Страница 54 из 129
Задля історичної справедливости варто навести зразки інтерпретації найзнаковіших, либонь, місць з «Гамлета» з-під пера відповідно Ю. Андруховича та І. Костецького, в яких і багатошарова семантика, й метроритмічні особливості ориґіналу, звичайно ж, прагнуть досягти еквіваленту української мови на сучасному етапі її розвитку. До того ж, «сучасність» кожен з перекладачів розуміє, річ ясна, по-своєму.
* * «Якась Гекуба! / Хто він Гекубі, хто йому Гекуба, / Що стільки схлипів?» (Ю. Андрухович) «Отак собі. Гекуба. / Вже так / по-панському-еспанському / казавши: / Хулі йому Гекуба, хулі він / Гекубі? На хріна йому?» (І. Костецький) «А я, / Гальмо, флегматик, / отупілий сплюх, / Фільозоф-недоріка, / неспроможний / Сказати врешті! ані слова досі / Про батька, що життя йому / й корону / Так ницо вкрали. Отже, / я боюся? / Хто скаже прямо: я / — банальний йолоп? / Проб’є цей череп? / Надає по лобі? / За ніс потягне? В очі наплює? / Хто спробує брехню / назад втоптати / Крізь горло в груди, / аж легені стисне?» (Ю. Андрухович) «А я? / Придурок, що гойдається / в байдарці / Івасиком-телесиком таким, / І човен води повен. Королівську / Життьову касу сявки закосили, / А я й ні пари з вуст. / Чи я ж дрефун? / Чи кумпол мені, може, розвалили? / За бороду по городу вели? / Набили носа? Брехнями / напхали / Горлянку аж углиб / легенів? Хто? / Ніхто. Я сам. Нероба. / Фат. Стиляга. (І. Костецький)