були Скіннери. Якби ж то вони й зараз тут були!

— Може, тоді нам краще піти звідси? Бачите, нам навіть не пропонують чаю.

— Справді, не пропонують. Яке неподобство! Але, гадаю, нам краще посидіти тут. У такій юрбі просто неможливо дихати. Як виглядає моя зачіска, люба? Хтось мене дуже штовхнув, і я злякалась, що вона розсиплеться.

— Ні, запевняю вас, з нею все гаразд. Але, люба місіс Аллен, хіба й справді серед усієї цієї юрби ви не знаєте жодної людини? На мою думку, ви маєте бути з кимось знайомі!

— Слово честі — ні з ким! Мені б самій цього хотілося. Було б чудово, коли б у мене тут з’явилося багато знайомих і я змогла б знайти вам партнера для танців. Я так хотіла, щоб ви потанцювали. Але погляньте на цю дивну жінку! Ну ж бо й сукня! Таких уже давно не носять. Подивіться на її спину!

Через деякий час один з їхніх сусідів по столу запропонував їм чаю. Вони взяли його з вдячністю, що стало початком обміну люб’язностями між ними та цим джентльменом, а потім протягом усього вечора, після того як уже післязакінчення танців їх розшукав містер Аллен, з ними більше ніхто не розмовляв.

— Сподіваюсь, міс Морланд, — сказав він, з’явившись, — бал вам сподобався.

— Так, дуже сподобався, — відповіла Кетрін, прикриваючи рота, щоб приховати позіх.

— Мені дуже шкода, що вона не танцювала, — сказала його дружина. — Було б добре, коли б ми знайшли для неї партнера. Я вже казала їй, яка б то була втіха, коли б Скіннери приїхали сюди цієї зими, а не минулої, або коли б Перрі завітали сюди, адже вони хотіли приїхати. Кетрін могла б танцювати з Джорджем Перрі. Шкода, що в неї не знайшлося партнера!

— Наступного разу, сподіваюсь, усе буде краще, — утішив їх містер Аллен.

Коли танці закінчились, юрба почала розходитися, і в тих, хто залишився, з’явилася можливість вільно прогулюватися по залу. І ось для героїні, яка досі грала не дуже помітну роль у подіях цього вечора, настав час, коли б вона могла привернути увагу і викликати захоплення. З кожною хвилиною людей ставало все менше, й чарівність Кетрін ставала все помітнішою. Тепер її бачили багато молодих чоловіків, які раніше до них не наближувалися. Проте жоден з них не виказав захоплення, ніхто не назвав Кетрін богинею, і в залі не загомоніли з приводу появи нікому не знайомої красуні. Проте Кетрін дуже гарно виглядала, і коли б присутні бачили її три роки тому, зараз вони б вважали її чарівною.

І все ж таки хтось на неї прихильно подивився: вона сама чула, як два джентльмени назвали її гарненькою дівчиною. Ці слова, як і належало, добре подіяли: бал одразу ж здався їй набагато приємнішим, ніж досі. Її невибагливе марнолюбство було потішене. Невигадливий комплімент з вуст двох молодиків був їй приємнішим, ніж справжній героїні — п’ятнадцять сонетів, що оспівують її красу. І вже до кінця вечора вона відчувала вдячність до всіх присутніх і була цілком задоволена цим проявом уваги до її особи.

Розділ ІІІ

Кожен ранок тепер був присвячений якомусь регулярному заняттю: треба було то побігати по крамницях, то оглянути нову частину міста, то відвідати Галерею-бювет, де вони прогулювалися майже впродовж години, розглядаючи зустрічних, але не маючи можливості ні з ким заговорити. Найбільшим бажанням місіс Аллен було, як і раніше, мати широке коло знайомств у Баті, і вона це повторювала щоранку, щоразу, коли якась обставина нагадувала їй, що вона тут нікого не знає.

