Страница 43 из 104
— Та система буде діяти не раніше одинадцятої години дня, — кинув Ковбик, хапаючись за цигарку.
Арій Федорович іронії не зрозумів, бо сам користувався іншим засобом — єхидством, і тому ніколи не міг втямити, коли Ковбик говорить серйозно, а коли жартома.
— А все-таки, як же бути з чорнильницями, Стратоне Стратоновичу?
— Як на мене, то мені все одно. Хай буде так, як ви хочете. Але щоб дисципліна не падала. Я на вас покладаюсь повністю, — дипломатично закінчив Стратон Стратонович.
— Я чорнильниці ліквідовую, — твердо сказав Нещадим. — І книгу теж.
— Книгу вкиньте у вогонь, — майже крикнув йому у спину Стратон Стратонович. — Це було завжди модно…
Нещадим кресонув зубами так, що з них аж полетіла емаль, і вискочив у коридор. Біля його кабінету стояв невеличкий на зріст, схожий на пінгвіна чоловічок, що потрапив якимось дивом на Південь, і тут його довго сушили на тараню.
— Вам кого? — запитав холодно Нещадим.
«Пінгвін» раптом зморщився.
— Мені товариша Сідалковського.
— Навпроти. Читати треба вміти, дорогенький, — вказав пальцем на табличку Арій Федорович.
Сідалковський сидів і акуратно виписував літери. У нього був такий гарний почерк, що йому заздрив навіть Чигиренко-Репнінський, який писав усіма почерками, але так, як Сідалковський, не вмів. Недаром фіндіпошівці за це прозвали його після першого ж написаного протоколу людиною з гарним почерком і обрали головою місцевого комітету «Фіндіпошу». У двері постукали.
— Так, — гукнув Сідалковський і про себе лайнувся: «Несуть когось чорти. Написати плану не дадуть».
На порозі у сірому крапчатому костюмі й у великій грузинській кепці стояв уже знайомий нам «пінгвін».
— Слухаю вас, — мовив Сідалковський і відклав ручку в сторону.
— Я від Славатія Мурченка, ось записочка. Моє прізвище Грак. Євмен Миколайович Грак, — відрекомендувався він і зняв грузинську кепочку, з-під якої випурхнули, як дві летючі миші, величезні вуха.
«Мідасові вуха», — подумав Сідалковський. Грак тим часом перебирав у руках кепочку з такою скрупульозністю, ніби збирався там щось знайти. Євграф розгорнув записочку і ще раз глянув на Грака. Той наче вирішив себе показати повністю, гордо й незалежно підвів голову. «Наполеончик. Торс чудових пропорцій. Об'єм грудей сантиметрів 76. Розмір голови — 52, зріст — 148, вага 32 кілограми разом із заправленою авторучкою, — міряв його Сідалковський з ніг до голови. — Цікаво, за рахунок чого досягається така чоловіча краса? Щось у ньому є від коня Пржевальського. Щелепа відтягнута. Ложкою, мабуть, не користується, рідкі страви сьорбає так».
— Історія повторюється! — промовив уголос, викидаючи записочку до плетеної урни.
— Що ви сказали? — витягнувся у рупор Грак і наставив «мідасові вуха».
— Як запевняє Мурченко, мій молочний брат, ви йдете по моїх слідах, хоч розмір черевиків у вас більший. Що ви вмієте? — запитав секретар-референт (таку офіційну посаду займав у «Фіндіпоші» Сідалковський) і новообраний голова місцевкому.
— Бачите, я за професією ветеринар…
— За дипломом, — перебив Сідалковський. Грак йому не сподобався — такі маленькі на зріст люди завжди задерикуваті й підступні, хитрі й улесливі, — а тому вирішив з ним не дуже церемонитися: — Лизати вмієте?
— Пробачте, доктор, як лизати? — перепитав несміливо Грак.
Сідалковський ще раз глянув на нього: «Розмір черевиків, як для його зросту, завеликий. Носки гострі й направлені в протилежні кінці. Видно, натура неспокійна, нахабна і впевнена в собі. Цікаво, який він у плавках? Для чого я його роздягаю?»
— Як ви сказали, доктор?
Таке звертання Сідалковському імпонувало. «У мені, чорт забирай, щось таке є!»
— Я вас запитав, чи вмієте лизати?..
— Я, пробачте, вас не зовсім розумію, — Грак колупнув черевиком паркет.
— Не робіть цього, — зауважив Сідалковський. — У нас недавно був капремонт. Якщо вам не дуже подобається слово «лизати», — уважно глянув Гракові в очі — він тієї ж миті опустив їх, — то скажемо делікатніше, хвости на поворотах умієте заносити?
