Менсфілд-парк

— Аж надто чудово, справді, — сміючись, мовила міс Кроуфорд. — Це дуже зручно для глави сім'ї — примушувати бідних служниць та лакеїв, щоб вони полишали свою роботу й розваги і двічі на день проказували молитви, тоді як самі господарі тільки й вишукують привід цього уникнути.

— Навряд чи Фанні так уявляє собі сімейні молитовні збори, — мовив Едмунд. — Якщо господар і господиня самі їх не відвідують, то в цьому звичаї більше поганого, ніж доброго.

— У будь-якому разі, що стосується подібних речей, краще дозволити людям чинити на власний розсуд. Кожен має іти своїм шляхом — і обирати час і місце для своєї молитви. Обов'язок бути присутнім на службі, ці формальності, обмеження — все це пригнічує і навряд чи може комусь подобатись; а якби доброчинні парафіяни, що звикли щодня ставати навколішки й позіхати на галереї, могли передбачити ті часи, коли через головний біль можна буде полежати в ліжку зайвих десять хвилин і не боятися, що їх звинуватять у тому, ніби ти не слухав відправи, вони б застрибали з радощів й заздрості. Уявляєте, як неохоче йшли до цієї каплиці красуні з роду Рашвортів? Молоді місіс Елінор і місіс Бріджит удавали з себе саму побожність, а в головах у них діялося зовсім інше — особливо якщо бідолашний капелан не був гарним з виду; а в ті часи, гадаю, вони були ще потворніші, ніж зараз.

Кілька хвилин її слова лишалися без відповіді. Фанні зашарілася і позирнула на Едмунда, але була надто сердита, щоб говорити; а йому знадобилося трохи опанувати себе, перш ніж він мовив:

— Ваш жвавий розум не здатний поставитися серйозно навіть до серйозних предметів. Ви змалювали кумедну картину, і, знаючи людську натуру, не можна стверджувати, що все це було не так. Усі ми іноді відчуваємо, що нам важко зосередитися настільки, наскільки ми цього хотіли б; та якщо ви припускаєте, що це річ звичайна, тобто що слабкість, яку не намагаються побороти, переростає у звичку, — чого ж можна очікувати від такої людини, якщо вона буде молитися на самоті? Чи ви вважаєте, що стражденна душа, яка дозволяє собі відволікатися від молитви в церкві, зможе краще володіти собою в тісній кімнаті?

— Так, цілком імовірно. Вона матиме принаймні дві переваги. Її увага менше відволікатиметься на все довкола, і випробування триватиме не так довго.

— Гадаю, душа, яка не бореться з собою за одних обставин, знайде, на що відволіктися, за інших; а вплив самого місця і приклад часто можуть пробудити кращі почуття, ніж ті, що були спершу. Однак я визнаю, що довга служба інколи втомлює. Мені й хотілося б так не думати, але я не так давно покинув Оксфорд, щоб забути, якою може бути церковна відправа.

У цей час інші члени компанії походжали по церкві; Джулія привернула увагу містера Кроуфорда до своєї сестри, мовивши:

— Подивіться на містера Рашворта і Марію, — стоять собі поруч, наче їх от-от мають повінчати. Погляньте, у них справді такий вигляд, еге ж?

Містер Кроуфорд усмішкою висловив свою згоду і, підійшовши до Марії, сказав так, щоб могла почути лише вона:

— Мені не дуже приємно бачити міс Бертрам так близько до вівтаря.

Здригнувшись, вона мимоволі відступила на кілька кроків убік, та по хвилі оволоділа собою і, неприродно розсміявшись, спитала його майже так само тихо, чи не він буде її дружкою?

— Боюся, із цим я впорався б не найкращим чином, — відповів він, багатозначно позирнувши на неї.

Джулія, приєднавшись до них тої ж миті, підтримала жартівливий тон.

— Слово честі, дуже шкода, що не можна владнати це зараз, бо ми не маємо на те дозволу церкви; адже ми все одно вже зібралися, і це вийшло б надзвичайно мило.

Вона говорила про це і сміялася так необачно, наче бажала, щоб її почули містер Рашворт і його матір і щоб люб'язне воркотіння закоханого містера Кроуфорда не лишилося непоміченим для її сестри; тоді як місіс Рашворт зауважила з належною гідністю та посмішками, що ця подія, коли б вона не відбулася, буде для неї найщасливішою в житті.

— Якби Едмунд уже був священиком! — вигукнула Джулія і підбігла туди, де він стояв з міс Кроуфорд і Фанні. — Едмунде, любий, якби ти вже був священиком, ти міг би обвінчати їх негайно. Який жаль, що ти ще не прийняв сан; містер Рашворт і Марія вже готові.