Вони побували в Нижніх залах; і там доля була більш ласкавою до нашої героїні. Розпорядник відрекомендував їй партнера по танцях — молодика на ім’я Тілні, якого можна було назвати справжнім красенем. Він був двадцяти чотирьох — двадцяти п’яти років, досить високий на зріст, зі шляхетною поставою, з приємними рисами обличчя і гострим, жвавим поглядом. Його поводження було бездоганним, і Кетрін одразу ж відчула до нього симпатію. Під час танцю вони майже не могли розмовляти. За чайним столом вона переконалась, що перше враження було справедливим. Він говорив жваво й невимушено, і в його поведінці відчувалися жартівливість і лукавство, які збуджували її цікавість, хоча вона й не могла їх добре втямити. Поговоривши деякий час про те, що їх безпосередньо оточувало, він раптом сказав:

— Я дуже неуважний партнер у танцях, мем. Стільки часу минуло, а я так і не спитав, чи давно ви в Баті, чи бували тут раніше, чи були ви у Верхніх залах, у театрі, в концертах, і яке загальне враження справило на вас це місто. З мого боку це було дуже негарно. Але зараз, коли ваша ласка, чи не могли б ви дати мені відповідні роз’яснення? Якщо ви не заперечуєте, я відразу візьмусь до справи.

— Вам нема чого турбуватися з цього приводу, сер.

— Запевняю вас, міс, що це не завдасть мені жодного клопоту. — І, відбивши на обличчі нерухому манірну посмішку, він спитав більш високим голосом: — Чи ви вже давно в Баті, міс?

— Близько тижня, сер, — відповіла Кетрін, намагаючись утриматися від сміху.

— Справді?! — вигукнув він з нарочитим здивуванням.

— Чому ви дивуєтесь, сер?

— Безперечно, ви маєте рацію, — відповів він звичайним тоном. — Але ж треба було висловити з приводу вашого приїзду якесь почуття. А за подібних обставин подив є цілком доречним і не поступається жодному іншому почуттю. Але продовжімо. Чи ви колись бували тут раніше, міс?

— Ніколи, сер.

— Он як! А чи удостоїли ви своїм відвідуванням Верхні зали?

— Так, сер, я була там минулого понеділка.

— А чи були ви в театрі?

— Так, сер, я дивилася спектакль у вівторок.

— А в концерті?

— Так, сер, у середу.

— Чи сподобався вам Бат?

— Так, дуже сподобався.

— Тепер мені треба безглуздо усміхнутись, після чого ми знову зможемо поводитися поважно.

Кетрін відвернулася, не знаючи, чи може вона розсміятися.

— Здогадуюсь, що ви про мене думаєте, — серйозно сказав він. — Завтра ви відгукнетесь про мене в вашому щоденнику не дуже схвально.

— У моєму щоденнику?

— Так. Я точно знаю, що ви там напишете. «П’ятниця. Відвідала Нижні зали. Надягла мережану муслінову сукню з синьою облямівкою, прості чорні туфлі; чудово виглядала. Мене втомив своїм товариством якийсь дивний недоумкуватий юнак, який танцював зі мною і дратував мене своїми нісенітницями».

— Повірте, у мене й на думці не було нічого подібного!

— Хочете, я вам скажу, що вам слід мати на думці?

— Якщо вам завгодно.

— «Танцювала з дуже милим молодим чоловіком, якого мені відрекомендував містер Кінг. Довго з ним розмовляла — він здався мені надзвичайно обдарованим; сподіваюсь познайомитися з ним ближче». Мені б хотілося, міс, щоб ви написали саме так.

— А якщо я не веду щоденника?

— Тоді ви не сидите в цій кімнаті, а я не сиджу поряд з вами. Ці два твердження є такими ж незаперечними. Не ведете щоденника! Але як тоді ваші кузини, яких немає з вами, уявлять собі ваше життя в Баті? Як ви зможете розповісти належним чином про всі люб’язності й компліменти, що ви їх почули, якщо не будете щовечора занотовувати їх до щоденника? Як ви зможете запам’ятати з усіма подробицями свої різноманітні вбрання, своє самопочуття, свої зачіски? Ні, міс, я не настільки необізнаний зі способом життя юних леді, як вам хотілось би думати. Тільки завдяки похвальній звичці вести щоденник дами здатні так чудово писати, мають такий хороший стиль. Кожен погодиться, що писання вишуканих листів — талант переважно жіночий. Звісно, певне значення має й природа, але я впевнений, що їй істотно сприяє ведення щоденника.