Грак деяку мить збирався з думками. Оговтавшись, він глянув на Сідалковського теплим інфрачервоним поглядом.
— Пробачте, доктор. Вибачаюсь, знову вирвалося. Слово «доктор» у мене паразит… Я майже всіх так називаю…
— Можете називати просто мене: Сідалковський. Хоча можете й доктором. Це у вас непогано виходить. Одразу видно, що в художній самодіяльності участь брали, — Сідалковський випростався і показав Граку свої фізичні дані, тоді сів просто на стіл. У такі хвилини він завжди подобався сам собі. А на фоні Грака навіть поступово почав закохуватися в себе. Жаль, немає навпроти дзеркала… — Як у вас з пропискою? У нас приміська зона…
Грак зам'явся. Обличчя його набрало кольору рожевого фламінго. «Янгол з рожевими вухами», — подумав про нього Сідалковський, взяв ручку і намалював рожевого чортика.
— Все ясно, прописки нема. Дівчини нема, хати нема, надіюсь, боргів теж нема…
— Є, — цей звук, здавалося, тільки вирвався з Гракової горлянки, стукнувся об піднебіння й застряг між рідких і трохи гнилих зубів.
«Мабуть, горіхи лущить, як білка. Краще б моркву їв. Як кролик. Так не берегти зубів, — обурювався в думці Сідалковський. — Та й не дуже чистить. На болгарській пасті економить, а харківська таких зубів не бере. Вставив би пластмасові. Є ж чудові пластмасові зуби. Не гірші за натуральні. Ходити з такими зубами? Невже люди втратили почуття гарного?»
— Так що у вас є, крім диплома, звичайно? — повторив запитання Сідалковський.
— Дівчина, — Грак сором'язливо опустив очі і, артистично нахиливши голову, завмер.
«Непогано, — оцінив Сідалковський. — Цікава кадра. Ковбику може сподобатися».
— У мене є дівчина, — голосно повторив Грак.
— Не кричіть так. Я прекрасно чую, — підняв автостопом руку Сідалковський. Грак здивувався і стенув плечима. — Не наголошуйте мені на цьому. Якщо ви її кохаєте, то забудьте негайно. Зараз же забудьте! Чуєте, Грак?..
У Грака розширилися зіниці, як діафрагма у фотоапараті за пасмурної погоди.
— Як так — забути?
— А ось так, — Сідалковський підвівся. «Метр вісімдесят. Розігнувся — метр вісімдесят два з половиною». Десь унизу стояв Грак. — Ваша ж дівчина не місцева. Хати у неї нема, прописки, як і у вас, нема. Вона їде за призначенням у село. А ви не хочете… Там вона вийде заміж за механізатора широкого профілю. Вас, Грак, забуде. Виховуватиме дітей. Повноцінних, здорових, рум'янощоких і трохи замурзаних. Заведе господарство. Їздитиме до столиці. Частіше, ніж ви тут, ходитиме у театри. До речі, їздитиме на власній машині. Механізаторам продають у першу чергу. Відвідуватиме цирк, оперу, музеї, балет на льоду. Ви ж сидітимете у Києві чи Кобилятині-Турбінному. Одружитесь із донькою відставного полковника чи… Тут їх навколо столиці — як супутників навколо Землі. А може, вам пощастить більше за інших — візьмете донечку генерала. Рід військ для вас, думаю, не має аніякісінького значення. Бігатимете по меблевих магазинах. По знайомству, через вантажників, діставатимете імпортні меблі. Для краси і естетики раджу брати німецькі, але вони із тирси. Не та, що шумить, а та, що пресується з опилків. Для міцності беріть румунські. Згодом жінка потягне вас по художніх салонах. Там ви купуватимете різнокольорові свічки, позолочені канделябри, тобто підсвічники. Питимете вечорами гарячу каву під музику із світловими ефектами. Можливо, почепите пару старих ікон, два-три вишитих рушники. Генерал подарує вам магнітофон. Дістанете парочку бобін. Дружина почепить вам на груди позолоченого хрестика. Його і яскраві японські плавки з широким поясом носитимете у Ялті чи в Євпаторії, на пляжі. Потім вам Крим набридне. Вас потягне у Карпати. Згодом у Прибалтику: Палангу, а може, в Дубулти. З часом і це приїсться. Захочеться вам на волю, в пампаси… Але у нас пампасів нема.
Грак не спускав з Сідалковського очей і повертався за ним, як флюгер за вітром.