Вираз обличчя міс Кроуфорд, коли вона почула слова Джулії, міг би потішити стороннього глядача. Вона була приголомшена новиною, яку щойно дізналася. Фанні пожаліла її. «Як їй буде прикро згадувати, що вона зараз говорила», — промайнула у неї думка.

— Ще не прийняв сан! — сказала міс Кроуфорд. — Он як, ви збираєтеся стати священиком?

— Так, невдовзі після повернення мого батька, — певно, на Різдво.

Міс Кроуфорд, отямившись від несподіванки і знову прибравши спокійного вигляду, тільки й відповіла:

— Якби я знала про це раніше, я б говорила про духовних осіб з більшою повагою, — і змінила тему розмови.

Через деякий час у каплиці знову запанували тиша та спокій, яку не порушували в ній, за рідкими винятками, протягом усього року. Міс Бертрам, незадоволена сестрою, ішла попереду, і всі почувалися так, наче пробули там занадто довго.

Нижню частину будинку вже оглянули повністю, і місіс Рашворт, що ніколи не знала втоми в подібних випадках, уже хотіла була вести гостей головними сходами і показувати їм горішні кімнати, але тут утрутився її син, що непокоївся, чи вистачить їм на все часу.

— Адже якщо ми будемо забагато ходити по будинку, — мовив він тоном беззаперечного ствердження, якого не завжди щастить уникнути навіть розумнішим людям, — нам забракне часу подивитися, що треба зробити в парку. Уже пів на третю, а ми обідаємо о п'ятій.

Місіс Рашворт скорилася; усі вочевидь були схильні обговорювати питання, хто, з ким і на чому вирушить оглядати парк, і місіс Норріс вже почала клопотатися, яких взяти коней та екіпажі, коли молоді люди, опинившись перед парадними дверима, спокусливо розчиненими просто на сходи, які вели до всіх принад обсадженого чагарником майданчика для ігор, у єдиному прагненні до свіжого повітря й свободи вийшли надвір.

— А тепер, гадаю, ми можемо спуститися сюди, — сказала місіс Рашворт, ввічливо зрозумівши натяк і слідуючи за ними. — Тут найбільше рослин і такі гарні фазани.

— Цікаво, — сказав містер Кроуфорд, роззираючись довкола, — чи тут нам не знайдеться якогось заняття, перш ніж ми вирушимо далі? Я бачу вельми привабливі стіни. Містере Рашворт, може, ми скличемо нараду на цьому газоні?

— Джеймсе, — мовила місіс Рашворт синові, — гадаю, дика частина парку буде в новину для всього товариства. Обидві міс Бертрам ніколи ще такого не бачили.

Це не викликало заперечень, але деякий час, здавалося, ні в кого не виникало бажання пристати на будь-чию пропозицію чи кудись вирушити. Спершу всіх зацікавили рослини і фазани, і компанія розпалася сама по собі. Містер Кроуфорд рушив уперед, щоб дослідити можливості будинку з цього боку. Газон, обгороджений високим муром, попереду межував із майданчиком для крикету, а далі полого тягнувся аж до залізних штахетів, за якими видно було вершини дерев дикої частини парку, що впритул підступала до огорожі. У цьому місці можна було знайти безліч недоліків. За містером Кроуфордом невдовзі пішли міс Бертрам і містер Рашворт, а коли всі інші також незабаром розбилися на невеликі зграйки, цю трійцю, заклопотану обговоренням, перестріли на терасі Едмунд, міс Кроуфорд і Фанні, які, здавалося, так само природно об'єдналися втрьох; і, трохи поспівчувавши їхнім труднощам, покинули їх і рушили далі. Троє, що зосталися, — місіс Рашворт, місіс Норріс і Джулія, — все ще лишалися далеко позаду, оскільки Джулія, щаслива зірка якої дещо пригасла, була змушена триматися біля місіс Рашворт і стишувати свої нетерплячі кроки відповідно до її неквапливої ходи, тоді як її тітонька, здибавши покоївку, що вийшла погодувати фазанів, зупинилася з нею перекинутися словом. Бідолашна Джулія, єдина з дев'яти чоловік готова нарікати на свою долю, тепер жорстоко каралася, і можна собі уявити різницю між нею та тією Джулією, що сиділа на козлах ландо. Ґречність, до якої її привчили, як до суворого обов'язку, не дозволяла їй втекти; а оскільки їй бракувало справжньої витримки, справедливого судження про інших та знання власного серця — тих істинних принципів, що не посідали значного місця в її вихованні, — вона була нещасна.